Нещодавно поширювали слова Оксани Забужко, де вона закликала виблювати з себе все російське. Мені ж хочеться насамперед виблювати той образ українця, який ЩОДЕНЬ вкладали в свідомості в часи Незалежної України. Намірено і целеспрямовано.
Волію, щоб виторгнувся той змальований Дзідзьо, 95 та похабщиною типу “скажених сусідів” галасливий недалекий придурок чи чувак в светрі “бойс”. Яким в дня у день українців НАМІРЕНО привчали соромитися свого українства. Почуватися відсталими, недорозвиненими.
Українці – це академіки, винахідники, світлі розуми, неймовірні голоси. Це всі ті діаманти, що пройшли горнило концтаборами, це воїни УПА, це нащадки славних родів, яких розкуркулили.
Це люди, у яких земля співає. Це люди, у яких кожна корова й коза має ім’я, характер відрізняється і ВРАХОВУЄТЬСЯ при випасанні. Це люди, які з мінімуму ресурсів, видають кмітливий застосунок. Це люди, які вміють так вкладати душу в те, що роблять, що неможливо очей відірвати від процесу роботи.
Бухання на робочому місці, робота з-під палиці – все це почалося, коли люди змушені були йти не за покликанням. Коли через свідому знищеність сіл, заробляння копійки їх гнало у міста. Змушувало займатися тим, до чого серце не лежало.
Шевченка, кажете, совіти оббрехали? Так у нього зараз в адвокатах ледве не кожен школяр. А хто заступиться за українця? За свідомо обезчещуваний образ українця хто адвокатствуватиме?
Мені не треба, щоби Дзідзьо вибачався за пісні типу “Кобіта”. Най з ним феміністки за те сперечаються. Але він і всі ті, хто стільки років оббріхують образ українця, мають вибачитися за те, що отримували дикі кошти за паплюження.
Серіал “скажені сусіди” і решта похабщини, кришованої так званим мінкультом, це не просто фільмєци для заповнення часу. Це трунок свідомості. Намірений і цинічний. Закладення меншовартості і відсутності найменшого уявлення про естетику. Прививання думки, що українці недолугі.
Замислювалися ви, як впливає подібне на виділення допомоги Україні? Будь-який нормальний іноземець скаже, а нащо їм допомагати – вони регочуть зі своїх скажених сусідів. У них все гуд, під контролем. Чого маємо витягати кревне і їм надсилати чи торбити власні уряди щодо допомоги?
Людський капітал – це абсолютно невідтворюваний Скарб. І це чудово знають ті, хто РОКАМИ робив так, щоби українці їхали по світах. Щоби згадували своє українство, неначе страшний сон.
Всіх, хто хотів щось робити, пресували, створювали негідні умови для реалізації та праці. З часів Пустовойтенка виділяли НЕПРИДАТНІ грунти тим, хто хотів плекати землю.
Хто відповість за це? За всіх тих, хто мусив податися по світах? За всіх тих, кого вже не стало через негідні дії котроїсь з владних команд?.
Хочу, щоби кожен і кожна замислилися, як уявляється мені українець. Оті недолюди, що скачуть екраном, це “мої батьки”? “Дідусі з бабусями”, як змушують навчитися думати продюсери?
Ні!!! І близько не вони.
Кожен і кожна має зараз поставити собі питання. Що в моїх уявленнях про Україну є реальним, а що нав’язаним? Що спонукає мене соромитися свого українства? Звідки черпають себе комплекси щодо інших народів?
Колись можна було спостерігати маразматичну, але й зворушливу картину. Підприємцям, що продавали іграшки, сказали про необхідність мати в асортименті українські вироби для дітей. І всі кинулися шукати, бо тоді виробництва стояли.
І от одним з товарів, які таким чином з’явилися у дитячих крамницях, був гумовий яскравий козачок. До якого СВИСТУЛЬКА ДОДАВАЛАСЯ В КОМПЛЕКТІ НЕВСТАВЛЕНОЮ. Із поясненням – “вставляти не можна, бо то наруга над державним символом. Нехай діти отак граються, без свистульки”. А потім пішли дзідзьо, потоптані прапори на концертах та пхання потвор з червоними пазурами на герб.
Хочу, щоб ви побачили, як в світі зустрічають все українське. Як аплодують Мелодії Скорика. Як французькі кутюр’є на модних показах встають перед українською вишиванкою, чим і проілюструю допис.
Вловіть образ українця і українки. Виокремте його з-поміж брухту та обреготаності. Не надутий, без дешевого самохвалення – СПРАВЖНІЙ. Чисту струночку. Чисте відчуття.
Катерина Когут