ВИЛІКУВАТИ УКРАЇНУ!
За мною велика та дружня родина ПДМШ / PDMSh. За нею – десятки швидких, робота майже по всій лінії фронту, тисячі врятованих життів і більше сотні тисяч пацієнтів. А ще за мною – цвинтар розстріляних ілюзій. Ілюзій, якими я жив до великої війни…
Я вірив у гуманізм, в те, що ніхто не дав людині права вбивати іншу людину, вірив у милосердя. І хоча я досі вірю, що врятувати Україну може тільки любов, я розчарувався і в гуманізмі, і в милосерді, і заповіді “не убий”. І мова тут не про росіян. З ними все зрозуміло: вони вороги. Або ти вбиваєш ворога або ворог вбиває тебе.
Цю країну не врятують терапевти. Аби вижити, їй треба пережити складну і тривалу операцію. Швидше за все без наркозу. Її виразки треба випалювати розпеченим залізом.
За всього свого людинолюбства і немстивості, я не можу зрозуміти, чому життям людини у шанцях можна пожертвувати без вагань, а життям казнокрада – ні. Я ніколи не зрозумію, чому життя виробника бракованих мін вартує дорожче за життя тих, кого ці міни вбили чи не врятували. Чому командира-мʼясника, який віддав наказ тримати нікому непотрібну посадку за будь-яку ціну, навіть якщо колись і засудять, ми будемо утримувати роками у вʼязниці коштом наших податків, а рідним солдата, якого він послав на вірну безглузду смерть, в кращому разі виплатять 15 млн. грн. Звичайно, якщо цей самий командир правильно оформить папірці…
Я не вірю, що цю країну можуть вилікувати стратегії, закони та бюрократи. Аби ця країна прокинулась і захотіла жити, їй потрібний професійний, але нещадний хірург. Який буде безжально різати кінцівки, що їх охопила гангрена корупції, непотизму та сервілізму. Головне, аби цей хірург не увійшов у смак ката і не відчув себе караючим мечем у божій десниці…
За мною – цілі квартали на цвинтарях із характерними жовто-блакитними прапорами на свіжих могилах українських захисників у кожному українському місті та селі. І я зроблю все, аби їх жертва не була даремна. Аби вони загинули не за те, аби Україну грабували українці. Бо їхнє життя точно не дешевше за життя всіх цих гієн, які роздирають поранену Україну.
Без важкого очищення ця країна приречена на поразку. І наступний рік стане вирішальним. Або ми відкинемо забобони мирного часу – і почнемо радикально змінюватись. Або путін правий – і українці не заслужили на власну державу…
Я зроблю все, аби вилікувати цю країну.ґ
Автор: Геннадій Друзенко, правник, доброволець, співзасновник та президент ПДМШ ім. Миколи Пирогова; сторінка автора у Фейсбук