Article information
- Author,Пол Адамс
- Role,ВВС, Київ
- 38 хвилин(и) тому
Настрій у них похмурий, навіть злий.
“Становище з кожним днем погіршується”.
“Ми не бачимо, у чому ціль. Наша земля – не тут”.
Текстові повідомлення від українських солдатів, що воюють у Курській області, змальовують похмуру картину: вони не розуміють, якими є цілі цієї битви, що почалася чотири місяці тому, і бояться, що вони її програють.
Ми зв’язалися в телеграмі з кількома українськими солдатами, що воюють на Курщині. Один з них нещодавно повернувся звідти. Ми домовилися, що не називатимемо їхніх справжніх імен.
Вони розповідають про важкі погодні умови, про хронічне недосипання через постійні російські бомбардування, зокрема 3000-кілограмовими керованими бомбами, що наводять жах.
При цьому вони відступають: росіяни поступово відвойовують територію.
“Ця тенденція продовжиться, – написав Павло 26 листопада. – Це просто питання часу”.
Павло розповідає про страшну втому, про відсутність ротації та про те, що до них перекидають нові частини, які складаються переважно з немолодих солдатів. І перекидають їх напряму, без відпочинку або майже без відпочинку, з інших ділянок фронту.
Скарги солдатів – на командирів, на їхні накази, на брак зброї – це цілком звична справа. У важкій ситуації солдати завжди скаржаться. Супротивник тисне, зима настала – було б дивно очікувати від солдатів оптимістичних слів.
Але текстові повідомлення, які отримували ми, були майже суцільно похмурими, і це змушує припустити, що з мотивацією в українських бійців з’явилися проблеми.
Деякі сумніваються, що операція на Курщині дійсно допомагає досягти однієї з початкових цілей – відтягнути російські сили зі східного фронту.
Тепер, як вони твердять, їм наказали утримувати цей клаптик російської території до кінця січня, поки в Білий дім не в’їде новий президент США Дональд Трамп.
“Головне наше завдання – утримати максимум території до інавгурації Трампа і початку переговорів, – написав Павло. – Щоб потім обміняти її на щось. Ніхто не знає, на що”.
Наприкінці листопада президент Зеленський натякнув, що на зміну адміністрації США чекають обидві сторони.
“Я впевнений, що він [Путін] хоче витіснити нас до 20 січня. Для нього дуже важливо продемонструвати, що він контролює ситуацію. Він не контролює ситуацію”, – сказав Зеленський.
Щоб допомогти Україні відбивати атаки росіян на Курщині, США, Британія і Франція дозволили ЗСУ бити своїми ракетами по цілях у глибині Росії.
Настрій солдатам на фронті це, схоже, не особливо підняло.
“Ніхто ж не сидить у холодному окопі й не молиться на ракети, – каже Павло. – Ми живемо і воюємо тут і зараз. А ракети літають десь в інших місцях”.
Можливо, ракетами ATACMS і Storm Shadow вдається завдавати потужних ударів по тилових командних пунктах і складах боєприпасів. Але від солдатів на фронті все це далеко.
“Ми не говоримо про ракети, – написав Мирослав. – Ми в бункерах говоримо про сім’ї, про ротацію. Про прості речі”.
Росія повільно, але неухильно наступає на сході, і тим більш важливим для України видається завдання утримати територію на Курщині.
Тільки в жовтні Росія, за оцінками спостерігачів, змогла захопити 500 кв. км української території.
Тим часом у Курській області Україна втратила близько 40% територій, захоплених на початку операції.
“Питання не в тому, щоб захопити, а в тому, щоб утримати. І тут нам важкувато”, – каже Вадим.
Він вважає, що, попри втрати, утримання плацдарму на Курщині все ж залишається важливою операцією.
“Вона змогла забрати певні сили із Запорізької та Харківської областей”, – каже Вадим.
Але дехто з тих солдатів, з якими ми говорили, вважає, що вони воюють не там, де треба, що вони мали б бути на східному фронті, а не захоплювати частину російської території.
“Наше місце – там [на сході України], а не на чужій землі. Не потрібні нам ці курські ліси, в яких ми втратили стільки побратимів”, – вважає Павло.
(Президент Володимир Зеленський та керівник Генштабу Анатолій Баргилевич нещодавно розповіли, що Курська операція дозволила уникнути наступу росіян на Суми та Харків, а також великого просування на Запоріжжі. Генштаб твердить – росіяни перекинули туди понад 50 тисяч військ і були змушені змінити власні плани. – Ред.)
Невловимі корейці
Україна і союзники вже давно заявляють, що на Курщину на допомогу росіянам перекинули 10 тисяч або навіть більше солдатів з Північної Кореї, але українські солдати, з якими ми контактували, їх там ще не бачили.
“Я не бачив корейців і не чув про них, живих чи мертвих”, – відповів нам Вадим.
Щоправда, українська розвідка тиждень тому оприлюднила аудіозапис, який, як стверджують розвідники, є перехопленням радіопереговорів північнокорейських військових у Курській області.
За словами наших співрозмовників, українських солдатів, їм пообіцяли нагороди – додаткові дрони або відпустку – за взяття в полон північнокорейського військового, бажано з документами.
“Дуже важко знайти корейця в темному курському лісі. Особливо якщо його там немає”, – саркастично зауважує Павло.
Ветерани колишніх невдалих операцій української армії бачать спільне між ними й тим, що відбувається на Курщині.
З жовтня 2023 року і до липня цього року українці утримували вузький плацдарм у Кринках, на лівому березі Дніпра неподалік Херсона.
Спочатку Кринки розглядали як плацдарм для можливого наступу вглиб захопленої росіянами території, але врешті-решт його втратили. Його утримання дуже дорого коштувало українцям: втрати вбитими й зниклими безвісти склали, імовірно, 1000 людей.
Дехто зрештою вирішив, що це був піар-хід, спроба відвернути увагу від відсутності успіхів на інших ділянках фронту. І вони побоюються, що щось подібне відбувається і на Курщині.
“Ідея хороша, але виконання погане. Є медіаефект, але немає військового результату”, – вважає Мирослав, морський офіцер, що воював і в Кринках, і тепер у Курській області.
Українські військові аналітики наголошують, що, попри всі труднощі, Курська операція продовжує відігравати важливу роль.
“Це єдина зона, де ми утримуємо ініціативу”, – сказав ВВС Сергій Кузан директор Українського центру безпеки та співпраці.
Він визнає, що українські частини там воюють у неймовірно складних умовах, але водночас Росія, за його словами, витрачає величезні ресурси на те, щоб їх витіснити, – ресурси, які вона із задоволенням застосувала б в інших місцях.
“Чим довше ми зможемо утримувати курський фронт – з адекватним озброєнням, артилерією, хаймарсами і, звісно, з далекобійною зброєю, щоб бити по їхніх тилах, – тим краще”, – вважає Кузан.
Вище командування в Києві теж, як і раніше, вважає, що Курська операція приносить військові та політичні плоди.
“Ця ситуація дратує Путіна. Він зазнає там важких втрат”, – сказав нещодавно один з українських воєначальників у бесіді на умовах анонімності.
На запитання, скільки ще українські війська зможуть протриматися на Курщині, він дав просту відповідь: “Стільки, скільки буде виправдано з військового погляду”.
За участі Анастасії Левченко