Івшина Лариса, яку щиро поважаю, слушно повторює раз-у-раз, що майбутнє України визначатимуть ті, хто тут залишиться.
Біда в тому, що залишиться небагато. Принаймні точно замало, аби давати раду території, яку колись населяла 52-мільйонна нація.
З подачі моїх читачів, звернувся до статистики. І відкрив для себе неймовірно прикрий факт: Україна – абсолютний лідер у світі принаймні у двох категоріях:
1) з величезним відривом від решти країн ми очолюємо рейтинг держав, з яких найбільше емігрує населення. За оцінками ЦРУ (The World Factbook) цього року з кожних 1000 мешканців України емігрує 36,5. Це вдвічі більше, ніж з Південного Судану. Чи майже втричі більше, аніж з нещасної Венесуели. В абсолютних цифрах за кількістю тих, хто залишив свою батьківщину та емігрував на чужину в останнє десятиліття, в нас у світі тільки два конкуренти: Афганістан та Сирія. По сучасним темпам еміграції – жодного. У наших ворогів – росії та білорусі – цієї проблеми фактично не існує. Там кількість іммігрантів майже дорівнює кількості тих, хто виїхав з країни…
2) окрім абсолютного лідерства за кількістю емігрантів на душу населення, ми також очолюємо ще один сумний рейтинг – кількість смертей на душу населення. За оцінками того ж ЦРУ, яке щороку публікує The World Factbook, на кожну тисячу українців цього року помре 18,6. В росії – 14. В білорусі – 13,3.
Наголошу, я наводжу офіційні прогноз ЦРУ та статистику Світового Банку. Це не російська пропаганда.
Так, майбутнє України будуватимуть ті, хто залишиться і виживе. Тільки вже очевидно, що нас залишиться і виживе радикально менше, аніж тих, хто населяв Україну в кордонах 1991 року. І чим довше триватиме війна, тим більше люди вмиратимуть та тікатимуть з України. Все більше Україну сприйматимуть, як європейську Сирію чи Афганістан, де живуть мужні автохтони та їхні вкрай корумповані князьки. А нормальні люди (чомусь) жити не хочуть…
Війна – азартна штука. І звичайно перемогти путіна і (можливо) тим самим запустити процеси саморуйнації росії – це джекпот та гарантоване місце героя у підручниках історії. Не дивно, що наш президент марить цей джек-пот зірвати. І як будь-який азартний гравець давно не рахує втрати.
А статистика їх рахує. І тихо волає, що за таких рекордних темпів еміграції та смертності, будь-який далекоглядний лідер має думати насамперед про людей, а не про території. Бо можливо ми – мобілізувавши усі сили та засоби – спроможні розгромити росію та повернути Приазовʼє, Крим і Донбас. Тільки постає питання: для кого? І для чого? Якщо ця війна невблаганно перетворює Україну на європейський Афганістан – країну мужніх бородатих моджахедів і їхніх вкрай корумпованих князьків. Країну, за яку можна вболівати і якій можна співчувати. Але в якій все менше людей хочуть жити. Статистика, на жаль, невблаганна річ…
Геннадій Друзенко