4 годин(и) тому
Життя у суспільстві та турбота про ближніх, мабуть, і є тим основним, що дозволило нашому виду не просто вижити, а й розвиватися упродовж мільярдів років. Нові підтвердження цієї популярної серед вчених теорії вчені здобули, коли вивчали невелику кістку неандертальця з незвичайними характеристиками.
У 1989 році у печері Кова-Негра неподалік іспанського міста Валенсія група палеонтологів виявила п’ятисантиметровий фрагмент кістки внутрішнього вуха шестирічного неандертальця.
Хоча вчені не змогли визначити, якої статі була дитина, вони назвали її Тіною.
Археологи дуже рідко стикаються з подібними фрагментами тіла неандертальців. Як правило вони знаходять більші останки, такі як черепи, зуби або кістки кінцівок.
Вчені одразу зрозуміли, що зробили вкрай важливу знахідку.
Неандертальці населяли Європу сотні тисяч років, але вимерли 40 тисяч років тому. Вони є одними з наших найближчих відомих родичів. Homo sapiens (людина розумна) і Homo neanderthalensis (неандерталець) класифікуються як окремі види гомінідів, які жили в один і той же час і походять від спільних предків.
За оцінками, знайдений фрагмент кістки походить з періоду верхнього плейстоцену, тобто йому від 120 тисяч до 40 тисяч років.
“Комп’ютерна томографія принесла дуже несподіваний результат: вона показала, що цей неандерталець мав уроджені дефекти, які відповідали синдрому Дауна. Вони могли викликати серйозні проблеми зі здоров’ям упродовж усього життя дівчинки”, — каже Валентин Вільяверде Бонілья, почесний професор кафедри історії первісного суспільства в Університеті Валенсії, який очолював розкопки.
Постійна загроза виживанню
Як вважає професор Вільяверде, судячи з ушкоджень на скам’янілості, Тіна страждала від частих вушних інфекцій та глухоти. Їй було важко тримати рівновагу, і, мабуть, пересуватися.
“Їй довелося дуже важко, її виживанню загрожувала небезпека. Поодинці подолати ці проблеми вона б не змогла”, – вважає вчений.
Синдром Дауна – це генетичне захворювання, за якого у людини формується додаткова хромосома, яка може викликати різні порушення інтелектуального розвитку, а також проблеми із серцем, травленням та іншими органами.
І все ж Тіна дожила до шести років, що набагато перевищує звичайну тривалість життя дітей із синдромом Дауна у первісному суспільстві.
Для порівняння, на початку ХХ століття, у 20-40-х роках, тривалість життя дитини із синдромом Дауна становила від 9 до 12 років.
Група вчених з Університету Алькали, яка досліджувала вушну кістку Тіни, встановила, що одна мати дитини навряд чи самостійно впоралася б із доглядом за нею. Щоб дівчинка (якщо це була вона) виживала протягом кількох років, зважаючи на все, була потрібна допомога інших членів соціальної групи.
Результати їхньої роботи опубліковані в липневому випуску журналу Science Advances.
Головне питання, яке стоїть перед вченими, полягає в тому, чи ця турбота була продиктована міркуваннями альтруїзму чи корисловисті.
Неандертальці були групами мисливців-збирачів, які переміщалися дуже великими територіями.
“Якби цій дитині не приділяли особливої уваги, вона не дожила б до шести років”, – вважає професор Вільяверде.
Що можна сказати про поведінку неандертальців
Той факт, що неандертальці дбали про своїх хворих, вченим відомий давно. Проте експерти продовжують сперечатися, навіщо вони це робили.
“Дехто вважає, що один одного доглядали індивіди, які були здатні відповісти послугою на послугу. Інші стверджують, що таку турботу викликало співчуття, пов’язане з іншими різновидами високоадаптивної соціальної поведінки”, – кажуть автори дослідження.
Групу іспанських учених, яка вивчала маленьку кістку Тіни, очолювала Мерседес Конде Вальверде.
“Є рештки інших неандертальців із патологіями, хворобами чи травмами, яким, ймовірно, теж була потрібна допомога одноплемінників, – сказала вона BBC. — Але всі вони були дорослими, та їхні патології – не вроджені, а набуті протягом життя: це рани, хвороби, переломи кісток та інші травми”.
“Причини цієї поведінки не до кінця зрозумілі. Я допомагаю дорослій людині з міркувань альтруїзму, просто тому, що мені так хочеться, або ж з розрахунку на взаємну допомогу – тому, що він допоміг мені в минулому чи допоможе в майбутньому?” – міркує експертка.
Наскільки нам властивий альтруїзм?
Випадок Тіни — винятковий, оскільки вона народилася із хворобою, але зуміла прожити з нею щонайменше шість років.
“Це означає, що їм доводилося багато їй допомагати та піклуватися про неї. Але оскільки вона була дитиною, вони, мабуть, розуміли, що вона не зможе відповісти тим самим”, – каже Мерседес Конде Вальверде.
Якщо подивитися на це у контексті еволюції нашого виду, можна зробити висновок, що неандертальці виявляли альтруїстичну поведінку, так само, як ми.
Відомий випадок, коли шимпанзе із синдромом Дауна прожив 23 місяці завдяки турботі матері, якій допомагала старша донька.
Коли донька перестала допомагати матері доглядати за нащадками, та не змогла забезпечити необхідний догляд — і нащадки загинули.
На думку Конде Вальверде, у Homo sapiens і неандертальців мав бути спільний предок, який також мав співчуття. Тому обидва види успадкували цю цінну якість, хоч і належали до різних еволюційних гілок.
Вид людей, що дав початок неандертальцям та Homo sapiens, жив приблизно мільйон років тому.
“Наша теорія полягає в тому, що інші члени соціальної групи могли допомагати дівчинці безпосередньо – або допомагати матері, беручи на себе частину її завдань, щоб вона могла дбати про Тіну. Ми вважаємо, що неандертальці були дуже схожі на нас”, — каже Мерседес Конде Вальверде.
“Це відкриття здається мені чудовим, тому що воно привертає увагу до групи людей із синдромом Дауна”, – говорить Ігнасіо Мартінес Мендісабаль з Університету Алькали.
Але, крім того, вважає вчений, знахідка дозволяє вивчити “глибоку наукову проблему еволюційної біології, яка ставить питання, коли і як виникає наша унікальна людська поведінка — турбота про вразливих членів спільноти”.