Давно і безнадійно намагаюся донести до співгромадян відому істину: складні проблеми не мають простих рішень. Навіть коли протилежне здається переконливим, наприклад, сталінський підхід «Нема людини — нема проблеми». Але насправді це не рішення, а поглиблення проблеми.
І загально відомий приклад з розрубаним Гордієвим вузлом — це не схвалення, а засудження Олександра Македонського. Якому запропонували рішити головоломку, а він почав мечем розмахувати. Тобто, проявив не мислення, а солдафонську тупість. Це все одно, що на матчі за шахову корону замість розігрування гамбіту почати жбурляти у суперника фігурами з дошки.
Між іншим, охоче взята нами до виконання теза Леніна, що «Кожна кухарка може керувати державою» насправді формулюється як «Кожна кухарка МАЄ НАВЧИТИСЯ керувати державою». Різницю помічаєте?
Неможливо припинити війну, просто припинивши стріляти. Неможливо забезпечити виробництв мільйона дронів, просто заявивши про це на прес-конференції. Неможливо звільнити окуповані території, просто віддавши наказ наступати, не зважаючи на втрати. Неможливо припинити корупцію, просто арештовучи, а потім відпускаючи злодіїв без покарання. Неможливо побудувати справедливе суспільство, просто дозволивши своїм друзям робити все, що заманеться. Неможливо ефективно керувати державою, просто віддавши її на поталу «шести найкращим менеджерам».
І так далі.
Системний аналіз, сценарний підхід, поєднання стратегії і тактики, врахування суперечливих інтересів учасників, вертикальне і горизонтальне планування, проектна реалізація планів — все це доволі складні речі. Тут треба думати. А думати треба вміти.
Колись радянські люди, і українці, як їх частина, вважалися одним з найосвіченіших народів світу, які здатні на відкриття, інтелектуальні та творчі прориви. Ніколи з цим не погоджувався. Бо здатність мислити — це атрибут вільних, а не поневолених людей. Внутрішньо вільних.
Українці отримали незалежну державу, але не набули внутрішньої свободи, яка невідривна від відповідальності за вчинки і бездіяльність, а також за суспільно-політичний вибір. Мова, звісно, про спільноту загалом, а не конкретних її представників.
Тридцять років українці шукають просте заповітне рішення — месію, який власноруч вирішить всі проблеми і самотужки побудує «країну замріяних янголів», а українці будуть це лише спостерігати і обговорювати у соцмережах чи на лавках біля під’їздів. Тому обирають собі керманичів, схожих на себе — які обіцяють все, що треба, не маючи жодного уявлення, як цього досягти, та й не збираючися досягати обіцяного.
Потім українці рішуче розчаровуються, клянуть попередника, обираюсь зовсім іншого (хоча насправді такого ж самого!), і все заходить на чергове чарівне коло.
В цій повторюваності розчарувань без належних висновків і полягає чорна магія простих рішень, наслідком якої є синдром граблів.
Внутрішньо поневолені бідні люди не здані мислити самостійно, відповідно, не здатні зрозуміти, що вони роблять не так. І не хочуть чути тих, хто здатен пояснити — бо це треба розбиратися, намагатися зрозуміти. Наприклад, навіщо міняти Конституцію, щоб передбачити у новій механізми, контролю влади, адже є просте рішення — виконувати ту, що є. Хоча більшість з тих, хто закликає до її виконання, Конституцію навіть не читали.
Розумних не чують, бо це складно. А просте пропонують політичні шахраї — чи свідомі, чи самі щиро помиляються, значення не має.
Бачу, що ми ризикуємо втратити третину країни, і все одно суспільство не прозріє. І винними буде вважати не себе — простих, як граблі, а Кравчука, бо віддав ЯЗ. Кучму, бо породив олігархів. Ющенко, бо пропустив Януковича. Януковича, бо працював на путіна. Порошенко, бо розвів корупцію. Зеленського, бо не підготувався до війни.
А хто ж ті кінчені уроди, яки обирали саме цих недолугих президентів, а не інших — розумних, порядних, розуміючих, що і як робити? Підказую зручне просте рішення: їх всіх обирали кремлівські консерви…
Олександр Кочетков
Джерело: https://censor.net/ua/b3500575