2024-05-08
12:35
Київське водосховище
За часом створення п’яте в каскаді, остаточно заповнилося водою в 1966 році. За підрахунками Texty.org.ua, кількість затоплених/відселених сіл тут найменша з усіх водосховищ каскаду — 13.
Канівське водосховище
Створене останнім, заповнилося протягом 1974–1976 років. Внаслідок його появи зникли під водою або були виселені у зв’язку із затопленням 20 населених пунктів.
Кременчуцьке водосховище
Третє за часом заповнення водосховище (1959–1961 роки). На карті водосховища в Черкаському обласному краєзнавчому музеї позначені “212 пунктів, які потрапили в зону затоплення… із населенням 133 тисячі осіб”, що робить його безсумнівним рекордсменом із затоплення.
Кам’янське водосховище
Четверте за часом заповнення водосховище (1963–1964 роки). За кількістю затоплених сіл (37) на другому місці.
Дніпровське водосховище
Заповнене першим, ще в часи сталінської індустріалізації (1932 рік). Було затоплено щонайменше 26 населених пунктів.
Каховське водосховище
Заповнене в 1955–1958 роках, друге за часом створення та величиною водосховище Дніпровського каскаду. У процесі створення пішли на дно 29 населених пунктів.
230 затоплених сіл
Який вигляд мало старе русло Дніпра до затоплення всіх водосховищ і який має тепер
Зі створенням Дніпровського каскаду ГЕС (1975 рік) дев’ять десятих русла найбільшої річки України було “зарегульовано” шістьма чималими водосховищами. Під водою зник цілий світ, який Texty.org.ua спробували відновити.
На тлі розлогих плям сучасних водосховищ на нашій карті проступила історична “інфраструктура” старого Дніпра з його численними рукавами, старицями, озерами, заплавами, косами, островами і плавнями.
У цьому водяному плетиві, ніби ягоди на гіллі, висять людські поселення, які так чи інакше постраждали внаслідок створення низки ГЕС, — 232 населених пункти. Це лише ті, які ми змогли знайти на картах.
Також ми спробували знайти відповідь на питання, яке порушував Довженко в “Поемі про море” (1955 рік): чи варте воно того всього?
КИЇВСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ
Розташоване найвище в Україні — 103 м над рівнем моря. За часом створення п’яте в каскаді, остаточно заповнене водою в 1966 році.
Незважаючи на столичну назву, водойма лежить значно північніше від Києва. У її глибинах поховане старе русло Дніпра, а частково й Прип’яті.
За підрахунками Texty.org.ua (докладніше див. у розділі “Джерела”), кількість затоплених/відселених сіл тут найменша з усіх водосховищ каскаду — 13. Серед них варто пом’янути старовинні Сваром’я, Довмонтів і Старий Глибів.
Після аварії на ЧАЕС спорожнілих населених пунктів на берегах водосховища додалося, але тут ми їх не позначали.
Київське водосховище
с. Новий Глибів
с. Довмонтів
с. Старий Глибів
с. Ротичі
с. Окунінове
с. Ошитки
с. Новосілки-на-Дніпрі
с. Толокунська Рудня
с. Чернин
с. Тарасовичі
с. Борки
с. Сваром’я
с. Старосілля
Верхня водойма Київської ГАЕС
Чорнобиль також став причиною того, що з усіх водосховищ Дніпровського каскаду “…тільки Київське не можна спускати” (це думка не лише чиновників МАГАТЕ, а й екологів-активістів).
На дні штучного моря в рукотворних пастках лежать тонни радіоактивного мулу, змитого в 1986 році весняним паводком річки Прип’ять. Забруднений (переважно цезієм-137) ґрунт осів у виритих ямах, які за наступні десятиліття вкрилися захисним “екраном” із чистіших осадів.
Водосховище використовується також як нижня водойма Київської гідроакумулюючої станції, збудованої в 1972 році на високому правому березі Дніпра на 3 км вище від греблі Київської ГЕС.
Коли навантаження на енергосистему спадає, насоси ГАЕС перекачують воду з Київського “моря” на 70 м вище, у верхню водойму. А в пік споживання електрики ця вода повертається назад, крутячи турбіни гідроагрегатів.
До російського теракту на Каховській ГЕС частка гідроелектростанцій у балансі потужності енергосистеми України не перевищувала 9%, значно поступаючись атомній і тепловій генерації.
Але саме ГЕС і ГАЕС дають змогу енергетикам оперативно збільшувати чи зменшувати виробництво електроенергії в разі різкого коливання попиту. Щоб змінити потужність ядерного реактора чи паливного котла, потрібні години, а ввімкнути чи вимкнути гідроагрегат можна за лічені хвилини.
Зазвичай ГЕС працюють на повну потужність саме під час пікових навантажень (5–10 годин на добу). Читайте також:Карта Великого Лугу: шість Січей, ставка монгольського хана та інші цікаві місцяЧитайте також:Окупація. Втрати України під час Другої світової, завдані нацистами та комуністамиЧитайте також:20 найбільш мальовничих супутникових знімків річок України
КАНІВСЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ
Створене останнім (заповнилося водою протягом 1974–1976 років) з усього Дніпровського каскаду, у його верхів’ях міститься Київ.
Дніпровський каскад забезпечує роботу не тільки гідроенергетики, а й атомних і теплових “колег”, які потребують багато води для охолодження. Наприклад, найпотужніша в Україні Запорізька ТЕС і найпотужніша в Європі Запорізька АЕС брали воду з Каховського водосховища.
Залишки Іллінської церкви старих Циблів
с. Старий Завод
с. Рудяків
Трипільська ТЕС
с. Монастирок
с. Кальне
с. Підсінне
с. Андруші
с. Гусинці
с. Козинці
с. Яшники
с. Вʼюнище
с. Трахтемирів
с. Зарубинці
с. Циблі
Спасо-Преображенська церква затоплених Гусинців
Трахтемирівський півострів
с. Городище
с. Комарівка
хутір Чаплин
с. Бучак
хутір Борок
Канівське водосховище
с. Решітки
с. Селище
На берегах Канівського водосховища містяться найбільша в регіоні Трипільська ТЕС і столична ТЕЦ-5, яка забезпечує опалення й гарячу воду третині Києва.
Відоме фото пляжу на Трухановому острові 1959 року може слугувати найкращою ілюстрацією того, наскільки змінилося старе русло Дніпра.
Після будівництва греблі в Каневі зник видовищний піщаний “язик” на острові в центрі Києва. Вода піднялася на 1–2 м, фактично під саму греблю у Вишгороді, де починається Київське водосховище.
Тобто старого русла Дніпра більше не існує. Тепер у столичному регіоні є лише два “моря” з перепадом 11,5 м між їхніми плесами.
Цей перепад міг бути на півтора метра меншим (і тоді Труханів острів затопило б, напевне, повністю), якби не вчені з Інституту гідробіології НАНУ під керівництвом Олександра Топачевського. У суперечках із партійними технократами науковцям вдалося домогтися зниження рівня води в проєкті Канівського водосховища і загалом зберегти ландшафт річкової ділянки Дніпра в районі Києва.
На сайті Укргідроенерго згадується сакраментальна історія про те, як академік Топачевський побував на прийомі в першого секретаря ЦК Компартії УРСР Петра Шелеста, від якого почув: “Без вашого інституту Україна обійдеться, а без ГЕС — ні!”.
Для радянської влади особливо важило те, що затоплення останньої в Україні незарегульованої (якщо не брати до уваги 100 км у гирлі річки) ділянки Дніпра забезпечить “наскрізне глибоководне судноплавство” від Чорного моря до гирла Прип’яті. Тобто умовна баржа з кавунами тепер могла досить швидко і дешево дістатися (через систему шлюзів у дамбах ГЕС) від Херсона до Києва.
Натомість зникли під водою або були виселені у зв’язку із затопленням 20 населених пунктів. Наприклад, правобережне Селище неподалік Канева або лівобережні Циблі під Переяславом.
Станом на 2023 рік у заплаві Канівського водосховища зберігалися залишки Іллінської церкви старих Циблів. Більш відома подібна (колись на пагорбі в центрі села, а тепер на острівці посеред води) Спасо-Преображенська церква затоплених Гусинців навпроти Ржищева.
Зі створенням водосховища були відселені правобережні села Трахтемирів, Монастирок і Зарубинці. Їхні пустки вкупі з місцевими геологічними й археологічними пам’ятками утворили живописний ландшафт, популярний серед столичних і не тільки шукачів “місць сили”.
На Трахтемирівському півострові, де Дніпро робить виразну петлю на північ, відбувалися криваві бої за Букринський плацдарм (1943 рік). Могили десятків тисяч полеглих тоді й описаних іще Довженком чорносвитників також затоплені.
У 1980-х роках виселено й зруйновано значну частину села Бучак, де почали споруджувати гідроакумулюючу електростанцію, щоб створити на канівських кручах каскад, подібний до вишгородського. Кілька років тому уряд оголосив про плани добудувати цю ГАЕС.
Саме в Канівське водосховище зливаються стічні води Києва після очищення на Бортницькій станції аерації. Наприклад, протягом 2009 року Київ перекачав 0,2 куб. км стоків (дві третини об’єму всього водосховища).
Чому перекачав? Бо в цих місцях береги нового русла укріплені дамбами. Через це очисні споруди столиці на лівому березі опинилися НИЖЧЕ від рівня водосховища. На правому березі така сама ситуація з річкою Козинкою — її також перекачують через дамбу.
Подібне сталося з численними притоками Дніпра, і не лише під Києвом. За даними 2006 року, вздовж усього каскаду ГЕС збудовано 34 насосні станції, які постійно перекачують воду з тисяч річок, що опинилися нижче від рівнів водосховищ.
А за даними 1997 року, кошти, які поглинають насосні станції, нібито “вп’ятеро перевищували вартість енергії всіх шести ГЕС”.
Однак Укренерго каже, що виробництво електрики і не є головним завданням Дніпровського каскаду: “Головне завдання — водопостачання населення, промисловості, сільського господарства та зрошення на території, на якій проживає близько 70% українців”.
Бо якби не водосховища, значна частка (понад 60%) води найбільшої річки країни просто витікала б у Чорне море за два-три місяці весняної повені.
За твердженням Укргідроенерго, об’єм річкового стоку (кількість води, що протікає за відрізок часу), який припадає на одного українця, один із найменших серед країн Європи. Тому його треба регулювати, накопичуючи або ж спускаючи воду в певні періоди. Критики цієї концепції стверджують, що акумульована на широкій площі вода випаровується влітку й таким чином втрачається.
Що більший об’єм води у водосховищі, то довші ці періоди регулювання. Скажімо, Канівська ГЕС може здійснювати добове (спускаючи воду для роботи гідроагрегатів протягом кількох пікових годин на добу) або тижневе (тільки в пікові робочі дні) регулювання стоку.
У світовій гідроенергетиці найпоширенішим є регулювання протягом року, коли в сезон паводків і дощів вода накопичується, щоб можна було використовувати її в маловодні місяці.
Після того як російські окупанти підірвали дамбу Каховської ГЕС, в Україні залишилося тільки одне водосховище, здатне здійснювати річне регулювання стоку, — Кременчуцьке.ПІДПИСАТИСЯ
Отримуйте найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
КРЕМЕНЧУЦЬКЕ ВОДОСХОВИЩЕ
Заповнилося водою в 1959–1961 роках. Розрахунковий перепад висот між плесами Канівського й Кременчуцького водосховищ — 10,5 м. Це найменша висота перепаду на всьому Дніпровському каскаді.
Зате Кременчуцьке “море” є найбільшим з усіх шести за корисною місткістю — 9 куб. км води, що робить його головним регулятором стоку Дніпра.
Щоб накопичити таку кількість води, довелося збудувати впоперек річки греблю завдовжки близько 12 км і затопити 200 тис. га землі.
Кажуть, на карті водосховища в Черкаському обласному краєзнавчому музеї позначені “212 пунктів, які потрапили в зону затоплення… із населенням 133 тисячі осіб”.
На мапах 1950-х років Texty.org.ua ідентифікували 107 таких населених пунктів. Це майже половина всіх топонімів, які зникли у водах Дніпровського каскаду ГЕС, що робить Кременчуцьке водосховище безсумнівним рекордсменом із затоплення.
с. Панське
с. Панське
с. Мойсинці
с. Лялинці
хутір Забудько
хутір Забудько
с. Воїнська Гребля
с. Воїнська Гребля
с. Бужин
Кременчуцьке водосховище
с. Власівка
с. Власівка
Крилів (Новогеоргіївськ)
Від деяких поселень залишилися видимі сліди. Наприклад, про село Панське нагадує однойменний залізничний роз’їзд на дамбі біля Черкас. Інші ж зникли повністю, як-от Воїнська Гребля (літописна фортеця Воїнь княжих часів).
Під водою опинялися навіть міста. Від козацького Крилова-Новогеоргіївська лишилися три вулиці на правобережній кручі — нині село Нагірне. Мешканців переселили до новозбудованого Хрущова (нині Світловодськ).
Селяни теж переїздили на “нові береги” — у середньому на 5–10 км від затопленого населеного пункту. Рекорд із подоланої відстані належить лівобережним Лялинцям. Це село з гирла Сули переїхало аж на 45 км на схід, ставши Ялинцями під Кременчуком.
За переселення влада виплачувала компенсацію в розмірі 1–2 тис. радянських карбованців (середня місячна зарплата в УРСР 1961 року становила 81 крб).
Повністю суму виплачували тільки після підтвердження комісією, що господар остаточно виселився, розібрав будівлі, вирубав дерева, загорнув ями, криницю і погріб.
У ході масового переселення відбувалися справжні драми, іноді трагічніші за описані Довженком голосіння за власними господарствами, які мали піти на дно рукотворного моря.
Не завжди вдавалося перенести на нове місце старий цвинтар (або це відбувалося брутально й хаотично). Так, приміром, сталося зі згаданими вище Лялинцями. Виходило, ніби переселенці залишають померлих предків “поринати і потопати” без гідного поховання.
Великі поселення зазвичай зберігали стару назву й на новому місці, але загалом це була вже інша екосистема.
У відкритому степу (попервах навіть без води) розмічались одноманітні вулиці з такими самими одноманітними ділянками — за цим прямокутним плануванням переселені пункти легко ідентифікувати й на сучасних картах. “Хати, струнко!” — саркастично жартували про свою нову вулицю діди в Довженковій “Поемі про море”.
