Питання не зовсім риторичне, не лише з огляду на стан доріг, але і табличок з назвами вулиць. Є ще пряме мавпування москви у центрі села, яким було місто у далекому 1919 році минулого століття, коли владу в Україні проливши ріки крові, захопили більшовики. За прикладом некрополя на червоній площі москви започаткованого в 1917 році братською могилою невідомих борців за революцію. Через півтора року поруч в братській могилі на дванадцять осіб поховали новоукраїнця Марка Мокряка.
Тож в далекому радянському 1919 році не на цвинтарі, а в центрі села повторивши «пафос столиці» і спорудили братську могилу 109-ти не то партизанам, не то червоногвардійцям Мокряка. За нинішніми поняттями і розумінням поховані там «герої» є практично вбивцями-душогубами борців за незалежність України в ХХ столітті. Тобто отримана колись ними шана повинна бути нині переосмислена з відповідними часу діями. Досі в деяких джерелах цей закуток у центрі міста називають «партизанським парком», а в описі- реєстрі пам’яток району вказана адреса, як жилого приміщення – Покровська, 70…
Та як виявилося це місце поховань через певний час мало продовження. В 1941 році за часів німецької окупації неподалік був шпиталь. Померлих в ньому ховали поруч, і розжалуваного з генералів за фінську компанію Олександра Соколова, і німецьких вояків. Могила Соколова ціла і досі, а могили німецьких вояків, за радянським звичаєм, зрівняли з землею, і по їх прахові і кістках ходили, нічого не підозрюючи новоукраїнці. Цього сатанізму був шанс позбутися в кінці 90-х років минуло століття через п’ятдесят років після закінчення другої світової війни. Уряди Німеччини та незалежної України підписали угоду про догляд за могилами українців у Німеччині та німців в Україні. На створення в Україні п’яти меморіальних німецьких цвинтарів та перенесення на них останків німецьких вояків уряд Німеччини виділив чималі кошти. Та не судилося Новоукраїнці цим скористатися… Знову, на той час не заборонені комуністи, які засіли у коридорах влади, були дуже проти! І походеньки по німецьких кістках в Новоукраїнці продовжилися. А такий меморіал був створений неподалік біля села Карлівка(Крупське) Кропивницького району та відкритий на початку літа 2000 року. За різними данними там перепоховані останки до 30 000 німецьких вояків, що загинули в нашій та сусідніх областях.
А після визволення Новоукраїнки в 1944 році до братської могили 1919 року та могили Соколова додалася у центрі міста Новоукраїнки додалася ще одна братська могила більше ніж 400 воїнам- визволителям міста.
Провулок Соколова, який місто не визволяв, а просто помер в ньому на початку війни у німецькому шпиталі, у німецькому полоні, збираються перейменувати, А десь на німецьких кістках ймовірно колись досоорудять суперфонтан з підсвітками. Тож не все переіменовано, не все добудовано, не всі зірки зачищено… В здогадках можна загубитися про те в якому столітті нині живе Новоукраїнка, перебуваючи в процесі декомунізації девятий рік… З ХХ –го точно ще не перебралася, у влади міста не до всього доходять руки…
За матеріалами українських ЗМІ та реєстрами пам’яток історії