Як Антей
Полюбляли вони під грушею чи під дубом, у густій траві в затінку полежати. Або й поміж сосен, на сонечку, вдивляючись у бездонне блакитне небо. Начебто ледарська звичка. Звідки?
Згадаймо еллінську легенду. Жив колись герой і напівбог Антей. Батьком його був Посейдон, а мати – Гея, богиня Землі. Ніхто не міг здолати Антея в боротьбі. Бо як починав знесилюватися, припадав Антей до Землі, до материнських грудей. І сили відновлювалися, ставав ще дужчим.
Зевс відкрив Гераклу таємницю непереможності Антея. І той, піднявши сина Геї в повітря, задушив його.
Козаки теж віддавали перевагу спочинкові горілиць, розкинувшись на землі. А в наш час іноді мати гукає синові: “Негайно підіймись із землі, застудишся!”
Коло молодих козаків матусь турботливих і полоханих не було. Але Ж не застуджувались! Найчастіше обирали рівну галявину, аби розслаблене тіло рівномірно й щільно припадало до землі. Тут бажано, щоб росли спориш, конюшина, грицики, лютик, різноманітні дикі злаки, утворюючи енергетичну плямистість, “шахматку”. Адже всі трави енергетичні. Можете Пересвідчитись: проведіть долонею в повітрі близько від них. Спориш холодний, бабка тепліша, конюшина “гарячіша” від бабки. Серед бабок велика – “темпераментніша” від малої чи ланцетолистяної. Наслідок? Півгодини-година горілиць замінить ніч у затишному ліжку.
Чи використовуємо козацький досвід відпочинку, відновлення сил? Лише частково. Коли стоїмо вранці босоніж на конюшині й спориші. Коли входимо голі до поясу у квітуючи жита-пшениці. Коли на городі торкаємось обличчям до переплетень гороху в росі, до стебел “кручених паничів” на балконах…
У великих містах Англії, Нідерландів, Бельгії, Італії, Німеччини й інших європейських країн давно вже роблять галявинки-газони з густою травою для відпочинку. Хочеш – сиди там, хочеш – лягай. Полісмени й слова не скажуть. Проте смог, міський гамір і неминуче забруднення роблять оті галявини менш ефективними, ніж лісові й садові. Та для початку може й ми якось на них розживемось по містах великих наших?
А далі – при спрямованій праці “зелених”, при підтримці їх народом можна зробити “луки спокою” – із “зонами Антея” для всіх бажаючих. Перебування там – справжня альтернатива морю ліків, розмаїттю хвороб. Зелена профілактика замінить препарати з великою перевагою. Бо не даватиме ускладнень.
Птахолюби
На Січі, на Хортиці, верболозу – море! А ще більше дубів кремезних та лип старих, розлогих. Де дерева, там і птахи.
Не менш щедрий на крилатих мешканців і Дикий Степ. | Бігали тут дрохви-дудаки (українські страуси). Виводили пташенят перепілки й куріпки. А вже степових голубів, дроздів, славок, ластівок, солов’їв годі й рахувати. Ще багатшими на крилатих були річки, озера та плавні з гаями та густими лісами. Гуси, качки, лебеді, чаплі, журавлі, кулики, навіть пелікани! Іноземці в оповідях та оповідках одностайні: безліч видів!
У казках, піснях, думах козака часто порівнювали з птахом. А далі – загадка: чому ж січовики мало полювали на птахів, мало їх їли? Про це свідчить перелік страв і описи свят на Січі. Чи їм стріл, куль бракувало? То ж могли – сильцями, сітками, іншими пастками, як звірину ловили.
Трохи світла на отаку таїну проливає не менш дивна особливість козацького побуту: ніколи не тримали пташок у неволі. Диво дивне: тогочасні витончені поети Персії та гуманні королі Франції спокійно і навіть із задоволенням дивляться на заґратованих “співців”. Більш того, змагалися, сперечалися, чиї в’язні кращі.
Козаки ж пішли всупереч звичаям. Надто сильно любили вони рух та волю, щоб у іншого їх віднімати. Тому й майже не полювали на птахів. Були вони козакам наче побратими. А побратима кривдити гріх.
І не випадково запозичене з кримсько-татарських говірок “козак” означає “вільна людина, мандрівник, шукач пригод”.
Інша справа – лікування. Навесні к озакам дуже допікав гідро-аденіт – запалення потових залоз під пахвами. Наче дрібниця, але ні шаблю міцно тримати, ні спати спокійно не дає.
Тоді знаходили на дубі гніздо хижака: орла, шуліки, сокола і т.д. Треба було взяти з гнізда яйце й носити під пахвою. І напасть швидко зникла. А часто навіть у самому процесі роздобування отих ліків (козак дерся на високе дерево) дозрілий абсцес лопався. А ні, то захист мобілізував стрес: адже орлиці не дуже привітно зустрічали нападника. Підупалим на ноги радили добути орлана-балабана та поволеньки, за тиждень-два його… сирим з’їсти. Слушно: сам він їсть рибу, і тому м’ясо орланове на вітаміни А, Д, С і Е дуже багате. Чимало в ньому калію, кальцію, фосфору. Певно, мало приємне на смак. Але де ж ви бачили Смачні ліки?
Предки уникали називати у своїх рецептах породи птахів. Частіше в рекомендаціях козачих лікарів читаємо: “візьми птаха з лугу”, “добудь Птаха болотного”. Особливо – коли йшлося про хвороби психічні та Нервові. Слід пригадати, що вбивство сови чи пугача вважалося гріховною, нечистою справою. Навіть засуджувалося церквою. А ось у козацьких рецептурних прописах вони (м’ясо, пух, пір’я, кігті) – дуже популярні.
Крім того, за вбивство лебедя чи лелеки товариство могло навіть Покарати на смерть. А для ліків проти пропасниці вони (ці птахи) були потрібні. Ось звідки отой рецептурний шифр, зрозумілий лише Обранцям.
Зачіска
Вінець тіла – голова, корона голови – зачіска”. Жартівлива приказка хова за посмішкою мудрість.
Первісні племена віддавали перевагу татуїровці. Не лише прикрасі тіла, але й родовій ознаці (адже пашпортів не було). Згодом, побачивши вже в собі людину, стали звертати увагу на зачіску. Козаки завжди відчували себе активною частиною народу українського. Часто перебуваючи у ворожому оточенні агресивних і жорстоких сусідів, прагнули кожною рисою характеру та побуту підкреслити власну самобутність, особистість, повсякденну готовність відстоювати волю та віру із зброєю в руках. Чи не надто висока термінологія для зачіски? Подивимось.
По-перше, дуже скептично вони оцінювали “вихиляси на голові”, оті штучні локони й перуки-буклі, що їх так шанували й пестили аристократи Європи. Григорія Потьомкіна, царського фаворита, жартома дошкуляли: прізвисько йому було “Грицько Нечеса”. За ту саму перуку. А дніпрові лицарі вважали (і небезпідставно), що чуже волосся на голові розводить воші та іншу капость, не дає вчасно митись і вільно дихати. Навіть певні були, що шляхта польська пишною перукою прикриває брудну голову.
До певної міри зачіски козацькі – протест проти пишноти й зайвості. Вони прості: голена голова, оселедець чи “під горщик”.
Голена голова будь-якої пори року, а особливо – навесні та влітку. Перевага цієї найпоширенішої зачіски – повна функціональна доцільність, гігієнічність. І простота: потрібна лише бритва, можна обійтися без гребінця й ножиць, зайве й люстерко.
А ще голена голова – тонка практика. При нападах татар чи турків, у боях по містах турецьких голів козацьких од ворожих часто не відрізнити: скільки в місті козаків – порахувати важко. Отже, брита голова – ще й тактичний засіб.
А крім того, ще й гігієнічно-лікувальний. Чому гігієнічний – зрозуміло: легко щоденно голову мити, нема де паразитам сховатися. Але – лікувальний?
По-перше, дублена, загоріла шкіра голови ставала препоною всіляким грибкам-лишаям. А коли на ній зрідка гнояки висипали, їх дуже легко, доступно було зводити мазями.
“Тренована” вітром і сонячним променям відкрита голова – профілактика теплових ударів. Адже козаки постійно працювали під сонцем, а перегрівань, ударів, зомлівань не траплялось.
Зараз частина підлітків так голови голять. Роблять це на зразок західних рок-гуртків. Чи – як Фантомас! Дивно й гірко, що при цьому забуті їхні пращури, козаки-попередники.
А запозичена зачіска-оселедець у тюркських народів. Батько-татарин навесні усім дітям своїм голови вибривав. Але одній (частіше – дівчині) пасмо волосся посередині лишав. Символ цей означав “улюблена донька”, згодом – і “улюблений син”.
Полюбляли “оселедці” й старі, статечні козаки. Сенс і зміст – такий самий: “улюбленець долі”, “улюбленець Бога”. Щасливчик? А хіба не так, коли після сили-силенної пригод-походів ти залишився живий і здоровий!
Згодом дозволялася така зачіска й козакам середнього віку, і навіть молодим (коли заслужив!) Переважна більшість запорожців були вправними плавцями. Але сказати, що всі, – то буде перебільшенням. Коли невдаха падав за борт на глибині, оселедець ставав йому рятівним кругом.
Нарешті, зачіска “під горщик”. Зараз вона у декого стає ознакою національної свідомості в молодіжному русі. А в давні часи визначала джуру, козачка, загалом юнь і свідчила про… невизначеність, пошуки. Адже й Січі були можливі “варіанти”: окрім козаків, можна було податися в Щурсаки, в служки монастирські, стати братчиками, вченими чи панотцями.
Певно, були серед прихильників зачіски “під горщик” і холостяки дозріли. Вони прагнули в отакий спосіб утримати молодість…
Проте, краса пожертв вимагає: де волосся – там і його хвороби. Де зачіска – там і догляд за нею. Повний реєстр вживаних зусиль важко відтворити сьогодні. Проте відомо: аби волосся не сіклося, не випадало, до напоїв додавали відвари трав яглиці, півонії степової та похиленої, полину половецького, коренів лопуха, кропиви, першоцвіту.
Часто-густо посивіння волосся та облисіння спостерігалися після стресів, говорячи по-сучасному (загибелі побратима, смерті коня, важкої втечі з полону тощо). Тоді баби відливали козаку переполох, відпоювали його відваром суміші звіробою з деревієм.
Періодично волосся промивали відварами-настоями волоського горіха (брали зелену оболонку плодів), ромашок, полинів, листя ліщини й верболозу.
На Січі добре знали й про взаємозв’язок між станом зачіски та чоловічої потенції. Тому постійно їли хрін, часник, цибулю. У двох останніх віддавали перевагу зеленому пір’ю вільно ростучих дикунів.
Рецептар до розділу “Зачіска”
- Полин таврійський – 15 г полин половецький – 15 г полин гіркий – 15 г вода – від 500 г до 600 г. Відварюють, настоюють, додають у напої. Не вживати при хворобах печінки!
- Півонія степова, півонія вузько листяна, півонія похила – клубені їдять по 3-5 г щоденно. Відвар трави, зібраної до квітування (15 г півонії – 200 г води), п’ють, додаючи до медовухи.
- Звіробій плямистий, звіробій діркуватий – 20 г деревій звичайний, трава – 10 г вода – 300 г. Заливають окропом траву, настоюють 4 години у духовці. П’ють дрібними ковточками за день. При стресах, переполосі.
- Кропива жалка, кропива блискуча, кропива смугаста, кропива дводомна – по 10 г кожної, вода – 500 г. Відварюють на маленькому вогні, щоб залишилися дві третини розчину. Настоюють, проціджують.. Додають по 2 ст. ложки відвару на кухоль (400 г) медвяних настоїв.
- Цибуля синьо-блакитна, цибуля ведмежа, черемша, цибуля кругла, цибуля лісова – дикий часник, листя, цибулини, особливо навесні та перед походами. Одночасно зміцнювали чуприну.
- Часничниця лікарська. Стручки їли свіжими або в борщі замість перцю. Листя (жменя) на склянку води заварювали. Ним обмивали бороду та голову після гоління.