13 го січня за старим стилем (1 січня за новим) 1877, в Олександрівці на Чигиринщині народився Левко Макарович Мацієвич (рід мав прізвище Макаренко до зміни пращуром при отриманні духовної освіти) — український корабельний інженер, суднобудівник, автор проєктів кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, морських аеропланів тощо, перший український авіатор, громадський і політичний діяч. Один із засновників Революційної української партії (РУП).
1902 — отримав звання корабельного інженера-капітана.
У Севастополі брав участь у спорудженні крейсера 1-го рангу «Очаків», здійснив технічні розрахунки і спостерігав за ходом будівництва і ремонтом суден.
Від березня 1903 обіймав посади члена приймальної комісії на Севастопольському рейді, старшого помічника суднобудівника з спорудження броненосця «Іоан Златоуст».
1904 — розробив проєкт бона Севастопольського порту.
1905 — розробив два проєкти протимінних заслон.
Червень 1907 — у Кілі (Німеччина) спостерігав за будівництвом для російського флоту підводних човнів «Карп», «Карась» і «Камбала».
Грудень 1907 — призначений спостерігачем за спорудженням субмарин на Балтійському суднобудівному і механічному заводах (Петербург).
1908 — призначений помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету Російської імперії.
1908 — розробив проєкт захисту бойових кораблів від атак торпедами.
Автор 14 проєктів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час).
На початку 1908 року захопився авіацією, теорією та практикою повітроплавання.
Розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна. Першим у світі розробив проєкт авіаносця, розрахованого на 25 літаків.
Разом з авіатором Єфимовим здійснив перші нічні польоти, працював над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної посадки на воду, почав писати книгу «Повітроплавання у морській війні».
Фінансово підтримував український національний рух. (Один з засновників революційної української партії (РУП) – перша партія Наддніпрянської України, заснована 29 січня (11 лютого) 1900 року у Харкові на т.зв.”Раді чотирьох” (Дмитро Антонович, Боніфарій Камінський, Левко Мацієвич і Михайло Русов).
Серед друзів і знайомих Мацієвича були Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Григорій Коваленко-Коломацький, Борис Лазаревський, Костянтин Арабажин, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська, Микола Міхновський, Симон Петлюра, Гнат Хоткевич, Юрій Коллард, Олександр Коваленко, Микола Левитський.
Левко Мацієвич – людина котру в історії не треба забувати. Це реально взірець для молоді і гордість України. Його ім’я може з гордістю носити військовий корабель і аеропорт. Для мене він є моральний авторитет і приклад розуму, завзятості й патріотизму.
З містичного. Олександрівка на Кропивниччині. В музей Левка Мацієвича придбали годинник. З часом його хотіли відремонтувати. І коли зібрались нести до майстра то прозріли. На годиннику було 18 годин 2 хвилини. Це час загибелі в авіакатастрофі капітана Мацієвича 7 жовтня (26 вересня) 1910 року в авіакатастрофі під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга.. Містика…
Це ж про нього Микола Вороний писав у вірші Ікар: “Світлий образе, блискучий! Ти стоїш переді мною.”
Фото.
Капітан Мацієвич.
Годинник котрий музей придбав з зупиненими стрілками на містичному часі.
Проводи в останній шлях капітана Мацієвича (Це ж який авторитет треба мати було, щоб так проводжали не дивлячись на його проУкраїнські погляди. ?!!
Багато цікавого про нього зберігається в Олександрівський краєзнавчий музей котрим керує чудова людина і фахівець Василь Білошапка