9 січня 2024 року в КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради» презентовано виставку з приватної колекції Віталія Постолатія «Їздив трамвай містом» до 80-річчя звільнення Кіровограда (зараз – Кропивницький) від нацистських загарбників, яка цілком підпадає під визначення «Дзеркало епохи», оскільки є оригінальним відображенням історії нашого міста, в даному випадку – її транспортної складової, за допомогою представлених в експозиції трамвайних, тролейбусних, автобусних квитків та іншого інформаційно-ілюстративного матеріалу.
Це вже третій виставковий проєкт, що став результатом системної і плідної співпраці Музею мистецтв з непересічною особистістю, відомим педагогом, публіцистом, краєзнавцем, автором декількох сотень газетних публікацій, понад 50 наукових праць, лауреатом премії Володимира Винниченка обласної газети «Народне слово», врешті решт – заядлим колекціонером Віталієм Володимировичем Постолатієм. У співпраці з ним вже було реалізовано дві виставки «Від купона до гривни» і «Гей, куме, не журись – у Махна гроші завелись!», які мовою грошових знаків висвітлювали бурхливі події 1917-1921 років та більш близькі нам переломні 1991-1996 роки. І ось чергове «Дзеркало епохи», дуже цікаве і актуальне, оскільки трамвай залишається одним із символів старого міста, до історії якого ми постійно звертаємось у своїй професійній діяльності та бажанні краще пізнати свій край.
Історія цього романтичного виду транспорту у нашому місті починається з урочистого відкриття у 1897 році лінії електричного трамваю, який належав Єлисаветградському електричному товариству, очолюваному Левом Ізраїлевичем Бродським. На той час в Україні трамваї були тільки в Києві і Львові, трохи пізніше з’являються вони у Чернівцях і Катеринославі. Перший маршрут «Вокзал – Пивоварний завод Зельцера» було прокладено дуже швидко – менше ніж за пів року. Для цього міська думу виділила землю для зведення трамвайного депо на Великій Пермській та окремої електростанції в районі Озерної Балки. Цей перший трамвайний парк нараховував п’ять закритих і три відкритих вагони. Вже через два роки з’явилася друга лінія: «Безпопівська (Гоголя) – Кримська», яка поєднала транспортними засобами робітничий район Кущівки із заводами Ельворті і Шкловського. При цьому лінії перетиналися із однієї можна було, як у метро, пересісти на іншу. Першу ж лінію продовжили до Міського саду.
У 1890 році по місту щоденно курсувало вже тринадцять вагонів. Відносно графіку руху то по першій лінії трамвай ходив з 7.00 до 23.00 влітку і з 7.00 до 22.00 взимку. По другій, Кущівській, з 7.00 до 22.00 влітку і до 21.00 взимку.Зберіглися цікаві дані про фінансові прибутки Єлисаветградського електричного товариства. Так, скажімо, за 1907 рік чистий прибуток склав близько восьми тисяч карбованців. Відповідно до договору, перші десять років існування трамваю у Єлисаветграді, товариство сплачувало у міську казну 1 % від прибутку, у наступні роки – 2%.Квиток на проїзд коштував 5 копійок, з пересадкою з лінії на лінію – 8 копійок при середній зарплаті робітника заводу 13,8 карбованців. Але при цьому існувала розвинена система пільг. Діти до п’яти років їздили безкоштовно. Право на безкоштовний проїзд у службових справах мали також поліцейські і чиновники, але вони мали стояти на передній площадці, не заходячи у вагон. Гімназисти і учні платили за проїзд три копійки. На Кущівській лінії в базарні часи проїзд в обидва боки коштував шість копійок. Також існували пільги для робітників на проїзд з дому на роботу і назад.У 1907 році місцевий підприємець звернувся до Міської управи з пропозицією обладнати зупинки трамваю на європейський манер і вже через півроку по всьому місту були встановлені зупинки з електричним освітленням та рекламними щитами.
Але з подій 1917 року почалися важкі часи і для такого чудового зразку цивілізації як трамвай. Спочатку він припинив своє існування у 1918 році. Є інформація, що не останню роль у цьому зіграла легендарна отаманка Маруся Никифорова, яка, навідуючись до Єлисаветграда, наказувала переставляти свій бронепоїзд на трамвайні колії, таким чином руйнуючи. Щоправда 1 травня 1922 року трамвайне сполучення було відновлене. На цей час депо налічувало десять вагонів, які курсували двома маршрутами: «Вокзал – Пивзавод Зельцера» та «Центр – Кущівка». У 1929 році побудували навіть ще одну лінію – до Новомиколаївки, тому станом на 1940 рік трамвайний парк, який налічував вже двадцять дев’ять вагонів, міг забезпечити чотири маршрути: «Вокзал — Пивзавод Зельцера», «Центр — Кущівка», «Вулиця Леніна — Новомиколаївка», «Пивзавод Зельцера — Міський сад».
На жаль, Друга світова війна винесла трамваю остаточний вирок. Під час відступу радянських військ у 1941 році було підірвано трамвайну електростанцію та зруйновано господарство. Німці відновили рух для підвезення робітників на заводи, але, в свою чергу, під час відступу розібрали колії та вивезли їх. Спроби відновити трамвайних рух після війни, на жаль, виявилися невдалими. Вже за часів незалежної України у 1997 році з нагоди 100-річчя єлисаветградського трамваю йому було встановлено пам’ятник по вулиці Дворцовій (Театральна), який наразі є дуже важливим туристичним магнітом нашого міста.Але естафету трамвая перейняли інші види громадського транспорту, що красномовно ілюструють представлені на презентованій виставці тролейбусні та автобусні квитки.
Щодо тролейбусного руху у нашому місті, то його було відкрито 2 листопада 1967 року, причому відповідна мережа була створена в рекордні строки. Всього за 6 місяців було побудовано депо, тролейбусний парк, підстанції. Протягнули десятки кілометрів дротів, облаштували зупинки. Перших тролейбусів було близько двох десятків, а маршрутом № 1 став «Депо – ТЕЦ».
До початку 2000-х в місті працювало десять маршрутів, останнім був кільцевий № 11, унікальний у своєму роді маршрут. В подальшому фінансові негаразди та чехарда у зміні власника внесли свої негативні корективи у цю галузь, яка наразі поступово виходить із кризи.
Своєрідним символом епохи став також міський автобус, герой багатьох кінострічок та навіть художніх творів. Вже з середини 1940-х спостерігаються епізодичні спроби підвезення людей із віддалених мікрорайонів до центру та промислових підприємств у кузовах вантажівок, інколи обладнаних дерев’яними лавками. З часом цей процес набуває системного характеру. А наприкінці 1940-х років у нашому місті запрацював перший міський автобусний маршрут від залізничного вокзалу до пивзаводу. У 1955 році він був подовжений до Масляниківки. Згодом з’явилося ще шість маршрутів, які майже незмінно діяли до кінця 1950-х років. Так, на початок 1958 року в місті налічувалось сім автобусних маршрутів, середній інтервал руху яких становив 20 хвилин. І, зрозуміло, що цей процес постійно набирав обертів.Тож презентована в Музеї мистецтв виставка «Їздив трамвай містом» стала чудовою нагодою зануритись в минуле, згадати дитинство, юність та відкрити для себе ще одну цікаву сторінку історії міста над Інгулом.
Олег Юрченко