Не хотів писати про підсумкову прес-конференцію В.Зеленського. Жодних рішень, гідних аналізу, я не почув. А критики президента, зокрема, брутальної, і без мене вистачає.
На прес-конференції я побачив вкрай втомлену людину, яка намагається створити бадьорий вигляд. Яка звузила коло спілкування на посаді до шести осіб — Політбюро при Союзі і те чисельніше було. Людину, яка хоче, щоб все складалося якнайкраще, а воно не складається, і що з цим робити — невідомо. Тому простіше переконувати себе та інших, що все іде за планом, але суспільству того плану знати не дозволено.
Я би поспівчував Володимиру Зеленському, якби він не був президентом України в той час, коли вона виборює право на існування.
Тим не менш, президент все ж таки мимоволі підказав мені тему для роздумів. З найбільшим захватом він розповідав про свої міжнародні зустрічі. Так, від цієї співпраці залежить надзвичайно багато. Що, до речі, дає привід пропагандистам росії патякати про Україну як про «державу, яка є лише проксі-інструментом колективного Заходу».
Але справжня суб’єктність країни — це не можливість робити, що завгодно, ні на кого не зважаючи, цього навіть США не можуть собі дозволити. Реальна суб’єктність — це змога обирати собі партнерів, зокрема, і партнерів старших. Кураторів, якщо завгодно.
В України, яка веде смертельну війну за цивілізаційні принципи проти дуже потужного ворога, така суб’єктність є. І тоді автоматично виникає питання: а яка країна потенційно могла би бути таким всебічним партнером — і орієнтиром, і помічником, і контролером одночасно?
Зрозуміло, що Азія, Африка, Латинська Америка— не для нас через соціокультурні відмінності . Як не дивно, відразу треба відкинути такі потужні країни як США, Велика Британія, Франція, Німеччина і подібні, які мають імперське минуле. Бо в них обов’язково виникне спокуса використати Україні саме як одноразовий інструмент для вирішення власних питань. А ми ж хочемо від цього по можливості уникнути.
Канада — великий друг України. Але вона входить до британської співдружності і дуже близька до Штатів. Тобто, вона не здатна додати до того, що вже є.
І в цьому сенсі увагу привертають скандинавські країни, які мають власний і успішний цивілізаційний шлях. Але Фінляндія зараз переживає складний період остаточного розриву з російською імперією. І, чесно кажучи, її фінансово-промислова спроможність не виглядає достатньою для того рівня співпраці з Україною, який може дати бажаний результат.
У Швеції з економікою і військово-промисловим комплексом все гаразд. Україна і Швеція мають вельми показовий історичний досвід союзництва під час Великої Північної війни (Полтавська битва). Але зараз Швеція прямує у НАТО при певному спротиві Туреччини, і там найгірша проблема з усіх можливих — релігійна. Помітне зближення зі Швецією для України може створити проблеми з Туреччиною, що, з урахуванням хиткої ситуації у Чорному морі, є надто ризикованим.
Залишається Норвегія. І за усіма критеріями це найкращій вибір у якості приоритетного політичного, економічного і воєнного партнера. Що жодним чином не означає відмови від всебічної співпраці з тими ж Сполученими Штатами та іншими нашими союзниками. Мова іде про певний перерозподіл напрямків і повноважень взаємодії.
З Норвегією ми маємо спільний позитивний досвід у VIII-X сторіччях від Р.Х. Норвегія — демократична парламентська конституційна монархія унітарного устрою, тут вміють зберігати історичну пам’ять і планувати на десятиліття наперед, що принципово важливо.
В цьому напівказковому королівстві — не тільки один з найвищих у світі рівнів життя, але й такий самий рівень соціальної справедливості, що дуже близько українцям. І повага до закону там така, що корумпувати умовного контролера від уряду Норвегії навряд чи вдасться навіть відомим своєю винахідливістю українським ділкам.
Норвегія виробляє багато сучасного озброєння у кооперації з провідними розробниками світу — це саме те, що нам потрібно. Нагадаю, що наші береги захищають не тільки «Нептун» і «Гарпун», а також норвезькі протикорабельні ракети NSM.
Окрім зброї, ця країна має дуже серйозні власні фінансові ресурси, які можуть сприяти ефективному реформуванню України. Це ні в якому разі не про утримання України, а про певну парасольку — фінансисти зрозуміють.
Перелік переваг Норвегії як провідного партнера, провідника і куратора можна продовжувати нескінченно. Україну це, мабуть, влаштує. Залишається, як у анекдоті, домовитися про весілля з принцесою. «Принцесою» сучасних вікінгів.
І ось тут — може скластися! Норвегія потенційно зацікавлена в подібній співпраці і допомозі Україні. Тому що у екзистенційному протистоянні України і росії чим ми сильніше, тим недоімперія слабіша.
А Норвегія і росія є природними і тому непримиренними конкурентами. Перш за все, в сфері видобування і переробленні природного газу: чим менше в Європі російський енергоносіїв — тим більше норвезьких. А це величезні гроші. Так само є жорстка конкуренція щодо освоєння Арктики, суперечки навколо Шпіцбергену тому прикладом. І так далі.
Переконаний, що треба шукати шляхи, варіанти і умови зближення з Норвегією і залучення її у якости довготермінового цивілізаційного партнера. Так само переконаний, що українське суспільство такий напрямок наших міжнародних відносин підтримає. Але якщо повернутися до початку цього матеріалу, то стає очевидним, що наша офіційна дипломатія неспроможна на креативні кроки.
Тому ініціатива повинна бути саме за громадянським суспільством і його представниками.
Олександр Кочетков
Джерело: https://censor.net/ua/b3463272