Перекреслені ялинки та гнівне обурення ними у містах — не що інше, як чергова інформаційна провокація, та ще одна атака на місцеве самоврядування та норовистих мерів… Бо насправді обурюватись треба не копійчаними ялинками, а тотальним порушенням Конституції, провалами в дипломатичній політиці, корупцією у вищих ешелонах державної влади, відсутністю демократії та свободи слова, продажністю судів… І собою…
Це ми самі позбавили наших дітей дитинства, перекресливши їхнє майбутнє, з таким же запалом, як зараз перекреслюємо оті святкові ялинки… Нехай вони сяють, яскраві та непереможні, на кожній станції метро у прифронтовому Харкові, який не скорився і ніколи не скориться ворогу… Нехай сяє ялинка на фоні древньої Софії, підтверджуючи, що наші українські церкви стояли і стоятимуть… І нехай посміхнеться та повірить у диво чийсь трирічний хлопчик. І можливо, посміхнешся ти сама. Хоча ще вчора тобі здавалось, що вона, та ялинка на площі, як недоречне нагадування про втрачене щастя та розбите життя. Над яким ти плакала, коли вчора вдома, прикрашаючи ялинку, розбила стару і подряпану кульку, яка впала на підлогу, розлетівшись дрібними різнокольоровими скельцями… І змітаючи їх у совочок, згадувала, що то — мамина ще іграшка, і як колись ти вперше тримала іі в руках разом із чоловіком, про якого тепер мусиш казати своєму малюку, що тато просто поїхав у відрядження, не деталізуючи, що те відрядження у засвіти і назавжди… Нехай твій хлопчик вірить у диво…
У Спасителя світу, який народиться напередодні Нового року… І втішена посмішкою дитини, ти непомітно витреш сльозу, і подумаєш: варто купити нову ялинкову іграшку…
Людмила Семенюк