Звісно, списів стосовно закону № 10037 вже зламано чимало. Яких визначень йому тільки не давали – від «своєчасний» та «конче необхідний» до «скандальний» та «шкідливий». Документ про перенаправлення “військового” ПДФО з місцевих бюджетів до державного кошторису був вельми неоднозначно сприйнятий місцевими громадами та здійняв хвилю обурення в опозиції. З останньою все зрозуміло: на те вона й опозиція, щоб обурюватися та критикувати владу. Наша ж мета – достеменно розібратися з питанням різнобічно, надто в ключі профільної діяльності «Добробату». Кого ще мають так цікавити можливості відновлення пошкодженого житла та інфраструктури на тлі нових законодавчих віянь?
На перший погляд, корективи, внесені в бюджет стосовно передачі «військового» ПДФО на потреби оборони, дійсно нагальні. І таке враження у суспільній свідомості затято закріплюється поширюваними цифрами, мовляв, надходження від податків військовослужбовців зросли мало не у 8 разів – це ж десятки «зайвих» мільярдів.
А тим, хто був не дуже вражений такими числами, одразу нагадували, як гроші на місцях витрачаються на овочерізки, барабани, бруківку та стадіони. І це у той час, коли вся країна по гривні збирає на дрони. Тут важко не погодитися, бо факти – вперта річ, особливо, коли підкріплені цифрами. Але ж тоді треба розглядати й іншу аргументацію – ту, що йде від місцевих громад, тоді картина вже не виглядатиме настільки однозначно.
Через нововведення територіальні громади втратять 20 мільярдів гривень уже в цьому році та понад 65 мільярдів у наступному. І надолужити ці втрати буде нелегко, якщо не сказати неможливо. Досить очевидно, що в умовах війни в багатьох громадах різко знизилися збори ПДФО з інших доходів, адже чинників для цього безліч: припинення виробництва, згортання бізнесу, масова міграція, та, зрештою, і мобілізація теж. На останній момент слід звернути особливу увагу. Виходить, що платник податків йде боронити рідну землю, а податки він при цьому сплачує десь в інших краях, де розташована (або навіть лише зареєстрована) його військова частина. Водночас надходження від ПДФО є ключовими для громад, оскільки забезпечують їм понад половину власних доходів.
До того ж передача права місцевим громадам розпоряджатися цим податком дозволяє їм бути більш фінансово незалежними. Це важливо, оскільки самодостатність місцевих органів влади сприяє більш ефективному використанню ресурсів та розв’язанню проблем, що стосуються безпосередньо жителів того чи іншого регіону.
Занепокоєння представників влади на місцях стосуються й упереджень щодо будівництва і навіть реконструкції пошкоджених об’єктів. Адже нікому не хочеться уславитися розтратником коштів, які могли б піти на допомогу армії.
Але ж, за досвідом волонтерської діяльності «Добробату», левова частка коштів на відбудову та швидке відновлення житла й соціальної інфраструктури залучається саме від місцевих громад, а благодійні організації та різні міжнародні фонди грають тут хоч і важливу, але далеко не першу роль. На плечах громад лежить забезпечення утримання в належному стані лікарень, шкіл, дитячих садочків, житлового фонду, нарешті й бомбосховищ теж. І на підтримку, а почасти й відновлення та відбудову цієї інфраструктури необхідні величезні кошти, яких тепер громади можуть недорахуватися.
Щоправда, їм обіцяють певну компенсацію втрат через державні дотації. Та з одного боку це нагадує перекладання грошей з однієї кишені в іншу (від чого, як відомо, грошей більше не стає), а з іншого – виглядає досить примарним, зважаючи на критичний дефіцит держбюджету. Як бачимо, існують явні ризики, що громадам, особливо розташованим на деокупованих землях, буде вкрай складно фінансувати відбудову об’єктів, зруйнованих або пошкоджених внаслідок російської агресії. Те саме стосується і територій, що продовжують потерпати від ворожих обстрілів. Тому до цього питання варто підійти більш виважено.
Та це лише частина проблем, які може спричинити закон № 10037. Якщо вже ретельно розбиратися, то давайте споглянемо на те, чи дійсно такий перерозподіл дасть бажаний результат для війська? Одразу облишимо ті 90 відсотків «військового» ПДФО, яка піде на сучасні безпілотники та оборонну промисловість – це найперша потреба, яку слід вдовольняти усіма можливостями. Давайте звернемо увагу на решту 10 процентів. Справа у тім, що поки не діяли ці податкові новації, до 45 відсотків податку фізосіб-військовиків так чи інак поверталася у військові частини, хоча й почасти й в неофіційний спосіб.
Ні для кого не є таємницею, що військові на місцях змушені іноді розв’язувати проблеми постачання за допомогою муніципальної влади – так швидше і надійніше. І ці ресурси використовувалися з максимальною ефективністю, оскільки головно призначалися на конкретні цілі. Але тепер чим зможе допомогти громада, якщо гроші вже пішли державі, а от чи повернуться на місця у вигляді дотацій – велике питання. За умов браку ресурсів прямої допомоги від місцевих громад армійцям буде обмаль, якщо вона буде взагалі.
Що залишається? Лише сподіватися на уряд та законотворців, яким під силу усунути усі невідповідності та дещо скоригувати бюджетну політику. Це має піти на користь як громадам, так і безпосередньо армійцям. Саме так уявляється. Пам’ятаємо, що міцний тил та надійне забезпечення Збройних сил України є запорукою нашого спільного успіху в протидії ворогу та наближенні перемоги.
Дмитро Іванов
Джерело: https://censor.net/ua/b3460603