У 1928 році голландський фізик Пауль Еренфест виклопотав Тамму грант для наукового відрядження за кордон. Тоді ще практикувалися такі стажування радянських вчених. Сталін згодом, як говорили заздрісники, «прикрив лавочку», дізнавшись, що фізик Георгій Гамов залишився у США, а Петро Капіца купив земельну ділянку в Англії і почав споруджувати там будинок за власним проектом.
Десь півроку Тамм як стипендіат пропрацював у найкращих лабораторіях Голландії та Німеччини. Нахапався нових ідей. Адже під час стажування познайомився з Альбертом Ейнштейном, Полем Діраком, Максом Борном та іншими ученими «зубрами». Батько теорії відносності навіть редагував і друкував статті Тамма в своєму журналі, чим той надзвичайно пишався. Наш сангвінік із ухилами холерика дружелюбно прийнятий академічним середовищем Європи, яке вважало, що геніальна ідея повинна бути достатньо божевільною. Тамм же був надзвичайно сприйнятливим до «божевільних» ідей. І не лише наукових. Взяти хоча б його входження у досить зрілому віці з іншими відомими ентузіастами до Комісії Академії наук СРСР, створеної 1958 року для пошуку «снігової людини». Це була не тільки протокольна участь, а й конкретні альпіністські походи до Паміру, Алтаю та інших місць, де нібито знаходили сліди того волохатого феномену природи.
До речі, був учасником сходжень на вершини Фітнаргин (1929), Тютюргу-Баші, Башиль-Тау (Центральний Кавказ, 1930), Ак (1934), Казбек (з півночі,1935), Аддала (Дагестан, 1935), Ельбрус (1936), пік Іне, Белалакая, Сіфруджу (1938), пік Ферсмана (Хібіни, 1939). Кілька з цих експедицій – першосходження. Післявоєнні маршрути пролягли на вершини льодовика Шині-Бимі (Памір, хребет Петра Першого), першого маршруту навколо піка Нансена (Тянь-Шань). Останні гори Ігор Тамм підкорив у 1966-му, коли йому йшов 72 рік. Мав і зарубіжні досягнення в альпінізмі. Повторив пройдений кимось раніше тільки один раз скельний маршрут вищої категорії «Фатальна тріщина» на острові Скай (біля берегів Шотландії, 1931). Ігорю Євгеновичу ще закидають і полювання за легендарними скарбами минулих цивілізацій. Численні маршрути непосидючого «невиправного оптиміста», як він сам себе називав, друзі й недруги пов’язували саме з такими інтересами.
Він часто потрапляв у пригоди, інколи небезпечні. Як, наприклад, одного разу зірвавшись у прірву, в останню мить ударом льодоруба зупинив падіння й обережно видряпався наверх. Іншим разом тонув у морі. В таких випадках згадував українську приказку «Не трать, куме, сили – спускайся на дно». І, диво(!), благополучно уникав смертельної небезпеки.
Учень Тамма Євген Фейнберг описував наставника поза наукою таким: «У товаристві, або, як тепер по-панібратськи кажуть, в компанії, Ігор Євгенович – невичерпний оповідач, котрий сам насолоджується своєю розповіддю. Він залюбки стає центром уваги, готовий взяти гарячу участь в усяких вигадках, шарадах, іграх, жартівливих спортивних змаганнях, радіє, коли перемагає, люто кляне себе за невдачу. Але й тут, у гаморі та веселощах, залишається незмінною його – і вроджена і вихована – гречність: він ніколи не заступить іншого, готовий слухати чужі оповідання, не перебиваючи, подає репліки так і в такі моменти, що вони не заважають, а допомогають співбесіднику і слухачам».
Обожнював шахи, всюди знаходив партнера і грав з надзвичайним темпераментом, щиро переживаючи як успіх, так і поразку. Можна сказати, не приходив, а прибігав з дошкою під пахвою посовати фігури. А ще «підбивав» компанію перекинутись у карти. Однак, цінував не тривіального «дурня» чи щось подібне, а гру інтелектуалів – вінт. Навчивши картярству молодь, «аксакал» відчував справжнє задоволення від красивої, тонко розіграної комбінації. І по ходу не соромився шпетити за промахи нетямовитого напарника. Бувало, показував картярські фокуси, а потім пояснював, як вони виконуються.
Малорослий, меткий у рухах, думках, діях, Тамм говорив швидко, майже скоромовкою. Добре володів англійською, французькою, німецькою мовами, гірше італійською і голландською і, ви не повірите, – українською. Працював він теж дуже швидко. Стосик аркушів, списаних обчисленнями, ріс на очах. Ходила навіть примовка: «Разве можно придумать такое – Игорь Тамм в системе покоя». Він пізніше скаржився, що на старості працездатність його підупала. Тепер він може виконувати розрахунки, тримаючись тільки на каві, лише одну добу, тоді, як замолоду міг пропрацювати невтомно цілих дві.
Як бачимо, хоч на першому місці в єлисаветградського вихідця завжди була тільки наука, але й інших радощів життя він не цурався.
ЛЕОНІД БАГАЦЬКИЙ