13 жовтня 2023 року в КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради» презентовано виставку з приватної колекції Віталія Постолатія «Гей, куме, не журись – у Махна гроші завелись!», яка стала органічним доповненням вже діючої в музейній експозиції виставки грошових артефактів з колекції пана Віталія «Від купона до гривні (1991-1996)».Вже не вперше тривала співпраця музею з конкретним митцем, колекціонером тощо, створює можливість спільної реалізації декількох виставкових проєктів, а співробітництво з Віталієм Володимировичем взагалі стало для нас цікавою знахідкою, яка дозволяє доторкнутися до вітчизняної історії в дещо незвичному форматі – мовою грошових знаків. Та й сам по собі він людина непересічна – відомий педагог, публіцист і краєзнавець, автор декількох сотень газетних публікацій, понад 50 наукових праць, лауреат премії Володимира Винниченка обласної газети «Народне слово». Зібрана ним колекція грошей дозволяє здійснити цікавий екскурс в історію, поглянувши на все через призму останніх наукових досліджень.
Виставка «Гей, куме, не журись – у Махна гроші завелись!» є особливо актуальною, оскільки висвітлює події 1917-1921 років, які мають певні схожі риси з сьогоднішнім постреволюційним та воєнним часом. А ще нагадує нам про дійсно легендарну і при цьому дуже суперечливу особистість – Батька Махна. Ця постать овіяна чисельними міфами та народним фольклором настільки, що інколи важко відокремити міфи і реальні історичні факти про отамана. Але те, що він залишив яскравий слід в українській історії заперечувати важко. Про повагу до Нестора Івановича з боку його прибічників і навіть ворогів свідчить тривале використання стосовно нього, навіть у науковій літературі, стародавнього українського шанобливого звернення – «Батько», як до рідного батька, захисника, вчителя, рятівника.Він народився 7 листопада 1888 року в селі Гуляйполе Олександрівського повіту Катеринославської губернії російської імперії (зараз – Запорізька область України). Наступного дня його охрестили у Хресто-Воздвиженській церкві і дали ім’я Нестор. Причому зберігся спогад про те, що під час хрещення дитини у священника спалахнула ряса. Батюшка тоді сказав: «Се дитятко, змужнівши, по землі вогнем пройде». Подальші події підтвердили ці слова. Махну судилося стати військовим діячем, командиром Революційної повстанської армії України, керівником селянського повстанського руху 1918-1921 років, видатним отаманом, анархістом, майстром тактики ведення партизанської війни. Про його військові подвиги, вміння обдурити ворога, розгромити переважаючі сили противника малими силами ходили легенди. А який яскравий акторський талант мав отаман! Під виглядом гетьманського офіцера поліції Махно конфісковував у поміщиків коней і зброю, переодягнувшись жінкою запросто заходив до німецького штабу, з весільними танцями в’їжджав у німецькі покої, залишаючи після таких візитів мертві тіла ворогів. Та й самі махновці в плані акторської майстерності не відставали від Батька. Скажімо, будучи оточеними, вони часто закопували зброю, діставали сільськогосподарський інвентар і мирно орали землю під носом у супротивника.
Зберіглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій зазначено, що він мав зріст два аршини і чотири вершки, карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, розмовляв українською й російською мовами. Ті, хто особисто знав Махна, відзначали притаманний йому погляд спідлоба, яких наводив жах навіть на найближче його оточення. Казали і про те, що він міг вводити своїх бійців у стан ейфорії, схожої з сильним алкогольним сп’янінням. Його побоювались навіть справжні головорізи, хоча Махно був далеко не атлетичної статури, низькорослим і мав серйозні проблеми зі здоров’ям.Але, віддаючи належне організаторським, військовим, акторським талантам отамана, робити з нього «борця за волю і долю України» все ж таки не варто. Він був ярим анархістом, який казав, м’яко кажучи, не зовсім приємні речі про українську мову та й саму українську ідею в цілому, негативно ставився до Центральної Ради, називаючи її прихильників класовими ворогами та шовіністами, а її військові підрозділи – бандами. Махно був сином свого часу і яскравим представником та лідером селянського повстанського руху, анархічного за своєю сутністю. Це і пояснює його шалену популярність саме серед селян, адже для них він стовідсотково був свій. Батько поділяв світогляд селян, їх прагнення та ілюзії відносно можливості вільно працювати на своїй землі без особливого контролю з боку будь-якої влади. Тож і воювали махновці з усіма – німцями, гетьманцями, петлюрівцями, білими, червоними. Махновський лозунг «Бий білих – поки не почервоніють, бий червоних – поки не побіліють!», то не вимисел, а реальність. Загальновідомо і про тимчасові союзи Батька з іншими отаманами – Марусею Никифоровою та отаманом Григор’євим. Останнього влітку 1919 року Махно вбив особисто, до речі – на теренах нашого краю, але перед цим григорівці і махновці двічі навідались до Єлисаветграда з усіма відповідними наслідками, зокрема – єврейськими погромами.
Для самого Махна фатальною помилкою стала співпраця з червоними, від чого свого часу його застерігала Маруся Никифорова. Але не послухав отаман жінку і тим самим прирік на загибель свою легендарну армію, а сам, важко поранений, все ж таки зумів втекти за кордон, де й перебував у період з 1921 по 1934 рік аж до самої своєї смерті. Деякий час Нестор Махно жив у Бухаресті, потім були Варшава, Данциг. У квітні 1925 року він переїжджає до Парижа, де працює теслярем і робітником сцени паризької «Опера Гарньє» та на кіностудії Пате. При цьому продовжував підтримувати зв’язки з міжнародним анархістки рухом та друкувався в анархістських газетах. Життєвий шлях Нестора Івановича скінчився у 1934 році внаслідок сухот. Після кремації урну з прахом Махна замуровали в стіні комунарів на цвинтарі Пер-Лашез.
Але навіть після своєї смерті легендарний отаман не дає людям спокою, залишивши відносно себе чимало питань, загадок, домислів. Зокрема, систематично збурюються дискусії відносно випуску анархістами своїх паперових грошей. Ще у далекому 1922 році зі сторінок журналу «Кавказький колекціонер» пролунало провокаційне питання: «Чи існували бони Нестора Махна?». Потім з легкої руки тих же колекціонерів цю тему підняли на початку 1960-х, коли випливли паперові банкноти номіналом п’ять карбованців, випущені банком Ростова-на-Дону в 1918 році. На них були печатки анархістів – проставлений штамп червоною друкарською фарбою в чотири рядки: «1 рев. армія пов. Укр. = 50 руб. = Гуляй-Поле 1919 р. Н. Махно». Зустрічаються аналогічні печатки, в яких відсутнє слово «повстанці». Відомі також печатки махновців на купюрах номіналом один царський карбованець, де, окрім вище згаданого тексту, зображена голова чоловіка в кубанці, дуже схожого на Махна.
Існують спогади про махновські кредитки номіналом 10, 30 і 50 карбованців із зображенням черепа та написом «підробка карається розстрілом». В умовах дефіциту паперу вони друкувались на старорежимних банкнотах і отримали в народі назву «черепи». І хоча спеціальним махновським наказом ці «черепи» дорівнювались царським карбованцям, по факту вони вартували вдвоє менше.
Взагалі ж, більшість дослідників цієї теми сходяться на думці, що самі анархісти гроші не друкували. Захопивши величезний район півдня України, вони дозволили ходіння на цій території всім грошовим знакам – царським, керенкам, петлюрівським, денікінським (донським) та іншим, використовуючи їх як основу для своїх печаток. Причому деякі написи на махновських грошах були жартівливими і віддзеркалювали ментальність та специфічне почуття гумору українського анархічного селянства, зокрема напис: «Гей, куме, не журись – у Махна гроші завелись!», який і дав назву презентованій в Музеї мистецтв виставці махновських грошей, що стала оригінальним віддзеркаленням подій сторічної давнини, в тому числі – на теренах нашого краю.Олег Юрченко