Якийсь мудрагель на мокшанському ТВ днями сипав компліментами на адресу України й ЗСУ.
Мовляв, ми ізначально ошибалісь. Україна – сильна країна, з найкращими Збройними Силами в Європі. Як вдруг оказалось.
І якби вони тіпа пішли на Францію та Німеччину, то порвали б їх на тряпки. Бо Україна – то вовки, а то – вівці.
Їм ніяк не «вдомьок», що Україна ні на кого йти не збиралася. Україна збирала хліб, качала мед, вчила й виховувала дітей, та й просто собі жила.
То тільки в їх хворих, менінгічних мозгах вічно треба кудись іти, і когось «освобождать». Чехію, Угорщину, Молдову, Абхазію, Афганістан, Кубу… Вони нормально, по-людськи, ніколи не жили, не живуть, і не житимуть. І хай так і скрізь буде.
Їм треба воювать. З кимсь, за щось. Не важно з ким, і не важно за що. Тіпа за вєру… Хоча її ту вєру ніхто й не займав, нафіг вона кому здалася…
Проблема усугубляється тим, що вони й воювать не вміють. Але лізуть. Бо Суворов, Кутузов і Сівастополь…
Для них навіть війна і нагода загинути на війні, це соціальний ліфт. Там дають куфайку, їду, ружжо. Дома такого немає. А як загинеш, то дружині може шубу дадуть. А може й не дадуть. Шуб в росії завше було менше, ніж «героїв».
В України одна місія: виправити історичну помилку, колись вчинену ще київськими князями.
І її, цю місію, буде виконано.
Так, Україна це – Вовк. Мирний, але злий. «Обережно! В дворі мирний злий вовк»… Але лише для вас. Ви – наші вівці й барани… Більше ніхто…