Сиджу, намагаюся натягнути це собі на вуха, а воно не налазить.
Комунальники, коли перший раз викошували газони, обкошували саджанці дерев подалі, щоб не зачепити маленькі стовбури – ну і маленький п’ятачок трави залишався навколо стовбура.
Воно ж добре – сонце не вишмалює землю, корені не пересихають, ця жменька трави захищає стовбур від сонячних опіків….
Але, як сказали комунальники – начальство проїхало в машині і сказало:
– А шо ето такоє. Чого це кругом дерев трава. Не красіво. Не положено. Викосить вобще все, щоб ніякої трави в лунках не було.
Тепер, сказали комунальники, будуть викошувать вобще все. Ну, бо начальство сказало.
Пофіг на те, що ті саджанці будуть пересихати, кому вони всралися…
Знаєте, я плачу рідко і в основному через війну, але вчора навернулися сльози, коли вчергове притягла на плечах чотири 6-літрові баклажки за півтора кілометри, щоб полити ними чотири найбільш прив’ялі дерева із 120-ти (ну а скільки дерев ти поллєш чотирма баклажками?), а мимо мене проїхала водовозка, яка щедро поливала асфальт на дорозі.
На поливання асфальту і на знищення останньої трави в них є гроші, на поливання дерев – немає.
А ми тут наївні пишемо, як там в Європі красиво, коли залишають некошені ділянки для бджіл і біорізноманіття…
Яка там Європа, як нам до них далеко… совєцький союз як був в головах, так і лишився.
Підпишіть, будь ласка, петицію, проти знищення газонів, допоможіть нам достукатися до “начальства”.
Надія Паливода