Можливо й не на часі. Але ж рівень культури нації завжди має бути на часі. Якось багато років тому на початку дев’яностих у мене була своя сторінка в журналі «ШО» де я намагався розмірковувати про літературу, мистецтво й зокрема кіно в Україні. В одному з дописів я цитував свого знайомого музиканта, а саме: «Нація яка допустила існування явища поплавського підлягає генетичному знищенню!» Той випадок коли в жарті є зовсім незначна доля жарту. І все було б нічого, якби явище поплавського не жило й процвітало.
Сьогодні проходив повз увімкнений телевізор і почув про чергове українське лайно, хоча в рекламі чомусь називали це словом «кіно». Щоб не забруднитись раджу зразу ж зважати на назви: «скажені сусіди», «скажене весілля», «свати» і т. п. Власне самі ці невигадливі заголовки і є індикатором отруйності, як колір у мухомора, що прямо вказує: «не їж мене, помреш в тяжких муках». Проте в Україні переважна більшість вже зі стійким імунітетом. Споживачі лайна раді набивати ним свої шлунки, серця та мізки. І поки лайноїди будуть прагнути своєї отруйної духовної їжі, доти на гора будуть видобувати купу подібної органіки. Набравшись мужності я вирішив зазирнути в те саме народне кіно-лайно, аби перевірити на якій секунді спрацює блювотний рефлекс. Спрацював першої ж миті. Достатньо лише одних обличь. Складається враження, що завданням кастингу було відібрати пикаті примітивні фізіономії з яскраво вираженими ознаками олігофренії. Про відверту акторську нездарність не кажу, бо в даному випадку це взагалі мало кого цікавить. Раніше за радянських часів в радянських фільмах українців зображували тупими, недалекими, примітивними, що губилися серед більшості російських красенів. Ну це й зрозуміло, таким було ідеологічне завдання «старшого брата». Але ж сьогоднішнє українське кіно-лайно – незалежний національний продукт, державне замовлення, а від так державницька позиція. Тобто екран заповнюється приматами, щоб ніхто в Україні не сумнівався, що всі українці саме такими і є. На формування подібного усвідомлення працює ціла індустрія українського примітиву. Бидло знімає для бидла, щоб продукувати бидло. І раз цей процес фінансує держава то виходить це і є основним завданням держави. Владі не звикати вкладати кошти у відхожі місця. Проте не так все просто, а масовий розважальний примітив не такий вже й безневинний. Допустимо лайно пожирають лайноїди які давно й надійно сформувались і їх вже не змінити. Але ж є підростаюче покоління яке лише формується і формується в тому числі завдяки телеящику з якого від імені держави кожному пропонують, візьми відкуси шматочок, нічого що від нього так тхне, то тільки зразу, поступово звикнеш, а далі сподобається. Оцінювати й аналізувати зайве, головне щоб наїжені й усміхнені. Цілеспрямовано працює конвеєр псевдокультури по збидлячуванню нації. І тут навряд чимось допоможеш. Фахові приймальні комісії, незалежні оцінювальні журі, мистецькі цензурні комітети нічого не врятують. Потрібен напалм. Ліквідатори з потужними вогнеметами які б спалювали до тла подібну продукцію разом з її творцями та ідейними наставниками , а попіл закопувати глибоко в землю за найсучаснішими технологіями утилізації ядерних відходів. А поки що такий культурний продукт продовжує ґвалтувати душу і серце українця, культивуючи несмак, низький рівень культури, освіченості, гальмувати інтелектуальний та духовний розвиток. Активна посередність створює ідеологію та формує культурний простір сприятливий для розвитку неповноцінної нації. Невже це комусь потрібно? Напевно це комусь потрібно…
Олександр Жовна
в мережi Фейсбук