УПЦ МП трохи налякані(давайте правду скажемо) такою послідовною твердою позицією української держави.
Тобто 30 років вони жили зовсім в іншому режимі, коли держава була до них не просто лояльна, а люблячою матір’ю, а вони були найулюбленішими синами для України і за кількістю, і за рівнем впливу і на нашу політику, і на інші сфери життя. А тут вперше зустрілися в цій церкві із достатньо потужною опозицією з боку держави.
Думаю, що у держави є право пред’явити свої претензії цій церкві, висловити своє незадоволення. Тому що не все в діяльності цієї церкви на сьогодні влаштовує державу і українське суспільство. І держава виявилася чулою до настроїв, що сформувалися в нашому громадянському суспільстві. А ми знаємо, що воно достатньо потужне, оскільки ми мали три революції, де загартувалася наша воля саме як громадянського суспільства. Громадяни України розуміють, що вони мають право голосу в цій державі, що вони мають право виборювати свої права, диктувати державі (в межах розумного) ті потреби і ті виклики, які постають не лише перед нашим українським суспільством, а й перед усім світом.
В цих умовах, в умовах війни, коли ми втрачаємо величезні ресурси людські матеріальні екологічні ресурси, церква зайняла дивну позицію. От ніхто не може в Україні зі 100% впевненістю сказати, що ця церква повністю є українською, що вона стоїть на патріотичних позиціях.
Людмила Філіпович
Релігієзнавиця, доктор філософських наук, професор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України