Той, хто бажає досягти миру між Росією та Україною, спочатку повинен визнати реальні факти. У Китаю з цим проблеми вже багато років, пише Александер Ґерлах.https://p.dw.com/p/4O7VfРЕКЛАМА
Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр (Frank-Walter Steinmeier) відреагував на позиційний документ Пекіну та закликав до “справедливого миру” для України. Однак глава німецької держави засумнівався в тому, що Китайська Народна Республіка справді прагне зіграти конструктивну роль на цьому шляху.
І це правильно, адже Пекінський документ, по суті, є стислим викладом відомих позицій і не містить дорожньої карти для досягнення миру, а також не пояснює, яку роль Китай хоче відігравати в цьому процесі. Крім того, він хибно оцінює факти та принижує Україну, котра зазнала нападу, розміщуючи її як воюючу сторону на тій самій сходинці, що й Росію.
У чому полягає суть конфлікту?
Китай твердить, що для вирішення конфілкту обидві сторони повинні повернутися за стіл переговорів. Але в чому полягає конфлікт? Пекін стверджує, що причиною війни є бажання розширення НАТО. Однак на початку російського вторгнення не було навіть чіткої перспективи вступу України до оборонного альянсу, що і так не становило би жодної загрози для Росії. Виходячи з цього цілеспрямовано неправдивого твердження, логічним Пекіну бачиться те, що Києву за певних обставин доведеться зробити територіальні поступки Росії.
Окупована Росією східна частина України та Крим належать до міжнародно визнаної території України. Всупереч твердженням Пекіна, Росія діяла не в цілях самооборони на випередження НАТО, а порушила принципи світового порядку, встановлені після закінчення Другої світової війни. Війна – результат відмови Путіна розмовляти зі сусідньою країною. Також не зрозуміло, про що насправді хотів би говорити російський президент і на якій основі. Як і будь-яка інша країна, – навіть Пекін це визнає у своєму документі – Україна має право вільно обирати союзи та без патерналізму обирати власний шлях. Тому переговори можуть відбутися лише тоді, коли Росія повністю вийде з незаконно окупованих територій.
Модель Пекіна – його політика відносно Тайваню
У своїх пропозиціях Пекін дотримується чіткої стратегії: постійне повторення хибних тверджень має на меті створити враження, що позиція Китаю є легітимною. Пекін десятиліттями дотримується того ж курсу в ООН, де він неправдиво стверджує, що Резолюцією №2758, яка закріплює за КНР місце в ООН, також визнається, що Тайвань є частиною цієї Народної Республіки. Але це не так. Однак цей приклад показує, що Пекін має витривалість у поширенні неправди.
Усе це чітко дає зрозуміти, що КНР не є нейтральним гравцем, котрий міг би відіграти серйозну роль на шляху до миру в Україні. У річницю російського вторгнення цей диктаторський режим знову утримався на Генеральній Асамблеї ООН від голосування щодо резолюції про війну. Також Пекін за домовленістю з Кремлем відмовляється називати цю війну війною.
Однобокі звинувачення на адресу США
Лідер Китаю Сі Цзіньпін хоча й стверджує, що його країна підтримує територіальну цілісність держав. Але водночас він заперечує, що Росія попирає цей суверенітет. Пекін висуває звинувачення лише в бік США: постачання зброї роздмухують війну і тому мають бути засуджені. Водночас країни, які підтримують Україну, лише виконують свій обов’язок згідно з міжнародно-правовим принципом “Обов’язок захистити” (R2P. – Ред.), згідно з яким необхідно допомогти тим, хто зазнав неспровокованого нападу. З Україною все саме так. Немає такого поняття, як хороша війна, але є вагомі причини допомогти країні, яка зазнала нападу та потребує допомоги.
З’являється дедалі більше повідомлень про те, що Пекін тепер планує постачати зброю на фронт в Україні для підтримки загарбницької війни Путіна. Зрозуміло, чому це відбувається: для Сі Цзіньпіна було б найстрашнішим сценарієм, якби Путіна повалили б, а до влади в Росії прийшла б демократична опозиція. Цей підхід є верхом лицемірства. Пекін свідомо перетворює війну в Україні на посередницьку війну між собою та Сполученими Штатами. Це не схоже на деескалацію. Справедливого миру неможливо досягти за допомогою Китаю.
Довідка: Александер Ґерлах є старшим науковим співробітником Ради Карнегі з питань етики в міжнародних відносинах і науковим співробітником Інтернет-інституту Оксфордського університету. Після роботи на Тайвані та в Гонконзі, особливо на тлі посилення Китаю та значення цих процесів для країн вільного світу, цей регіон світу став для науковця основною темою досліджень. Раніше Ґерлах обіймав різні посади в Гарвардському та Кембриджському університетах.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.