Фото: Олена Чернінька
Дискусія про Булгакова у Києві показує, що існують люди, які не готові до деколонізації або не вважають вшанування пам‘яті Булгакова у Києві колонізацією
У нашому законі серед багатьох визначень є і визначення деколонізації.
“Деколонізація – позбавлення від імперського, постімперського, радянського символізму, інших символів російської імперської гегемонії в українському публічному просторі, культурі, освіті, архітектурі, засобах масової інформації (медіа), топоніміці тощо”.
Думав вчора завершити тему, але ще декілька думок.
Булгаков – талановитий письменник. Він знаний у світі. Знаний завдяки перш за все “Майстру і Маргариті”. Цей роман до Києва стосунку не має. Він абсолютно московський.
До Києва має стосунок роман “Біла гвардія”. Хороший з літературної точки зору роман. Роман розповідає про війну росіян – білогвардійців з українцями, з Директорією на чолі з Петлюрою.
Роман опублікований повністю у 1927-1929 роках. П‘єса “Дні Турбіних” подобалася Сталіну, він вважав її корисною. Вона не сходила з театральної сцени.
Художній фільм за “Білою гвардією” було знято у радянському 1976 році у період застою. Його ніхто не забороняв. Навпаки – постійно показували.
“Біла гвардія” – цікавий і талановитий радянський антиукраїнський роман.
У музеї Булгакова працює теж творчий колектив. Вони відтворили атмосферу початку 20-го століття, вигадують булгаковські заходи, залучають аудиторію, молодь, дітей.
Талановито розповідають дітям про талановитого Булгакова, який ненавидів українців, українську мову і державність.
Де я сказав неправду? Ні, не ненавидів, скажуть мені. Просто не сприймав. Ми розповідаємо про нього лише через те, що він – великий письменник, народжений у Києві.
А чим ідеологія Булгакова відрізняється від ідеології Путіна, окрім того, що Булгаков талановитий письменник, а Путін бездарний КДБіст?
Нічим.
Є така вірусна хвороба – гепатит С. Лікарі називають вірус “лагідним вбивцею”. Ти не помічаєш, як він знищує тебе зсередини і вбиває. Так і деяка талановита російська література і бездарні російські телешоу.
Я не вважаю Булгакова посередністю, не закликаю закрити музей і знищити колектив.
Потрібно знайти форму, щоб так само талановито розповідати відвідувачам про той час з нашої, української точки зору, згадувати про Булгакова, згадувати і про інших діячів колоніальної культури, які писали про Київ – безумовно талановитих Паустовського чи Купріна.
Але розказувати потрібно і будувати музеї видатним українцям, які розвивали нашу мову і культуру. І вшановувати пам‘ять потрібно їхню.
А де справжній і класний музей Франка у Києві? Де пам‘ятник йому? А де музей Чикаленка ? Як ми вшанували Підмогильного, Винниченка, як талановитих європейських письменників? Де екранізації “Міста” і нова екранізація “Записок кирпатого Мефістофеля”?
Читайте Булгакова, Шолом-Алейхема, Конопницьку, Гашека усіх, чиє життя було пов‘язане з Україною.
Але підтримувати ми повинні українську культуру.
Микола Княжицький, український журналіст, народний депутат України