Виявляється, щоб бути українцем, тобто громадянином країни, де ти народився і живеш більшу частину життя, мало її любити… Мало зміцнювати її економічно і платити податки, мало розмовляти мовою, одягати на свята вишиванки, мало бути волонтером і навіть мало за неї воювати… Треба правильно народитися. Наприклад, у Галичині. Мати правильних предків. Правильне прізвище… І домислю, що мабуть, правильну форму черепа, як вважали колись «чистокровні арійці»… А ще над усе треба аплодувати українським серіалам, навіть тоді, коли вони нудні і посередні. І захоплюватись головною роллю актриси, яка з Галичини, навіть, коли вона не грає, а позує… У іншому випадку ти — ворог нації.
Весело відсвяткувавши зимові свята, саме це дізналась я про себе, читаючи коментарі у ФБ під своїм постом ще від 28 грудня. Нарід замість святкувати, читав пост та розпиляв національну ненависть у просторі, з піною в роті доказуючи, наскільки не лише я, а й ми усі, хто не оцінив великий витвір високого серіального мила, нікчемні, бо нам не пощастило правильно народитися, а наші бабусі, на відміну від їхніх, місили тісто не у декольтованих пишних мереживних сукнях, розпустивши кучері, та не шикували по селу в оксамитах та шовках. А були наші: злидні-злиднями, ходили вдома в халатах, а в театр у нічних комбінаціях, не їли, як вони, зі столового срібла та дорогої порцеляни, а коли приїздили в гості на Галичину, то варили суп у нічних горшках, куди шановані галицькі пані, пардон, — пісяли і какали…
Про горшок цілком серйозно написала мені жіночка, яка вже кілька місяців проситься до мене в друзі. І яка видалила свій кілометровий коментар, коли я нагадала ій про кримінальну статтю за розпалювання національної ворожнечі. Коментарі її опонентів з центральної України про «тіштеся, що виносите зараз горшки з-під італійських та іспанських бабів та дідуганів», — я видалила сама, як і багато інших некоректних фраз. Заодно і видалила з друзів тих, хто ставив сердечка під коментарями із відвертими образами на мою адресу, наприклад, одну театрально-тусовочну дівицю, яка тихенько крала метафори із моїх рецензій для своїх, а я читала та робила вигляд, що не помічаю. Видалила жіночку, яка займається бізнесом на вихованні психологічно проблемних дітей, розмовляє російською, але зате пишається під постом, що галичанка, і що на відміну від нас, «злиднів», вважає, що правильно народилась, і як кажуть в Одесі, «попала в струю»
А потім я дізналась про себе чимало цікавого, від якоїсь Myroslava Sydor, яка разом з письменницею Гурницькою шельмували мене, як хотіли, замість того, щоб співати «Ой радуйся Земле», колядувати та їсти кутю. І прізвище у мене, виявляється, неукраїнське, і русизми у текстах, і культура відсутня, бо маю генетично не те походження, тому мені ніколи не зрозуміти величі творців серіалу про галицьких пані, які переодягаються в кожній серії на всі 15 мільйонів гривень із кишені платників податків. А коли зайшла на профіль цієї Myroslava Sydor, то дізналась про себе і своїх друзів ще більше. Пані у дивній лисячій горжетці, яка позиціонує себе режисером-актрисою-диктором, присвятила нам цілий пост, де я виявляється не лише безробітня, а й бомж, а скріни, які вона зробила з ваших коментарів, гнівно коментуються, як ворожі…
Все це було б смішно. Ну бомж, то й бомж, вони зрештою теж люди по образу і подобію Божому. Ну не розбираюся я у високому українському серіальному мистецтві, то мені і Нетфлікса вистачить… Можна було б просто посміятись… Якби не багато «якби»… Якби не справжній ворог біля воріт
Я не знаю, як сприймають отакі речі ті мої друзі, які тікали з окупованих Донецьку та Луганську… Але я відчула, що вони стикаються з цим частіше, ніж я. Яка побачила сьогодні себе людиною на валізах. Де постійно шукають внутрішніх ворогів. Де немає єдності. І тому можна стати моральним бомжем у країні, де народився. Де постійно треба зрікатися себе, своєі культури, які були неправильними, закреслювати минуле, яке не довелось вибирати, ставати Павликом Морозовим, який зраджує своїх батьків, яких теж не вибирають… Ще ніколи я так не відчувала себе людиною, якій випало жити у часи «entre chien et loup», як кажуть французи. Найтемніші часи доби. Між собаками і вовками в усіх смислах цієї відомої фрази…