У будь-якій країні існує певна кількість колабораціоністів – це ті, хто готовий до співпраці з ворогом-загарбником на шкоду своїй державі. За попередніми оцінками близько 10% населення України (в залежності від регіонів десь більше, десь менше) продовжує довіряти Путіну і схвалює його дії. Цьому сприяє відсутність закону про колабораціонізм, який і досі не ухвалений Верховною Радою попри його першочерговість і невідкладність в умовах російської агресії.
Це означає, що поруч з нами продовжують проживати ті, хто з хлібом-сіллю готові зустріти російські танки, служити в окупаційних адміністраціях, складати списки українських патріотів, брати участь у їх стратах і робити все, чого від них вимагатиме ворог.Разом з тим, далеко не факт, що всі зрадники українського народу у випадку відкритої агресії та війни Росії проти України доживуть до омріяної мети. Підтвердженням цьому є стратегія РФ під час другої російсько-чеченської війни. Ця війна не була сучасною з точки зору міжнародного гуманітарного права та принципу мінімізації втрат серед цивільного населення.
Другій російсько-чеченській війні була притаманна особлива жорстокість з боку військових РФ. Вона супроводжувалася цілеспрямованими атаками на цивільні об’єкти, обстрілами колон біженців, масовими і показовими розстрілами, тортурами, стратами, створенням де-факто концтаборів, постійними грабунками та мародерством, зґвалтуваннями та великими втратами серед цивільного населення, в яких не було воєнної доцільності.
Мій гарний приятель, який під час цих подій перебував в Чечні, розповідав страшні речі про російських вояків, дії яких нічим не відрізняються, а у деяких епізодах і переважають, звірства нацистів під час Другої Світової. Був свідком «зачистки» чеченського населеного пункту російськими десантниками, які просто стріляли на голос, незалежно від того, кому він належав, кидали в погреби гранати, знищували не тільки дорослих чоловіків, але і немовлят, дітей, жінок, стариків. Факти цих злочинів встановлені та засуджені Європейським судом з прав людини.
Наразі достовірно відомо про те, що під час так званих “зачисток” російські військові вимагали гроші та золото у місцевого населення в якості викупу за своє життя або свободу. Якщо у родини не вистачало грошей, щоб відкупитися, то чоловіків жорстоко били та забирали у фільтраційні табори, або просто розстрілювали на місці.
За жінок та дівчат також треба було платити, інакше їх ґвалтували, били та знущалися над ними. Відомі непоодинокі випадки, коли після зґвалтування їх просто вбивали. Разом з тим, постійно відбувалося мародерство, – виносили все, що мало хоч якусь цінність. У багатьох населених пунктах так звана “зачистка” відбувалася неодноразово, а тому одні і ті ж самі будинки були пограбовані російськими військовими багато разів. У деяких селах рахунок проведених “зачисток” йшов на десятки.
Жоден із російських військових злочинців не покараний. Навпаки, вони відзначені державними нагородами, багато з них продовжують «служити батьківщині» (у тому числі на Донбасі), діляться своїм багатим «бойовим досвідом» з молодими бійцями.Панове колаборанти, ви думаєте, що, якщо вся ця армада вторгнеться в Україну, щось буде по-іншому? Буде. Буде значно гірше. Для мешканців України. І цілком можливо, що ви, залишившись живими після авіаційних ударів по вашим будинкам, просто не встигнете переконати окупанта (перед тим, як він натисне на спусковий гачок при зачистках), що ви його союзник.
Віктор Дюлерман