Уявіть на мить, що до 30-річчя Незалежності України в центрі столиці з’явиться інсталяція кріпацького села. Ну от натурально – зачухана хатинка під гнилим очеретом, кріпаки панщину відробляють, поруч якогось не вміру говорливого кріпака “виховують” батогами…
А що не так? Хіба в історії України не було кріпацтва? Було і доволі довго. Кріпаками народилися Тарас Шевченко, Михайло Щепкін, Семен Олійничук. Кріпацтво було різне, десь був “готический з часами дом, село обідране кругом”, а десь поміщики будували виробництва та дбали про освіту селян – такі приклади теж були. Чимало наших нинішніх громадян – нащадки кріпаків. З моїх власних вражень у нас і зараз до біса людей не відмовилися б піти робити панщину на пана – аби за стабільну платню та право не перейматися більше нічим.
Дичь? Нісенітниця? Ніяк не більше ніж заяви ЗЕботви, мовляв, совкова інсталяція на Майдані – то наша історія і тому не треба нею гидувати. Якщо люди задля пломбіру по 20 коп. і роботи “хочеш жни, а хочех куй – все одне здобудеш рубль” готові забути сталінізм, Голодомор та Парад смерті після вибуху в Чорнобилі – чого дрібнити? Нехай і кріпацтвом пишаються. Панщиною і панським батогом.
Це – їхня історія.