У 2004 році побачив світ мій збірник історико-публіцистичних нарисів «Місто на сивому Інгулі», написаний з нагоди 250-річчя від дня заснування поселення, яке сьогодні носить ім’я корифея українського національного театру Марка Кропивницького. Розділ «Театральна галерея», до якого увійшло десять досліджень про Марка Кропивницького та його учнів, відкривається розповіддю про засновника славної когорти. Матеріали побудовані виключно на архівних документах, творах самих корифеїв та спогадах про них, оцінками фахівцями їхньої творчості. Окремі з них подаються вперше.
27 жовтня 1882 року на сцені міського театру Єлисаветграда Марком Лукичем Кропивницьким була поставлена «Наталка Полтавка» Котляревського за участі Марії Заньковецької у ролі Наталки та Миколи Садовського у ролі Миколи. Так почалася історія українського національного театру корифеїв, якому судилося досягти класичних вершин акторської та режисерської майстерності й здобути світову славу. Сьогодні важко встановити, хто з театрознавців першим назвав Марка Лукича корифеєм. У сучасному розумінні це слово означає найвизначніший діяч у якійсь галузі науки, літератури, мистецтва. Якщо так, то воно не зовсім підходяще для характеристики Кропивницького. Адже він, як на мене, не просто «найвизначніший діяч у якійсь одній галузі». У особі цієї непересічної людини сконцентрувався величезний талант актора, режисера, драматурга, громадського діяча, полум’яного борця за українську мову і культуру. Він є національною гордістю України. А ще Кропивницький був геніальним наставником і вихователем. Усі великі актори, серед них і корифеї, «були або вихованками й вихованцями Кропивницького безпосередньо, або учнями його учнів». («Історія української культури», К. 1994, ст. 601).
Як актор, Марко Лукич першим в Україні дав класичні зразки глибокого розуміння словесної дії, засобів словесної виразності, всебічного аналізу образів. Він блискуче володів мистецтвом гриму, перевтілення на сцені. Його вплив на глядача був «колосальний, – згадує один з учнів Кропивницького Іван Мар’яненко, теж із плеяди корифеїв. – При першій появі його на сцені всі глядачі вставали і добрих п’ять хвилин вітали його оплесками та вигуками «Слава!»
Важко переоцінити творчий подвиг митця, який створює новий український театр в умовах переслідування рідної мови, зросійщення суспільства. Одна з газет писала, що Кропивницький належав до тих велетів сцени, які «грали страшенно багато, одержували страшенно мало, але переживали самі і змушували переживати інших незабутні хвилини».
У часи, коли творили корифеї, у театрі панувало засилля російської й зарубіжної перекладної драматургії. Марко Лукич здійснює ще один подвиг: пише п’єси. Більшість його творів увійшли до золотого фонду української класичної драматургії. Наскільки суворим було ставлення до українських вистав чи концертів, свідчить один лиш факт. У 1867 році з незвичайними зусиллями київським українцям вдалося виклопотати дозвіл на концерт українських пісень. Їм дозволили, але за умови, що тексти треба перекласти … французькою мовою. Все, що носило український характер, несло на собі присуд смерті. Доходило навіть до фізичних розправ над виконавцями. На одній з вистав під час гастролей у Москві на голову Кропивницького несподівано впала важка гардина, на якій трималася завіса. Життя актору врятував масивний парик на голові. І все ж Марко Лукич отримав важку травму, яка відбилася на його здоров’ї. Кропивницький довго хворів, у нього розладнався слух, рештою він його втратив. Як з’ясувалося, стійки, на яких трималася завіса, були попередньо підпиляні. Падіння жердин влаштували в той момент, коли актор на вимогу публіки на авансцені приймав вітання за чудову гру.
Тим більшої уваги заслуговує місто на Інгулі, бо саме у ньому тутешні аматори на чолі з Кропивницьким у 1864 році дали вистави «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці» та інші, що започаткували український національний театр. Цей період практично не висвітлювався у літературі про корифеїв. Його досліджував лиш мистецтвознавець Степан Чернецький у 30-ті роки минулого століття. Але праця дослідника побачила світ аж у часи незалежності України. Є люди, котрих можна назвати хрещеними батьками корифеїв і всього професіонального театру. Котрі благословляли Марка Лукича на службу святому мистецтву (вислів Кропивницького). Про деяких із них коротко розповімо, бо в радянські часи, коли «творилися життєписи корифеїв, ці імена з «політичних міркувань замовчувалися.
Найпершим слід назвати Олександра Кониського, письменника різнобічного обдарування, яскраво вираженої громадянської позиції, одного з найперших і найкращих біографів Тараса Шевченка. Радянське літературознавство закріпило за ним ярлик діяча «ліберально-буржуазного напрямку». Цього було досить, щоб твори письменника не друкувалися, ім’я його згадувалося вряди-годи лише в деяких наукових виданнях. А тим часом саме Олександр Якович відіграв значну роль у становленні світогляду Марка Кропивницького.
У 1866 році Кониський відбував у Бобринці та Єлисаветграді заслання як політичний неблагодійний, запідозрений жандармами «в стремлении к распространению малороссийской пропаганды». Аби нічого не перекрутити у стосунках Кониського і Кропивницького, надаю слово самому Марку Лукичу. «Бобринець колись був місцем заслання політичних, і в мої часи заслано було туди О.Я. Кониського, з яким я познайомився і учащав щодня до нього,– згадував Марко Лукич. – Спізнання з небіжником та його дружиною М.О. мало на мене великий вплив». У чому той вплив виразився?
Читаємо далі спогади. «З Олександром Яковичем ми інколи їздили по хуторах, знаходили старих дідів-пасічників, котрі охоче співали нам силу пісень… Раз становий Г-ов доніс на мене і Кониського в повітове поліцейське управління, де був мій дядько Єгор Іванович Дубровинський помічником справника. Дядько посовітував мені не їздить більше по хуторах». (Марко Кропивницький. Твори в 6 томах; т.6, К. 1960, стор. 103, 130, 216).
Отже, ідейно-естетичні погляди Кропивницького формувалися й розвивалися не під «благотворним впливом ідей російських революціонерів-демократів», як теревенять радянські дослідники про творчість драматурга. Сюжети своїх творів він знаходив у середовищі рідного народу. Життя яскраво змальовували молодому Марку оті діди-пасічники та старший за віком Олександр Кониський – людина із чіткими національними поглядами. Кониський був першим поетом України, хто відразу після смерті великого Кобзаря написав проникливо-ліричний вірш «На смерть Тараса Шевченка». Без сумніву, цей твір Кониського мав величезний вплив на світогляд Кропивницького, він прищепив майбутньому драматургу любов до творчості геніального поета. Не випадково Марко Лукич був одним з перших і найкращих виконавців ролі Хоми Кичатого у драмі Шевченка «Назар Стодоля». За мотивами поеми Тараса «Сліпий» («Невольник») створив драму «Невольник». Сюжет «Титарівни» поклав у основу однойменної драми. Трупа Марка Лукича вперше поставила оперу Миколи Аркаса «Катерина» за Шевченком.
Відомо, що Кропивницький був не лише великим актором, режисером, драматургом. Він ще був і композитором та виконавцем пісень на слова Шевченка. Написав музику на вірш поета «За сонцем хмаронька пливе». Нерідко до тексту своїх п’єс вводив вірші Шевченка або уривки з них, популяризуючи слово поета серед народу. Був неперевершеним читцем Шевченкових поезій, знав напам’ять майже весь «Кобзар». У Кропивницькому меморіальному музеї Марка Лукича зберігаються фонограмні записи віршів Шевченка у виконанні Кропивницького, переписані на платівку. А ще драматург сам написав слова і музику до пісень, які тепер вважаються народними, зокрема, відомий «Соловейко».
Сказане не значить, що Марко Лукич був русофобом. Марко Лукич знав і любив творчість письменників і драматургів Гоголя, Островського, Грибоєдова. На початку своєї сценічної діяльності, коли вистави українською мовою були заборонені, «переграв я до 500 ролей на російській мові – від губернатора в «Птичках певчих» до «Отелло», – згадував митець. Але постійно пам’ятаймо: Марко Кропивницький все своє свідоме життя присвятив рідному народу. Він прагнув, щоб мистецтво актора і режисера відображало на сцені соціальну правду, реалізм, звичаї і побут передусім українського селянина.
Ця актуальна на той час, на сьогодні історична тема і була основою творчості Марка Кропивницького. Він геніально передав її сучасним авторам, режисерам і виконавцям національного українського театру.
На фото:
Будинок у Бобринці, у якому жив юний Марко.
Погруддя Марка Кропивницького у Бобринці.
Юрій Матівос