Баку і Анкара офіційно оформили союзницькі відносини, зобов’язавшись захищати один одного від третіх країн
Деякі, втім, не стали чекати завершення всіх самітів. Наприклад, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган, який покинув Брюссель 14 червня. Та й не було потреби йому залишатися, оскільки наступний після натовського саміт США-ЄС напряму його не торкався.
На полях саміту Альянсу Ердоган не тільки поспілкувався з лідерами союзницьких країн, а й провів особисті переговори з президентом США Джо Байденом. Серед питань, які обговорили президенти, було збереження в Афганістані присутності турецьких військовослужбовців в компанії з пакистанськими і угорськими солдатами після виведення американського контингенту.
Отримавши гарантії підтримки з боку США, турецький лідер погодився залишити своїх бійців охороняти аеропорт в Кабулі. Так що НАТО збереже свій вплив на процеси в Афганістані. Та й Сполучені Штати нехай і залишають Афганістан, але знову-таки не остаточно.
По-перше, Вашингтон веде переговори з Ісламабадом про створення американської бази в Пакистані, звідки Штати за допомогою безпілотників змогли б фіксувати найменші рухи небезпечних елементів і вчасно засікти спроби відродження терористичних угруповань “Ісламська держава” або “Аль-Каїда”.
По-друге, Афганістан в перспективі передається Штатами “на аутсорсинг” турецьким силам.
І не під примусом, хоча не без торгу, тому як Анкара в останні кілька років істотно інтенсифікувала свої контакти з Кабулом, оформивши процес зближення під приводом спільної історії. Адже приблизно тисячу років тому сучасна Туреччина і Афганістан, і ще сила-силенна країн з ЦА перебували під владою сельджуків.
П’ята стаття для Баку і Анкари
Але щоб просування турків далі на Схід, в тому числі і в Киргизстан, який перебуває в стані перманентного конфлікту з підтримуваним Росією Таджикистаном, проходило без перешкод, спершу Ердогану потрібно підготувати тили — створити плацдарм для подальшої пантюркської експансії.
Благо на цьому маршруті розташований Азербайджан, якому Туреччина в 2020 р. допомогла виграти 44-денну війну з Вірменією і звільнити значні території Нагірного Карабаху. Фактично ж єдиною стороною, що програла, виявилася Вірменія, що розраховувала на підтримку з боку Москви і ОДКБ, але так її і не отримала. В результаті Азербайджан повернув собі території, Туреччина закріпилася на Південному Кавказі, а Росія змогла виторгувати статус миротворця терміном на п’ять років. Це безперечно не відповідає інтересам Анкари в регіоні, тому вона продовжує розвивати успіх, граючи вдовгу. Оскільки все ще залишається загроза з боку РФ для нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан, залізниці Баку-Тбілісі-Карс і Південнокавказького газового коридору.
15 червня, на наступний день після саміту НАТО і зустрічі з Байденом, Ердоган прибув в деокупувану Шушу, яка знаходиться в 11 км від Степанакерта, столиці Нагірного Карабаху.
У цьому невеликому азербайджанському містечку турецький лідер і його колега Ільхам Алієв підписали доленосну Шушінску декларацію. Цей документ порівнюють з Карсський договором 1921 р. — угодою про дружбу між Туреччиною і Вірменською, Азербайджанською і Грузинською РСР. Якщо враховувати масштаби і перспективи Шушінської декларації, то порівняння цілком доречно, оскільки Туреччина, до речі, активно підтримує інтеграцію Грузії в НАТО, отримує можливість пустити коріння на Південному Кавказі.
Даний документ являє собою, по суті, аналог 5-ї статті Північноатлантичного договору про колективну безпеку. Як і союзники по НАТО, Туреччина і Азербайджан зобов’язуються допомогти один одному в разі загрози або замаху третьої сторони на незалежність або територіальну цілісність будь-якої зі сторін.
Крім того, Шушінскька декларація служить відмінною платформою для посилення політичного, економічного, енергетичного, культурного співробітництва між Баку і Анкарою. Так, Ердоган вже запропонував Баку партнерство в розробці енергоресурсів в Лівії — ще одній країні, де Туреччина значно посилила свої позиції і змогла посунути Росію.
Турецький президент хоче, щоб Turkish Petroleum і державна нафтокомпанія Азербайджану (SOCAR) разом добували лівійську нафту. Тим самим Туреччина зможе скласти конкуренцію іншим гравцям на ринку, в тому числі альянсу Ізраїлю, Греції, Кіпру, Єгипту, що розробляє родовища в Східному Середземномор’ї.
Але, напевно, найголовніше в Шушінській декларації — це те, що вона дає можливість туркам обзавестися військовою базою в Азербайджані (і не однієї, якщо побажає). Про що, власне, Реджеп Ердоган і заявив турецьким журналістам у четвер, 17 червня.
За думку політолога Саміра Хюмбетова, в наступній військовій базі буде нести службу спільний турецько-азербайджанській, контингент, оскільки в Шушінській декларації йдеться про створення об’єднаної армії. Плюс Баку також буде виробляти турецькі безпілотники, а це і суттєвий приплив коштів в казну, і цементування союзу з Туреччиною, яка, нагадаємо, є членом Організації Північноатлантичного договору.
Це неймовірно потужний, болісний удар по інтересам Росії на Південному Кавказі, яка тепер не може розраховувати на те, що Баку і Анкара погодяться на продовження миротворчої місії через п’ять років. Також це удар по інтересам Москви в Центральній Азії, включаючи Афганістан. У центральноазіатському рівнянні, як бачимо, крім Китаю та РФ з’явилася третя змінна — Туреччина.
До того ж під носом у Росії з’явиться нова база або бази країни — члена НАТО. Загалом, кошмари Кремля, що чинить опір інтеграції України в Альянс під приводом посилення натовської присутності в безпосередній близькості біля своїх кордонів, здійснюються на Кавказі.
