Напередодні Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради так званий проєкт закону про олігархів.
Повна назва документу – “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.
За даними ЕП, працювала над документом команда мнінстра юстиції Дениса Малюськи під кураторством заступника керівника Офісу президента Андрія Смірнова.
Що він передбачає, і чи насправді це початок війни з олігархами, який буде доведений до логічного закінчення?
Паралельно з цим Кабмін вніс в парламент “антиахметівський закон”, який стосується податкових змін, що переважно впливають на бізнес найбагатшої людини країни. Офіційно чиновники називають документ “податковою реформою”, а між собою – “антиахметівським”. Детально про нього можна почитати в таких статтях:
Зеленський проти “зелених”. Влада запроваджує акциз на відновлювану енергетику: що це буде
Податкова реформа Зеленського на підході: хто ще заплатить, крім олігархів
Хто вважатиметься олігархом
До них законом пропонується віднести всіх, хто відповідає, щонайменше, трьом з чотирьох перелічених ознак.
А саме:
- бере участь у політичному житті;
- має значний вплив на засоби масової інформації;
- є кінцевим власником (контролером) компанії, яка суб’єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на одному з ринків;
- підтверджена вартість активів перевищує 1 млн прожиткових мінімумів (2,27 млрд грн, або 83 млн дол).
Далі розглянемо кожен з цих пунктів.
Критерій 1. Про вплив на політику
В проєкті звучить так: Бере участь у політичному житті…
Під цю ознаку автоматично підпадає вся владна верхівка держави.
Це президент та керівництво його Офісу, народні депутати, всі члени уряду разом за заступниками, голови Служби безпеки України та Національного банку, генеральний прокурор, керівники інших центральних органів державної влади.
Достатньою умовою для застосування цього критерія є повязаність бізнесмена з однією зі згаданих осіб. Під повязаністю розуміється спільне володіння бізнесом.
Крім того, під неї підпадають також особи, які обіймають посаду у керівних органах політичної партії або ті хто фінансував діяльність політичної партії, політичну агітацію, проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами.
Критерій 2. Власники медіа
В проєкті звучить так: Має значний вплив на засоби масової інформації
Ця ознака виглядає чи не найпринциповішою для Зеленського. Під неї підпадають власники і співвласники друкованих або електронних засобів масової інформації, інформаційних агентств, радіо та телебачення.
Для того, щоб особи, які підпадають під цю норму, не переоформили права власності на ЗМІ на номінального власника, в документі встановлені два запобіжника.
Так, якщо після набрання чинності закону і до моменту його застосування відносно певної особи, остання продала свої частки в ЗМІ пов’язаним людям або тим, хто не володіє бездоганною діловою репутацією, то ознака все рівно застосовуватиметься до колишнього власника.
Хто такі пов’язані особи? Якщо просто, то це особи, з якими є спільний бізнес. Тобто, якщо громадянин А. продасть ЗМІ громадянину Б., але виявиться що в них є частки в компанії Х, то вони є пов’язаними, а відповідно до громадянина А. застосовуватиметься ознака впливу на засоби масової інформації.
Щодо бездоганної ділової репутації, то зазвичай під цим поняттям мається на увазі відсутність непогашеної судимості, включення до санкційного списку або здійснення терористичної діяльності. Та не цього разу.
Повний список вимог складається з семи пунктів, серед яких зокрема, заборгованість зі сплати податків на суму 600 тис грн, істотні і системні порушення законодавства (про ЗМІ та фінансового) та навіть купівля ЗМІ за ціною, суттєво нижчою за ринкову. Як саме визначатиметься ринкова чи не ринкова ціна, не зрозуміло.
Порядок проведення перевірки ділової репутації покупців ЗМІ ще визначить Національна рада з питань телебачення та радіомовлення.
Критерій 3. Монополісти
В проєкті звучить так: Є кінцевим власником компанії, яка на день введення в дію Закону є суб’єктом природних монополій або займає монопольне становище на загальнодержавному товарному ринку відповідно до Закону “Про захист економічної конкуренції” та протягом одного року поспіль підтримує або посилює це становище.
Цей пункт варто розділити на дві ключові частини: природні та неприродні монополії.
З першим трохи простіше, хоча питання є і до нього. Усі суб’єкти природних монополій зведені в єдиний реєстр, який є в публічному доступі на сайті АМКУ. Загалом в переліку 162 компанії, велика частка з них – під контролем держави.
Щодо приватних компаній, якими володіють учасники списку Forbes, то тут в першу чергу варто звернути увагу на облгази та обленерго.
Великою часткою перших володіє Дмитро Фірташ, який за різними оцінками контролює до 70% розподілу газу в країні.
Частками в обленерго прямо чи опосередковано володіють такі бізнесмени як Рінат Ахметов, Ігор Суркіс, Юлія Льовочкіна, Петро Порошенко, Ігор Коломойський, Юрій Бойко, Костянтин Григоришин та інші. Більшість з них контролюють і медіа-активи.
“Навіть якщо бізнесмен володіє одним активом природньої монополії, то, згідно з цим законом, він теж може потрапити в список олігархів. Тому в цій частині окреме рішення АМКУ не потрібне. Але проблема в тому, що не всі бізнесмени володіють цими активами напряму”, – коментує екс-державна уповноважена АМКУ Агія Загребельська.
Друга частина стосується суб’єктів господарювання, які займають монопольне становище на загальнодержавному товарному ринку. В цій частині виключно має бути рішення АМКУ про визнання суб’єкта монополістом і штраф за таке порушення.
Хто з бізнесменів, яких в Україні прийнято вважати олігархами, вже був визнаний монополістом і сплатив за це штраф? Поки що ніхто.
“Якщо брати список Forbes, то я не пам’ятаю, щоб щодо когось АМКУ ухвалював таке рішення і воно встояло в судах”, – пояснює єкс-держуповноважена АМКУ.
Однак тут є важливий нюанс – в законі прописано, що суб’єкт повинен займати монопольне становище саме на момент вступу в силу цього закону.
“Коли АМКУ визнає когось монополістом, він визнає за минулий період. А щоб цей закон працював, регулятор знову має провести розслідування чи дослідження і визнати суб’єкта монополістом на день прийняття закону”, – заявила Загребельська. А на це знадобиться чимало часу.
Вона припускає, що такий закон може стати лише базою для інших антитрастових законів, які вже дозволять повноцінно працювати з тими особами, які будуть включені до списку олігархів.
Визнає це і секретар РНБО Олексій Данілов. За його словами, внесений президентом законопроект є лише кроком на шляху до деолігархізації, але цей процес потребує додаткових законодавчих важелів, в тому числі і антитрастових.
Критерій 4. Хто олігарх в грошах
В проєкті звучить так: Підтверджена вартість активів перевищує 1 млн прожиткових мінімумів (2,27 млрд грн, або 83 млн дол)
Одним з критеріїв, за яким людину можуть визнати олігархом, є наявність великих статків.
Такими статками вважатиметься сукупна вартість всіх активів особи та компаній, бенефіціаром яких вона є, на суму понад 1 мільйон прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Цікаво, що до розрахунку статків не включатимуть активи у медіа, якими володіє потенційний олігарх.
Скількох людей в Україні можна визнати олігархом відповідно до цього критерію? Щонайменше 100 – статки всіх ста найбагатших українців за версією журналу Forbes перевищують мінімальне значення, встановлене у законопроєкті. Це, зокрема:
Рінат Ахметов (7,6 млрд дол),
Віктор Пінчук (2,5 млрд дол),
Костянтин Жеваго (2,4 млрд дол),
Ігор Коломойський (1,8 млрд дол),
Геннадій Боголюбов (1,7 млрд дол),
Олександр та Галина Гереги (1,7 млрд дол),
Петро Порошенко (1,6 млрд дол),
Вадим Новинський (1,4 млрд дол),
Олександр Ярославський (820 млн дол),
Юрій Косюк (780 млн дол) та інші.
Однак далеко не кожен з найбагатших українців володіє або має суттєвий вплив на ЗМІ. Серед таких, наприклад
Ігор Коломойський (група “1+1 Медіа”),
Петро Порошенко (телеканали “Прямий” та “5 канал”),
Дмитро Фірташ (“Inter Medai Group”),
Рінат Ахметов (ТРК “Україна”),
Григорій та Ігор Суркіси (“1+1 Медіа”),
Віктор Медведчук (“1+1 Медіа“, заблоковані телеканали “112.ua”, “ZIK”, “NewsOne”),
Віктор Пінчук (“StarLightMedia”),
Костянтин Жеваго (“Еспресо ТБ”).
Проте це далеко не всі. Наприклад, під два з чотирьох критеріїв олігархів (великі статки та вплив на медіа) підпадає і новий власник УП Томаш Фіала. Його статки Forbes оцінив у 340 млн дол).
Хоча Фіала є громадянином Чехії, це не звільняє його від можливості бути включеним до реєстру: у тексті законопроєкту немає жодних вимог до громадянства потенційних олігархів.
Потенційно третім критерієм, під який теоретично може підпадати Томаш Фіала, є вплив на політику. В ЗМІ неодноразово зявлялась інформація про те, що Фіала начебто фінансував партію “Голос”.
“Я офіційно не маю права (як іноземець, ЕП) і не фінансував ні Вакарчука, ні “Голос”. Але я їм симпатизував. Є деякі працівники Драгон (Dragon Capital, яка є власником УП), які фінансували “Голос”. Моя дружина також підтримувала фінансово”, – заявив Фіала в інтерв’ю УП.
Разом з тим один з високопосадовців в партії “Слуга народу” неофіційно підтвердив ЕП, що Томаш Фіала підпадатиме під критерій олігарха.
Інший потенційний олігарх, власник “1+1” Ігор Коломойський, на прохання ЕП прокоментувати резонансний документ, заявив: “Поки нічого не думаю. Якщо чесно – навіть не читав його”.
Хто визначатиме олігархів
Критерії, які законопроєкт встановлює щодо визначення олігархів, мають декілька слабких місць. Наприклад, у документі не прописано деталей щодо того, як саме буде здійснюватися оцінка сукупних активів потенційного олігарха або хто саме має її проводити.
Однак, якщо поглянути на статтю 5 законопроєкту стає зрозуміло, чому ці критерії такі нечіткі: рішення щодо визнання особи олігархом ухвалюватиме Рада національної безпеки та оборони (РНБО), яку очолює президент. Тобто, перелік олігархів встановлюватиметься фактично у ручному режимі.
Перестати бути олігархом також можна лише за рішенням РНБО і лише у тому разі, якщо особа перестане підпадати під три з чотирьох критеріїв, визначених у законопроєкті.
Право подати на розгляд РНБО рішення щодо визнання особи олігархом матимуть члени РНБО, а також Кабмін, НБУ, СБУ або Антимонопольний комітет. Після того як РНБО визнає людину олігархом її внесуть у спеціальний Реєстр.
Які наслідки для олігархів
Потрапляння до реєстру олігархів внесе деякі корективи у бізнес та повсякденне життя таких осіб. Перш за все, їм потрібно буде щороку подавати електронну декларацію, яку подають чиновники.
Однак це не головне.
Мабуть, найболючішим наслідком з економічної точки зору стане заборона олігархам брати участь у великій приватизації. Ця заборона поширюватиметься не лише на самих олігархів, але й на компанії, власниками яких вони є.
Також законопроєктом хочуть обмежити вплив олігархів на політику, заборонивши здійснювати внески на підтримку політичних партій (як прямо, так й опосередковано). Щодо здійснення неофіційних платежів на підтримку партій у законопроєкті згадок немає.
Спілкування з олігархом стане “токсичним” для політиків та чиновників. Про кожен такий контакт вони зобов’язані будуть публічно звітувати, подаючи відповідну декларацію. А самі олігархи будуть зобов’язані попереджувати чиновників про те, що вони олігархи і після зустрічі з ними потрібно подавати декларацію.
Як реалізовуватиметься закон, зокрема в частині декларування контактів, не зрозуміло. Ступінь можливих труднощів, можна продемонструвати на прикладі двох потенційних “олігархів в законі” Петра Порошенко і Вадима Новинського. До них точно застосовуються три з чотирьох критеріїв.
Обидва є народними депутатами і фактично знаходяться серед тих, хто після елементарного “привіт”, матимуть звітувати до РНБО про суть розмови. Навіть перед тим як привітатись один з одним, Порошенко і Новинський першу мають попередити один одного про те, що вони є олігархами. Це вже не говорячи про те, що про предмети партійних розмов за їх участі необхідно звітувати до РНБО.
Які наслідки для чиновників
Історії коли державні службовці потайки зустрічаються з найбагатшими українцями, з прийняттям закону мають залишитись в минулому.
Вже на наступний день після контакту з особою, яка є в Реєстрі олігархів або їх представниками, державні службовці зобов’язані подати до РНБО відповідну декларацію вказавши місце, дату контакту, предмет і зміст розмови.
Хто повинен подавати декларацію?
Президент та керівництво його Офісу, народні депутати, члени уряду та їх заступники, голови НБУ та СБУ, генпрокурор та їх заступники, судді, в тому числі Конституційного суду, очільники та члени всіх колегіальних органів, в тому числі РНБО, голови та заступники ФДМУ, Держтелерадіо, НАЗК, НАБУ, ДБР, Бюро економічної безпеки, Уповноважений Верховної ради з прав людини, держслужбовці які займають посади категорії “А”, голови і заступники місцевих держадміністрацій, військові у ранзі вище генерал-майора, особи начальницького складу правоохоронних органів.
У разі неподання декларації на чиновників чекає “політична та дисциплінарна відповідальність”. Яка саме?
Законопроєктом санкція деталізується лише стосовно кількох держслужбовців. Наприклад, для голови Національного банку та членів правління неповідомлення про зустріч з олігархом може стати достатньою причиною для відставки. Це ж стосується керівництва СБУ, НАБУ, ДБР, членів Вищої ради правосуддя, голови Рахункової палати.
Декларацію про контакти не потрібно подавати, якщо держслужбовець та олігарх або його представник зустрілись на офіційних заходах, що транслюються по радіо, телебаченні чи мережі Інтернет, нарадах або під час судових засідань.
Замість висновку
Очевидно, що документ є дуже “сирим” і неоднозначним. Більшість співрозмовників ЕП з боку бізнесу і в Раді, з якими вдалось поговорити про законопроєкт, вживали слово “популізм”.
“Це спроба поставити під контроль усі ЗМІ, зачистити конкурентне поле під другий термін, поставити в залежність всіх багатіїв”, – каже один з відомих бізнесменів, який має пряме відношення до політики.
Так виглядає з одного боку. З іншого боку – це, можливо, перша спроба, яка може допомогти країні позбутись кланово-олігархічного устрою. Звісно, якщо команда Зеленського насправді цього прагне, а не використовує це лише як козир для політичних ігор.
Поки що виникає саме таке відчуття, адже, за великим рахунком, всі ці критерії нічого не варті без зрозумілої методології, як будуть рахувати активи олігархів, або з наявними проблемами визначення монополістів, адже в Україні де-юре їх уже 30 років немає.