Житлово-комунальне рабство

37 самых опасных продуктов

02/03/2021 admin 0

Ныне процесс увеличения доли вредных продуктов достиг апогея. Список вредных продуктов, которые категорически нельзя употреблять, они опасны для здоровья!Это примерный список продуктов, от которых нужно […]

У нього можуть потрапити як субсидіанти, так і ті, за чий рахунок держава виплачує їм субсидії

Із розмови в черзі до каси маркету:

— У мене тріщить голова. Де брати гроші
на оплату підвищених тарифів за комуналку?

— Я теж постійно про це думаю.

З субсидією не вийшло. Страшний сон якийсь…

 

Вірусні мантри

Мабуть, кожен чув мантру: високопоставленому чиновникові, щоб він більше не брав хабарів, треба платити вищу зарплату, й тоді ми точно подолаємо гідру корупції. І ось уже є результат — наші чиновники отримують космічні (абсолютно не відповідні їхнім трудовим досягненням) зарплати, яким, мабуть, позаздрять багато їхніх європейських і американських колег. Зате мікроскопічні зарплати платників податків, що саме й скинулися на цей «космос», просто непомітні при порівнянні.

І корупція… розквітла пишним цвітом. Чому не навпаки? Тому що практично неконтрольовані чиновники уявили себе небожителями з принципово іншим рівнем матеріального споживання. Тепер найстрашніший сон для них — позбутися незаслужено отриманих життєвих благ або можливості їх обслуговувати. Понад те, їм хочеться все більше. І вони просто змушені «підробляти».

Є ще одна мантра, яку нині активно втовкмачують у голови громадян: комунальні тарифи (на газ, електрику, воду) мають бути високими. Мовляв, як у Європі. Бо ми переходимо на ринкові відносини.

І, нарешті, паличка-виручалочка для тих, хто не може потягнути позахмарних тарифів, — субсидії. Це ще одна вірусна мантра, яку нам нав’язують.

Тарифи: високі, але посильні

pixabay/sarajanssen

Справді, в Європі тарифи на житлово-комунальні послуги вищі, ніж у нас, але вони посильні для місцевого населення й тому значно різняться, залежно від конкретної країни. І субсидіанти там теж водяться, проте їх кількість – мізерна, бо тарифи відповідають фінансовим можливостям більшості населення.

Крім того, не секрет, що в Європі зовсім інший масштаб цін, непорівнянний із нашим. Відповідно, і зарплати відрізняються від наших, а отже й купівельну спроможність не порівняти. Навіть якщо вірити українській офіційній статистиці, яка оцінює середню зарплату в Україні приблизно в 12 тис. грн/місяць, то і в такому разі вона виявляється більш ніж у п’ять разів нижчою від середньоєвропейської. Але це — середня температура по палаті. Якщо брати Німеччину, де середня бруто-зарплата за місяць (до сплати податків та соціальних зборів) становить 4 тис. євро (в еквіваленті — близько 136 тис. грн), то вона перевищує українську вже в 11 разів. Чи можемо ми нарівні з німцями платити комуналку? Навряд.

Можливо, тоді нам комфортніше, ніж жителям Східної Європи? Вже зараз, за даними Європейської комісії за I квартал 2020 року, наприклад, середній тариф на електроенергію для побутових споживачів, з урахуванням усіх податків, у столицях європейських країн (21,5 євроцента за кВт·год.) у чотири рази відрізняється від діючого тарифу в Україні (близько 5 євроцентів за кВт·год.). Нагадаємо, що середньоєвропейська зарплата вп’ятеро вища за нашу. То чому, переходячи на ринок, Україна має ще більше підвищувати ціни?

Субсидій на всіх не вистачає

А скільки в нас субсидіантів? Що їх кількість абсолютно не порівнянна з кількістю європейських, усім очевидно. І все-таки. За даними Мінсоцполітики, з 14,9 млн домогосподарств субсидії отримують понад 3,1 млн. Крім того, приблизно 1,8 млн сімей користуються пільгами на оплату житлово-комунальних послуг. Тобто пільгами й субсидіями користується приблизно третина українських сімей.

Виходить, що решта громадян (середній клас) не просто платять за себе збільшені тарифи, а ще й, по суті, через податкову систему та бюджет скидаються на субсидії сусідам. При цьому ризикуючи на випадок чергового підвищення тарифів і цін у країні скотитися в касту субсидіантів. Якщо, звісно, для них там знайдеться місце.

Адже твердження, що всі бідні отримують субсидію, не має нічого спільного з реальним життям. Усе якраз навпаки — з кожним підвищенням цін дедалі більше людей або опиняються за бортом державного субсидування (невипадково порядок нарахування субсидій так часто й мудровано змінюється), або їм доводиться доплачувати зі свого гаманця все більше.

І нічого дивного немає в умовах, коли рік у рік зменшуються нормативи нарахування субсидій і різко скорочуються відповідні бюджетні витрати. Так, якщо 2017 року на субсидії в бюджеті передбачалося 72,3 млрд грн, то 2020-го – уже всього 39,3 млрд (зниження на 45%!). 2021-го всі тарифи значно зросли, а бюджетні відрахування для субсидіантів зменшилися ще на 7%, навіть порівняно з 2020 роком, — до 36,6 млрд грн. У нас що, за рік пандемії громадяни стали багатшими? Чи на всіх усе-таки не вистачає?

Чому б тоді інакше люди по всій країні вийшли взимку на траси, вимагаючи вгамувати апетити газових монополістів? Зауважте, більшість їх — пенсіонери, яким, за їхніми словами, елементарно не вистачає «на поїсти». Або вони субсидій не отримують (в офіційному порядку надання субсидій пасток для цього предостатньо), або їх уже не вистачає, — доплати відповідно до квитанцій сягнули критичної межі.

Другий бік медалі — гігантські неплатежі. Уже на кінець попереднього опалювального сезону, за даними Держстату, заборгованість населення за спожиті житлово-комунальні послуги впевнено перевищила 60 млрд грн. Просто гігантська сума! Близько 40% у структурі боргу становлять газ і його розподіл, ще 30% — централізоване опалення та постачання гарячої води.

Як можна в таких умовах спускати оскаженілі монополії з короткого повідця на населення, просто називаючи все це «ринком»? Спочатку організуйте справжню конкуренцію, продумайте економічні заходи впливу на неї з боку держави… Але не називайте «ринком» те, що є, м’яко кажучи, непорозумінням, під час якого велика державна компанія-монополіст, що контролює близько 15 млрд куб. м дешевого українського газу, почала гру на підвищення тарифів для свого власника — злиденного населення, — прикриваючись тарифом на «три копійки» нижчим, ніж у її комерційних конкурентів.

Якби люди не вийшли з протестами, тарифи в умовах такої липової конкуренції на псевдоринку злетіли б у небеса.

Псевдоринок і непід’ємні тарифи

Чому всього цього не хочуть помічати європейські реформатори і наші кредитори, без яких нам просто ніяк? Чому продовжують повторювати мантри про обов’язковість ринку з неминуче високими тарифами на комуналку та субсидіями для всіх бідних. Адже на практиці в умовах України все це або не працює, або працює з такими викривленнями, що призводить до абсолютно протилежного результату.

Життя вже без натяків неодноразово показало: якщо в нинішніх умовах впровадити у країні псевдоринок на комуналку на кшталт газового (який об’єктивно викликав опір людей) — це буде тим самим що приректи переважну більшість громадян країни на житлово-комунальне рабство. Хіба жарт — улітку скасували ПСО (спецзобов’язання зі стримування цін), і в новому опалювальному сезоні, за свіжою інформацією з офісу президента, маржа постачальників зросла з 5 до 46%. І це в умовах, коли газу українського видобутку нині цілком достатньо для потреб населення.

Якщо заплющувати на все це очі, то в кишені комунальних монополій через непід’ємні тарифи з домашніх господарств та державного бюджету будуть максимально викачуватися кошти. І уникнути такого безрозмірного комунального податку не вдасться нікому, хто має хоч якийсь дах над головою…

MIXADV

цікаве