ПЕРШІ ЖЕРТВИ: ПРИВАТНІ КОЛЕКЦІЇ ТА ЦЕРКОВНІ РЕЛІКВІЇ

Українська революція 1917 — 1921 рр. зазнала драматичної поразки. Україна знову увійшла в період відсутності власної державності, що позначилося на долі її національних культурних надбань. Особливо фатальні наслідки для них мало утвердження на значній частині її території авторитарно-деспотичного режиму російських більшовиків на чолі з В. І. Леніним. Формальне проголошення у 1922 р. СРСР як нібито рівноправного союзу радянських республік стало ширмою для здійснення курсу російських більшовиків на відновлення жорстко-централізованої унітарної держави на просторах колишньої Російської імперії. Це не змінило взаємовідносин центру та периферії, які за своєю суттю зберегли колишній імперський характер. Більше того, в умовах кривавих більшовицьких репресій, жорсткого адміністрування та пріоритету догматичних інтересів більшовицької партії з її тоталітарною ідеологією над законністю та мораллю, нехтуванням будь-якими правами ці взаємовідносини набули характеру повного диктату.

Доля культурних цінностей України в цей період не може розглядатися у відриві від політичних реалій, що мали місце в Україні й вирішальним чином вплинули на завдання нових непоправних втрат національній культурній спадщині.

У проведенні російськими більшовиками примусової русифікації та денаціоналізації України українська культурна спадщина розглядалася як носій підвалин, ворожих до ідеології та світогляду більшовизму. Пам’ятки історії та культури оголошувалися «старим мотлохом». Особливо непримиренним було ставлення до перлин українського бароко, що вважалися носіями «відверто ворожих форм і композицій у феодальному, попівсько-поміщицькому дусі українського панства». У цей період покладено початок масовому руйнуванню українських церков радянською владою. Тож у період становлення радянського тоталітаризму в 20-х — 30-х рр. ХХ ст. процес масового знищення культурних надбань та вивезення історичних і культурних цінностей з України не лише не припинився, а й набув ще трагічніших рис.

Це відбувалося різними шляхами, у різних формах та під різними приводами. Проте в цілому інструменти та методи вилучення і вивезення до Росії українських культурних цінностей лишалися незмінними і повторювалися на регулярній основі в різних історичних ситуаціях, мали системний характер. Так само незмінною залишалася їхня сутність — національні культурні надбання українського народу вилучали і вивозили з території України, вони слугували або джерелом фінансового та матеріально-технічного забезпечення існування радянського режиму з центром у Москві, або використовувалися для поповнення фондів провідних російських музеїв, архівів та бібліотек найбільш цінними та унікальними предметами старовини і мистецтва, документами і виданнями.

Зазнавши повного банкрутства у своїй економічній політиці й опинившись перед фактом жорстокої господарської та фінансової кризи, московські більшовики почали гарячково шукати нових засобів отримання коштів на підтримку своєї влади. Першою жертвою нового внутрішньополітичного експерименту стали культурні цінності, що перебували у приватній власності. Ще в липні 1920 року російський уряд ухвалив вилучити у населення коштовні метали, гроші та інші цінності, а у вересні того ж року було підписано декрет про конфіскації та реквізиції майна приватних осіб на територіях, захоплених радянськими військами. 26 грудня 1920 року Наркомат зовнішньої торгівлі отримав доручення «організувати збирання антикварних речей… та встановити премію за найшвидший та найвигідніший продаж їх за кордон». Вилучення цінностей проводилося під загрозою розстрілу.

Таку практику було застосовано і на території України. При цьому запровадження політики пограбування власників антикваріату та мистецьких колекцій маскувалося під виглядом фальшивої турботи про долю культурних цінностей та їхню збереженість. Декретом Ради Народних Комісарів УСРР від 11 березня 1921 року «Про купівлю для державних музеїв у приватних осіб музейних цінностей» «усі значні збірки пам’яток мистецтва та старовини, а також різні речі, що мають цінність», оголошувалися «всенародним» майном. Держава набувала права їх примусового викупу, а в разі відмови власника — «право секвеструвати річ» для музеїв. Справжня мета цієї акції стала зрозумілою вже невдовзі — коли 29 вересня того ж року Українська економічна рада зобов’язала всі господарські організації передавати уповноваженим Державної імпортно-експортної торговельної контори «надлишкові» запаси музейних коштовностей. Спеціальній Особливій комісії з представників Наркомату державного контролю, Наркомату фінансів та Наркомату освіти надавалося «право продажу з держмузеїв та інших сховищ речей, що не мають музейного значення».

Наслідки практичної реалізації цих рішень вражають своїми масштабами. Лише у Києві було «поставлено на облік та вилучено» 150 приватних зібрань — понад 200 тисяч предметів старовини та мистецтва на суму близько одного мільярда карбованців у цінах 1915 року (приблизна вартість усього золотого запасу царської Росії). Вилучені цінності переправлялися до створеного в 1920 р. Державного сховища цінностей РСФРР (так званий Госхран) і вже звідти — за кордон.

Наприкінці 1921 р. увагу більшовицької влади привернули цінності, що століттями зосереджувалися в церквах, костьолах, синагогах та інших місцях відправ релігійних культів. 23 лютого 1922 р. ВЦВК РСФРР ухвалив декрет «Про вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим», згідно з яким передбачалося вилучення усіх предметів із золота, срібла та дорогоцінних каменів у церковних громад і їх направлення у фонд Наркомфіну РСФРР для боротьби з голодом. 19 березня 1922 р. В. Ленін направив листа до членів Політбюро ЦК РКП(б), в якому писалося: «Нам, хоч як би там було, необхідно провести вилучення церковних цінностей найрішучішим і найшвидшим чином, чим ми можемо забезпечити собі фонд у декілька сотень мільйонів золотих карбованців». У його настановах підкреслювалося, що це «вилучення цінностей, особливо найбагатших лавр, монастирів і церков, повинно бути проведено з нещадною рішучістю, безумовно ні перед чим не зупиняючись і в найкоротший термін. Чим більше представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії вдасться нам з цього приводу розстріляти, тим краще». На думку Леніна, найкращим приводом для такої акції була саме боротьба з голодом.

На початку березня 1922 р. Всеукраїнський центральний виконавчий комітет ухвалив аналогічну постанову «Про передачу церковного майна у фонд голодуючим», а ЦК КП(б)У направив на місця циркулярного листа, в якому вимагав застосовувати найрішучіших заходів для вилучення церковного майна. Скрізь створювалися спеціальні комісії. Розпочалася масована атака на ризниці храмів, яка вже у квітні 1922 р. охопила всю Україну.

За деякими даними, кампанія з вилучення церковних цінностей станом на вересень 1922 р. у підсумку сконцентрувала в руках більшовицького режиму в Москві близько 34 пудів золота, близько 24 000 пудів срібла, 14 770 діамантів і алмазів, більше 1,5 пудів перлів та більше 2 пудів різних дорогоцінних каменів. Наявні відомості, зокрема щодо вилучених виробів зі срібла, у більш точному вимірі подають цифру 23 997 пудів. Інші обрахунки вказують на вилучення 442 кг золота, 336 227 кг срібла, 1 345 кг різних дорогоцінних металів, 33 456 діамантів загальною вагою 1 313 каратів, 4 414 грамів перлів, 72 383 інших дорогоцінних каменів загальною вагою 28 140 грамів та ін.

Загальні дані щодо масштабів вилучення церковних цінностей на території України також різняться. Зокрема, наводиться офіційне повідомлення щодо вивезення з України станом на 16 травня 1922 р. трьох пудів трьох фунтів і 75 золотників золота, 3 105 пудів 22 фунтів і 54 золотників срібла, інших дорогоцінних металів — 15 фунтів і 40 золотників, 852 шт. діамантів, 117 шт. перлів і один шнурок перлів вагою 19 фунтів 55 золотників і 108 каратів, 2 725 інших дорогоцінних каменів вагою 1 фунт 34 золотники 100 каратів, 125 рублів золотом і 8615 рублів сріблом, а також 24 митр, всипаних дорогоцінним камінням і 26 інших дорогоцінних речей. За іншими відомостями, лише протягом червня 1922 р. з церков України було вилучено 2 850 пудів 30 фунтів срібла, три пуди і два фунти золота, 1397 каратів і 13 золотників коштовного каміння. Ще більш значну цифру наводять дослідники з посиланням на нотатки Д. Щербаківського, який вказував на кількість переглянутого ним та низкою українських фахівців станом на серпень-вересень 1922 р. у Держхрані РСФРР вивезеного з України церковного майна, — 3 780 пудів загалом. І це йдеться лише про ті речі, які вдалося переглянути і які станом на той час ще були наявні в московському Держхрані.

У Подільській губернії протягом 1922 р. в 1048 церквах, 81 костелі, 188 синагогах та 22 монастирях забрали тисячі виробів зі срібла загальною вагою близько 130 пудів (понад дві тонни). Серед інших речей у звіті місцевої комісії про свою здобич фігурував золотий хрест, прикрашений 20-ма рубінами. В Одеській губернії вилучили 200 пудів срібла і чотири фунти золота. На Катеринославщині — близько 300 пудів срібла та 10 фунтів золота. На Чернігівщині було зібрано 170 пудів срібла та вісім фунтів золота. За цими цифрами криються десятки тисяч предметів старовини і мистецтва, які були вилучені й вивезені з України. Серед численних пам’яток, вилучених із Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря ХІІІ ст., був срібний ковчег, який, за легендою, потрапив до нього з Константинополя і вважався однією з головних реліквій храму. З церковних ризниць Чернігівських храмів, більшість з яких була збудована в XI — XIII ст., забрали ряд унікальних виробів зі срібла періоду Київської Русі, старовинні Євангелія у коштовних оправах. Про цинізм, з яким відбувалося нечуване пограбування, свідчить випадок, що мав місце в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Тут у пошуках цінностей зруйнували родинний склеп Апостолів у церкві Святого Спаса, осквернивши прах гетьмана України Данила Апостола, його дружини і нащадків. При цьому знахідки комісії склали лише чотири персні (один з монограмою гетьмана) та хрестик із його шиї.

Характерним явищем було нищення неоціненних художньо-історичних витворів перед відправкою до Москви та перетворення їх на брухт. З ікон здирали оправи, а дошки з розписами палили.

8 квітня 1922 р. спеціальна комісія на чолі з заступником наркома внутрішніх справ УСРР М. Серафімовим провела вилучення церковних цінностей із Києво-Печерської лаври. Ця акція була здійснена вночі — від о пів на другу годину ночі до дев’ятої години ранку. Вся територія Лаври була оточена військовими з розставленими по периметру кулеметами. Крім власне майна лаври комісія оглянула і Музей культів і побуту, що перебував на території Києво-Печерської лаври, і відібрала для вилучення предмети великої історичної цінності — дари гетьманів Б. Хмельницького та І. Мазепи, російських імператорів та імператриць Анни Іоанівни, Катерини II, Павла І, Олександра І, фельдмаршала П. Рум’янцева-Задунайського. 11 квітня 1922 року територія лаври була оточена загонами НКВС, і ці пам’ятки реквізували. Серед речей, вивезених комісією, була унікальна перламутрова митра загальною вагою близько дев’яти фунтів, оздоблена діамантами, смарагдами, сапфірами та рубінами, діамантово-перламутрова підвіска для золотої лампади, прикрашена 224-ма діамантами. Також серед вивезеного згадуються хрест — подарунок Б. Хмельницького, та підніжка до нього — дар І. Мазепи, щедро оздоблені панагії — внески Петра І (з його присвятою), Катерини І (з присвятою їй), Рум’янцева-Задунайського та графині Леонової (коштувала 10 тис. рублів у номіналі 1913 р.), чаша від імператриці Анни Іоанівни, Євангеліє із золотим окладом, оздобленим більш як 200 діамантами та іншими дорогоцінними каменями, дві митри з тонкого кутого золота, прикрашені діамантами, оклад з ікони Св. Володимира, кутий золотом і прикрашений діамантами та інші реліквії лаври.

27 квітня 1922 р. комісія навідалася до Києво-Печерської лаври знову і здійснила додаткове вилучення цінностей. У складеному акті фігурують «золота, всипана 200 діамантами та іншими коштовними каменями» риза з ікони Успіння Божої Матері, старовинне Євангеліє в окладі з золота, прикрашеному великою кількістю діамантів та іншими дорогоцінними каменями, а також срібне панікадило «з великої лаврської церкви», срібна напрестольна дошка, рама та оправа від раки Св. Уляни Ольшанської з Трапезної церкви загальною вагою 13 пудів.

Із ризниці Братського Богоявленського монастиря на Подолі було конфісковано чотири Євангелія ХVІІ ст. у срібних оправах, два срібні напрестольні хрести — дари митрополита Петра Могили та гетьмана Петра Сагайдачного (1622 р.), срібну чашу з шістьма гравірованими зображеннями — дарунок ігумені Магдалини, матері гетьмана Івана Мазепи, срібну дарохранительницю 1707 р. вагою 18 пудів (303 кг).

14 квітня 1922 р. комісія з вилучення церковних цінностей почала опис майна Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Після того комісія завітала до монастиря ще двічі. З нього було забрано 55,5 пуда предметів із срібла. В тому числі, згідно з повідомленням кореспондента газети «Правда», в результаті «докладного обшуку» було виявлено срібний балдахін вагою в 16 пудів (262 кг.), близько 15 срібних та позолочених лампад, золоту лампаду з діамантовими та перлиновими підвісками, оклад із діамантовим вінцем з ікони Архистратига Михаїла, намальованій на плиті з чистого золота, вироблені з дорогоцінних металів та прикрашені коштовним камінням чаші, панагії та нагрудні хрести. Після повторного візиту до монастиря 19 квітня додатково знайшли ще ікону в золотому, прикрашеному діамантами окладі, золоту лампаду вагою в сім фунтів із діамантовими підвісками, 12 срібних лампад та інші вироби зі срібла загальною вагою близько 15 пудів (240 кг).

9 квітня 1922 р. із Софійського собору взято два хрести, панагію з діамантами та іншими каменями, срібні речі та перлини, а також золоту чашу — подарунок князя Г. Потьомкіна, дорогоцінна збірка реліквій (деякі з них датувалися давньоруським часом, XV ст.) — коштовні облачення, панікадила, окуття з престолів тощо. Комісія з вилучення цінностей не поминула і музею при Софійському соборі, заснованого Київським губернським комітетом охорони пам’яток мистецтва і старовини. З нього забрали золоту чашу XVIII ст. з фініфтями — подарунок Катерини ІІ — та вийняли діаманти з хреста XVIII ст.

Усі вилучені в Україні цінності потрапляли до Державного сховища цінностей Радянської Росії. Але далеко не все з того, що опинилося там внаслідок кампанії з пограбування церковних реліквій, було продано радянською владою за кордон. Спеціальна Комісія Наркомату освіти РСФРР понад дев’ять місяців оглядала зібрані скарби і, зрештою, відібрала до Збройної палати Московського Кремля близько 10 000 предметів загальною вагою 400 пудів.

Слід звернути увагу, що дії з вилучення церковних цінностей були не лише цинічним нехтуванням їх історичного та мистецького значення, а й супроводжувалися порушенням усіх вже існуючих норм навіть тогочасного радянського законодавства у сфері охорони та збереження пам’яток культури. Це було справжнє насильницьке пограбування національних реліквій України. Сьогодні значна частина з них є окрасою російських музеїв. Але відвідувачам не розповідають правди, яким чином і якою ціною ці культурні цінності потрапили до них.