Олексій Рябов (1891-1955) свого часу був українським скрипалем, диригентом, а також культовим композитором. Його музичний доробок налічує чимало симфонічних, інструментальних творів, балети «Ніч перед Різдвом» та «Запорожці», танцювальні сюїти, музика до драматичних вистав. Проте головною справою його життя стало створення української сучасної на той час оперети. Величезний талант, працьовитість та щира любов до Укоаїни дозволили йому втілити цю велику культурну місію. попри те, що за часів його творчості оперета вважалася чужою «високоідейному мистецтву соціалістичного реалізму».А такі твори як «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч», «Весілля в Малинівці» стали класикою.
З автобіографії композитора
«…Народився в Харкові 30 березня 1899 року (11 квітня за новим стилем). Батьків своїх не пам’ятаю. Виховувала мене тітка. Коли виповнилося шість років, вона привезла мене в м. Орел, щоб віддати до сирітського притулку. А коли туди не взяли, залишила на вулиці. Два роки пробув у цьому притулку. В 1908 році мене взяли на виховання до піхотного полку, що стояв під Орлом, де навчали грати в духовому оркестрі на різних інструментах. Напередодні війни 1914-го відпустили і… я опинився в рідному Харкові, маючи незбориме бажання вчитися музики серйозно. Спробував вступити до Харківського музичного училища. Його директор І.Слатін уважно прослухав мою гру на скрипці, яку я опановував самотужки, і зарахував навчатися безкоштовно на стипендію імені О.Бородіна. Невдовзі училище стало консерваторією. Я вчився спочатку у І.Слатіна, а потім у професорів Й.Ахрона та Фр.Сміта гри на скрипці, а також відвідував клас композиції, теорії музики й інструментовки. Паралельно навчався в 1-й чоловічій гімназії. Не маючи засобів для існування, бігав по уроках, щовечора грав до ночі в кінотеатрах.
На зароблені гроші кілька разів з’їздив до Петербурга на заняття з інструментовки до О.Глазунова. У вільну хвилину ходив до оперного театру, а невдовзі став грати у групі перших скрипок в оркестрі. В 1917 році консерваторію ліквідували, всім випускникам дали довідки про закінчення. Незабаром опинився в Армавірі, де став концертмейстером симфонічного оркестру, організатором і викладачем народної консерваторії для дітей робітників. Тут прозвучала моя перша симфонія, тут я почав диригувати і писати «Коломбіну». Олексій Рябов».
Максим Рильський вважав: «Олексій Рябов знайшов своє визначне місце саме в оперетковому мистецтві. …Все краще, що він написав, позначене справжньою народністю і національною самобутністю. …Олексій Рябов вписав дуже яскраву і значну сторінку в історію творення української національної музичної культури, а його чарівна, задушевна музика живе й житиме в серцях мільйонів людей, даруючи їм радість, бадьорість і оптимізм».
Влітку 1929 року за рішенням уряду в Харкові, у великому на той час приміщенні театру «Муссурі» (глядацький зал налічував 3600 місць), де доти грала російська оперета, розпочалася робота зі створення першого в історії національної культури Українського державного театру музичної комедії… Цей творчий рух очолив Лесь Курбас. Він залучав до співпраці молодь, насамперед своїх учнів. На посаду головного диригента і запрошено Рябова.
Максим Рильський вважав: «Олексій Рябов знайшов своє визначне місце саме в оперетковому мистецтві. …Все краще, що він написав, позначене справжньою народністю і національною самобутністю. …Олексій Рябов вписав дуже яскраву і значну сторінку в історію творення української національної музичної культури, а його чарівна, задушевна музика живе й житиме в серцях мільйонів людей, даруючи їм
Відомі його дружні стосунки та співпраця з композиторами-сучасниками серед яких був і Ю. Мейтус.
В середині 30-х років композитор зустрівся з харківським драматургом Леонідом Юхвідом. Його ідеї втілити на сцені образи «малоросійських» повістей М.Гоголя захопили Рябова і харківський колектив, який тоді очолював молодий режисер М.Авах.
У співпраці цих митців і народилася у травні 1936 року прем’єра нової української оперети – «Сорочинський ярмарок». Крізь призму класичних європейських опереткових традицій у творі було дуже вдало інтерпретовано здобутки національного музично-драматичного театру, зокрема М.Старицького, М.Кропивницького і М.Лисенка.
Успіх «Сорочинського ярмарку», який узяли до репертуарів багато театрів країни, продовжила наступна оперета О.Рябова — «Майська ніч», створена у співдружності з Л.Юхвідом та
М.Авахом. Проте найвизначніша мистецька перемога композитора і всього харківського колективу ще попереду…
Нею стане героїко-романтична оперета «Весілля в Малинівці». Прем’єра відбулася 4 листопада 1937 року, трагічного року. Тоді від музично-театрального мистецтва вимагали насамперед простоти, дохідливості, яскравої мелодійності.
Після харківської прем’єри оперетою зацікавилися театри музкомедії не лише України. Авторів терміново запросили до Москви.
Прослухавши твір, Г.Ярон заявив: «Столичний театр візьме «Весілля в Малинівці» тільки за умови, що п’єсу Л.Юхвіда «допрацює» московський лібретист В.Типот, а замість «надмірно української» партитури О.Рябова буде написано нову музику молодим російським композитором Б.Олександровим». Л.Юхвід під тиском міністерських чиновників погодився передати самобутній твір, що народився у співпраці з О.Рябовим, столичному «драморобу» і композитору, який зробив спрощений варіант, «запозичивши» чимало музичних номерів із української оперети О.Рябова.
Г.Ярон розумів, що «перша героїко-революційна оперета» швидко стане чи не найбільш популярним і «касовим» твором. Тому й вирішив дати заробити «придворним» авторам, не забуваючи, звичайно, і про власну кишеню. І не помилився. «Весілля в Малинівці» у сценічній редакції Г.Ярона відразу ж увійшло до репертуарів театрів країни. Проте в Україні завжди віддавали перевагу музичній комедії О.Рябова, яка в Росії теж мала успіх.
Чи була московська редакція кращою за українську? У жодному разі. Музиці Б.Олександрова, який запозичив у О.Рябова деякі мелодії (варто згадати хоча б хорову пісню котовців «Ой при лужку, при лужку»), явно бракувало мелодизму й українського колориту, а «відредагованій» п’єсі-соковитого народного гумору та яскравих характеристик персонажів.
Родина Рябових-Кропивницьких у 1939 році переїхала з Харкова до Києва.
Від 1941 року – диригент Київського театру музичної комедії. У роки війни, перебуваючи з київським колективом в евакуації в Алма-Аті, а згодом — у Чимкенті, композитор продовжував створювати нові музичні комедії.
Наприкінці вересня 1943 року пройшла прем’єра життєрадісної музичної комедії О. Рябова «Пошились у дурні» за водевілем М.Кропивницького. Повернувшись до визволеного від фашистських окупантів Києва, столичний колектив здійснив постановку нової оперети-водевілю О.Рябова «Шельменко-денщик» за комедією Г.Квітки-Основ’яненка.
Останнім здобутком Рябова стала героїко-романтична історична музична комедія «Червона калина». Київський колектив у серпні 1954 року показав її в Москві.
В оперетах Олексія Рябова, за словами поета Максима Рильського, «розкривається сонячна душа і незборима сила українців».
Слід зауважити, що дружиною Олексія Рябова була Ольга Марківна Кропивницька, донька Марка Кропивницького та його останньої дружини Надії Гладущенко. Подружжя мало єдиного сина Ігоря. Ольга Марківна підтримувала творчі пошуки чоловіка, дуже полюбляла народні пісні та добре знала український фолкльор.
Помер 18 грудня 1955 року. Похований в Кмєві на Байковому кладовищі.
Світлину взято з вільного доступу в Internet.
