Ретро-стаття про олександрійські справи. Здається міський голова той же, а проблеми залишилися в балачках та обіцянках. Немає вже в Олександрії жодного працюючого вуглерозрізу… Залишився в минулому профуканий потенціал міста. Воно вже давно не шахтарське, та не дай БОГ, стане ще непромисловим. А перспективи канули в забуття. Залишилося питання: “Якого кольору «золоте дно» ? Запитано одинадцять років тому.
Таке питання відпадає, коли людина потрапляє в буровугільний розріз. Нещодавно в котре опинився там і я. Першого разу на Костянтинівському вугільному розрізу побував з тодішнім профільним міністром паном Сташевським, а минулого року, з тоді майбутнім прем’єром Юлією Тимошенко. Різниця була велика, бо за відрізок часу в майже п’ять років в працюючому стані залишилося лише те підприємство на яке ми приїхали. Воно працювало але в «скриньку», і чулися скарги на проблеми з збутом вугілля. А от першого разу журналісти цього не чули і побували на тоді ще діючій брикетній фабриці.
А чому на це не жалілися виробничники п’ять – шість років тому? А тому, що тоді Україна не одягнула собі на шию «російський газовий зашморг» та не завершила повністю перехід котелень та ТЕЦ на «голубе паливо». «Гарну річ» зробили невідомі економісти українські «герої Росії» вірно розрахувавши вигоду від переводу на нове «чуже паливо» та закриття власних копалень та розрізів, організацію безробіття. При нових цінах на газ ще ніхто не встиг перерахувати що до чого та що дешевше.
Цього разу зупинені виробництва, не працюючі ТЕЦ і недіючий завод гірського воску і розруху в цілому гостям не показували. Колись могутній холдінг «Олександріявугілля» з великими боргами по заробітній платі, м’яко кажучи, знаходиться в «лежачому стані». За останні роки підприємство під гарні обіцянки та «захмарні інвестиційні проекти» переходили з рук в руки від орендаря до орендаря. Під вибори в 2005 році були теж якісь ідеї. Олександрійська міська газета «Городской курьер» 5 жовтня згаданого року обнадійливо, і з захопленням повідомила городянам: «В Александрии будет создано общее предприятие по производству тепловой энергии, электроэнергии и выпуска горного воска. Как прокомментировал мэр, это вызвано тем, что эксплуатация ТЭЦ 1-2 за один отопительный сезон для производства исключительно только тепла для поселков — экономически невыгодна, поскольку по прогнозным показателям убытки при таком режиме работы будут достигать 5 млн. грн.
Поэтому только создание совместного предприятия с привлечением 120 млн. грн инвестиций для реконструкции котлов, производства горного воска на Байдаковской брикетной фабрике и строительство теплотрассы к городу может сохранить рабочие места и расширить производство в городе.
В то же время уже на протяжении 1,5 месяцев, по словам мэра, не получено согласование о передаче в коммунальную собственность ТЭЦ 1-2 и ББФ от Министерства угольной промышленности. А на самой ТЭЦ работы по подготовке к отопительному сезону фактически не ведутся.»
Минуло два роки, мер Олександрії Степан Цапюк побував від партії регіонів, що таки трохи покерувала Україною, у народних депутатах невдалого V скликання, але нічого з обіцяного не виконав. Дивним чином мер-регіонал чомусь хотів забрати кілька підприємств у профільного міністерства у комунальну власність та не збулося… За півтора роки Олександрії партія регіонів, за яку вона єдина в області голосувала нічим не допомогла. Та відвернувшись від політики та перерозподілів підприємств хочеться звернути увагу на головне – буре вугілля в Олександрії майже не видобувається. В той же час можливо в Україні не залишилося і ТЕЦ, що перетворюють його в тепло та електроенергію. Але поклавши руку на серце. Слід зауважити, що спалювати буре вугілля, здається, справа остання. На заході з бурого вугілля вже навчилися видобувати бензин. В самій же Олександрії не перший рік виробляли крім тепла, електроенергії та брикетів гірський віск. Останній застосовується в парфумерії, медицині, для виробництва змащувальних речовин З бурого вугілля виробляють гумати – стимуляторів росту рослин. Невже українські поля немають потреби у власних органічних добривах ? Згадані гумати нині виробляють в Росії, Білорусі, США та інших країнах, де згадане виробництво, загадковим чином, і досі не є чомусь збитковим.
Стосовно буровугільного видобутку, то в сусідній Росії, де є великі запаси нафти та газу, видобутком бурого вугілля не нехтують. В останні роки нові виробництва в цій галузі започатковано в Томській та Оренбуржській областях, де передбачено виробляти не лише брикети та спалювати буре вугілля, але здебільшого виробляти інші згадані вище продукти. А ми робимо незрозуміло, який вигляд: не то надто багатих, не то надто бідних та згорнули виробництво бурого вугілля, і чи не для того щоб не конкурувати в цій галузі з росіянами чи замінити цю паливну складову російським та середньоазійським газом.
Наші вугільні розрізи мають дно традиційного чорного кольору, але здається, що в своїй суті воно «золоте». А одне з найбільших таке дно на Кіровоградщині. Нове керівництво Кіровоградської області це розуміє і знову повертається лицем до буро-вугільної галузі та планує подати у Міністерство вугільної промисловості комплексний план розвитку буро-вугільної галузі на території Кіровоградщини. Реалізації згаданого плану допоможе розв’язати проблеми холдингової компанії “Олександріявугілля”, вплинути на стан безробіття в Олександрії, а також загалом позитивно вплинути на ситуацію в даній галузі.
Ходити ногами по золоту, та не піднімати його… Як це по-українськи.
Минуло одинацять років. Вугільні розрізи залиті товщею грунтових вод. Про давнв розмови стосовно грандіозних перспектив мало хто згадує.
Анатолій Авдєєв про ретро 2007-2008 року.