Що значить війна і страх. Радісна подія, а мене перемикає, пишу шедевр.
Придумати неможливо.
Воно десь в душі і мучить…
В 14-15 я дуже боявся, але їхав…
У 1941 році, мого діда Павла і його 18 літнього сина Віктора мобілізували. Кинули на позиції під рікою Молочна. Дід був старий вояка – Перша світова, УНР, Скоропадський, Махно…
З Махном вони чудили славно…
Тож дід викопав глибокий і просторий окоп, сидів курив і пив спирт, якийсь десь “діставав”.
Малому було нудно і він ганяв по позиціях і постійно висовувався над бруствером. На діда не зважав – забавки…
Було тихо.
Пролунав постріл снайпера.
Син впав під ноги батька з простреленою головою…
Дід плакав…
Знайшов воду, обмив. Сам поховав у глибокому окопі…
Після війни повернувся. Могилку так і не знайшов…
Потім я, Віктор, взяв в АТО 18 літнього сина Ростика. І ми потрапили під снайперів…
Пощастило… Карма…
Не питайте, чому я пишу про страх на війні. І як через нього переступити.
Бо це страшно реально.
Малий захистив диплом. І я пишаюсь.
Бакалавр журналістики…
Страх залишається…
Віктор Тригуб