Державний прапор над Кропивницьким

23 серпня в Україні святкує День Українського  державного прапора. Судячи з назви, свято велике,  і по духу теж, але у наших законотворців не вистачило духу зробити його вихідним днем. Все одно напередодні Дня Незалежності, відверто кажучи майже всім не до роботи. Святкують у Кропивницькому завжди біля пам’ятника Тарасові Шевченку, де з 16 липня 1991 року стоїть щогла з прапором. Тоді, ще в далекому вже 1991 році все було по-іншому. Щоглу крали, ламали та в нахабщину рідна міліція відбирала та гнула під час мітингу при першому піднятті прапора. Народу було більше, не побоялися погонів, стусанів і наслідків: видерли, поставили, підняли український прапор, а потім ще охорону поставили. Охорона вартувала недовго… Трьох хлопців разом з щоглою та прапором переможена вдень міліція під покровом темряви зцапала!

Сирбор мав всім відомі наслідки. А прапор підняли через два місяці вже на щоглі обласної ради у день міста. Зазря хлопці-міліціонери старалися, хіба що команду виконували…

Але той прапор в 1991 був вже не новиною. Вперше кіровоградці побачили крамольне знамено «на вулицях обласного центру радянської України» 19 січня 1990 року. коли місцеві рухівці відважилися привселюдно святкувати День Злуки ( який до речі нова влада те ж досі не зробила вихідним…). А було і раніше на півроку на одному із зібрань шок з прапором для комуняк організував член ОУН Семен Сорока.

Далі з прапорами ходити було вільніше… І всяке бувало. Уявіть що стоїте ви на мітингу з нашим прапором, а до вас підходить старенький дідусь. По щоках у нього течуть сльози і він збивчиво крізь сльози просить у вас потримати прапор хоча би хвилинку…

Та повертаючись трохи припорчених іноді  в минулому свят, пригадалося що заспів новій переможній ході нашого прапора дало місто Львів у 1988-1989 роках. Було там навіть товариство, здається захисту національного прапора. Була в ньому людина, що продавши. кажуть, власний автомобіль та накупивши тканини всією родиною шила прапори та дарувала їх людям. Чомусь цю людину не пригадали…  Такої пожертви та самопожертви заради національного прапора наприкінці 80-х та початку 90-х не вистачало багатьом, а особливо тим хто з кущів спостерігав за тим, що ж буде далі…Здається зараз, і не тільки здається, та «пристосуванська зараза» вже не в кущах…

А далі було інше. Прапор проголосили Державним… Зараз в умовах зовнішньої агресії проти України він має велику шану і повагу   Під ним ідуть у бій і помирають.

Анатолій Авдєєв