Злість замість капітуляції: 77% українців готові сидіти без тепла й світла, аби не бачити русню

Російські стратеги з маніакальною впертістю продовжують щороку малювати на картах генерали-морози, свято вірячи, що відсутність гарячої води змусить українців проситися назад у колоніальне стійло.

Проте свіжі цифри соціологів укотре доводять повну непридатність кремлівської аналітики: навіть за умов тотального блекауту та зупинки каналізації три чверті громадян вибирають боротьбу замість ганебного миру. За роки ракетного терору суспільство настільки обросло автономними акумуляторами, генераторами та здоровою русофобією, що чергові зимові погрози Москви викликають не паніку, а лише перевірку рівня мастила в генераторі та донат на далекобійні дрони по російських НПЗ.

Наближення чергового холодного сезону в Україні традиційно супроводжується тривожними прогнозами експертів та новими залякуваннями з боку Кремля. Після років масованих ракетних ударів, спроб заморозити міста та зруйнувати критичну інфраструктуру ворог не полишає намірів використати зиму як зброю масового гуманітарного тиску.

Проте суспільство, яке пройшло крізь найтемніші періоди цієї війни, демонструє вражаючий психологічний імунітет до шантажу. Соціологічні виміри свідчать про те, що розрахунок агресора на виснаження та злам волі знову розбивається об глухий кут.

Як повідомляє Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у своєму всеукраїнському дослідженні, проведеному на зламі серпня та вересня 2026 року, абсолютна більшість громадян свідомо відкидає будь-яку капітуляцію під страхом побутових злиднів. Навіть у разі повного колапсу енергетики, відсутності опалення та каналізації українці налаштовані битися далі. Опитування охопило понад тисячу респондентів у всіх підконтрольних уряду регіонах і засвідчило: за роки екзистенційного протистояння суспільство навчилося відрізняти побутові труднощі від катастрофи втрати державності.

Читайте також:  Парадокс стійкості: чому українці почуваються щасливими попри п’ятий рік великої війни

Питання формулювалося максимально жорстко і без компромісних напівтонів: респондентам запропонували обрати між продовженням збройного опору за умов відсутності світла, тепла й каналізації або прийняттям будь-яких умов Росії заради відновлення комфорту, навіть якщо це виглядатиме як поразка. Результати виявилися красномовними: 77% українців прямо заявили, що країна має продовжувати боротьбу. Лише 12% висловили готовність піти на капітуляційні вимоги заради базових зручностей, а ще 11% не змогли визначитися із відповіддю.

Багато людей очікують, що взимку Росія спробує атакувати енергетику Україну, щоб залишити людей без світла, тепла, каналізації. Якщо Росія буде намагатися це зробити, то що краще робити?

Ці цифри переконливо доводять, що спроби загнати країну в темряву викликають радше злість і консолідацію, ніж паніку. Замість того, щоб тиснути на владу з вимогою миру за будь-яку ціну, українці дедалі більше гуртуються довкола ідеї захисту. Енергетичний шантаж Москви фактично втратив свій головний стратегічний важіль — страх невідомості, адже суспільство вже має за плечима унікальний досвід виживання у найскладніших умовах.

Читайте також: На чому тримається українське суспільство: віра у перемогу, тверезий погляд на фронт та нові лідери

Ретроспектива стійкості: чому сценарій 2022 року не дав результату

Щоб зрозуміти нинішню міцність українського суспільства, варто поглянути на динаміку настроїв від початку енергетичного терору. У жовтні 2022 року, коли окупанти вперше вдалися до системних масованих ударів по підстанціях і генерації, країна переживала шок від масштабів воєнних злочинів.

Тоді соціологи вперше перевірили готовність людей чинити опір: 86% опитаних категорично заявили про необхідність битися далі, і лише 10% вагалися чи схилялися до поступок. Первинна спроба Кремля змусити Україну до покори через руйнування ТЕС повністю провалилася.

Показовими виявилися й настрої посеред зими на початку 2026 року, коли важкі тривалі морози наклалися на наслідки чергових руйнувань в енергосистемі. Тоді понад 65% громадян (а в Києві — рекордні 72%) заявляли про готовність терпіти воєнні негаразди стільки, скільки буде потрібно для перемоги. Зимовий побут під звуки генераторів, черги біля пунктів незламності та життя за графіками відключень стали не приводом опустити руки, а елементом нової повсякденності, яку люди навчилися долати спільно.

Аналізуючи соціологічні тенденції, виконавчий директор КМІС Антон Грушецький звертає увагу на зворотний психологічний ефект кремлівської тактики. Коли цивільне населення намагаються зламати балістикою та реактивними безпілотниками, це лише зміцнює переконання людей у тому, що Росія несе тотальне знищення, а отже, ніякий компроміс чи поступка не захистять їх від фізичної розправи. З кожною новою хвилею терору ціна можливої поразки в очах суспільства лише зростає, роблячи ідею капітуляції неприйнятною для переважної більшості.

Крім того, за чотири з половиною роки повномасштабного вторгнення нація виробила не просто психологічну стійкість, а й матеріальну автономію. Встановлені зарядні станції, системи резервного живлення в будинках, підготовлені котельні та розгалужена мережа взаємодопомоги зняли паніку перед холодами. Українці тверезо готуються до труднощів, усвідомлюючи, що темрява у квартирах є тимчасовою, тоді як втрата свободи стане вічною.

Читайте також:  Геополітичні симпатії під час випробувань: як змінилися погляди українців на світових лідерів та сусідні держави

Географія незламності – що показує розріз регіонів і столиці

Регіональний розподіл відповідей демонструє вражаючу монолітність країни. Попри те, що різні області стикаються з різним рівнем безпосередньої небезпеки, у всіх куточках держави більшість громадян виступає за продовження збройного спротиву. Навіть на Сході країни, де близькість до лінії фронту робить енергетичну ситуацію найбільш вразливою, 68% респондентів обирають боротьбу, відкидаючи ультиматуми агресора.

Дії України у разі спроб Росії залишити українців взимку без світла, тепла і каналізації у розрізі регіонів

Справжнім символом впертості став Київ. Столиця, яка щодня й щоночі перебуває під прицілом ворожих балістичних комплексів та важких ударних дронів, продемонструвала найвищий показник категоричності: 83% киян наполягають на продовженні відсічі агресору. Цікаво, що ще в середині літа частка мешканців столиці, готових терпіти стільки, скільки потрібно, зросла з 61% до 69%, а тепер досягла абсолютного максимуму. Терор проти міст-мільйонників не деморалізує городян, а перетворює їх на непохитну цивільну опору фронту.

Аналітики також перевірили залежність позиції щодо опору від ставлення до політичного керівництва держави. З’ясувалося, що серед громадян, які довіряють чинному президенту, за продовження боротьби виступають 89%, а на поступки готові лише 5%. Водночас навіть серед тих респондентів, які ставляться до Володимира Зеленського критично чи не довіряють йому, дві третини (65%) все одно стверджують: Україна повинна воювати далі, незважаючи на проблеми з комунікаціями, і лише 20% обирають сценарій виконання забаганок Кремля.

Це свідчить про те, що воля до спротиву давно вийшла за межі персональних політичних симпатій. Війну сприймають не як справу конкретного уряду чи посадовців, а як спільну справу виживання нації. Внутрішні політичні суперечки чи незадоволення окремими діями влади тьмяніють перед фактом прямої загрози з боку сусіда-агресора.

Читайте також: Градус стійкості: як змінилися настрої українців на п’ятому році великої війни

Ветерани та цивільні в єдиному пориві

Особливу цінність у соціологічному зрізі становить порівняння поглядів людей із безпосереднім воєнним досвідом та тих, хто ніколи не тримав у руках зброю. Серед респондентів, які на момент опитування проходили службу в Силах оборони або вже мають статус ветерана війни, рівень безкомпромісності сягає 85%. Люди, які бачили фронт на власні очі, найкраще розуміють справжню ціну будь-яких «мирних угод» із Москвою та категорично відкидають ілюзії швидкого перемир’я ціною втрати гідності.

У цивільному секторі цей показник залишається практично на такому ж рівні — 77% тих, хто не служив у війську, підтримують продовження опору. Такий синхрон між окопами й тилом є критично важливим фактором для збереження обороноздатності країни. Військові бачать, що їхні зусилля знаходять повну підтримку суспільства, яке готове мерзнути в тилових містах, аби не перекреслити подвиг полеглих побратимів.

Дії України у разі спроб Росії залишити українців взимку без світла, тепла і каналізації у розрізі досвіду проходження військової служби

Важливим джерелом сили для суспільства є зміна сприйняття власної ролі у війні. Останнім часом Україна перестала бути лише стороною, яка пасивно приймає удари. Успішні операції українських далекобійних безпілотників та ракет по нафтопереробних заводах, військових аеродромах і заводах у глибокому тилу РФ повернули людям відчуття суб’єктності. Суспільство бачить, що ворог починає платити власною інфраструктурою за кожен завданий удар, що руйнує відчуття безкарності агресора.

Читайте також: Віра під обстрілами: як українці бережуть демократію на п’ятому році війни

Висновки соціологів однозначні: залякати українців новою «найважчою» зимою не вийде. Нація виходить на черговий етап випробувань не наївною, а загартованою, прагматичною і готовою битися за своє майбутнє. Готовність жити без світла, але без російського чобота залишається головним внутрішнім стрижнем, завдяки якому Україна продовжує стримувати ворожу навалу та йти до власної перемоги.