Звичка російської пропаганди витягувати з нафталіну ядерну карту щоразу, коли на фронті починаються проблеми, давно втратила будь-який ефект несподіванки.
Кожні кілька місяців російська пропаганда, використовуючи західні ЗМІ, повертається до однієї й тієї самої погрози: можливість ядерного удару. Спершу про це говорять на російських каналах, потім тезу підхоплюють закордонні коментатори, а вже за добу тези про «неминучість ядерного удару» та «фінального паті на горі Щекавиця» лунає у моїй стрічці від багатьох людей. То чи справді Росія може застосувати ядерну зброю проти України? І що це змінить на фронті? Питання абсолютно нормальне, і на нього варто відповідати спокійно, без істерики та зайвих переживань, зазначає видання ТИЖДЕНЬ.
Коли людина чує слова «ядерна зброя», вона уявляє знищене місто і гриб над горизонтом. Тактичний заряд працює за схожою методикою. Його головна особливість полягає в тому, що він значно менший за потужністю. Мова йде про частки кілотонни або про кілька десятків кілотонн. Бомба, яка зруйнувала Хіросіму, мала близько п’ятнадцяти кілотонн.
Виходить, що найпотужніші тактичні заряди приблизно дорівнюють тій самій Хіросімі. А найслабші здатні накрити площу в кілька кварталів. Тому слово тактична означає тільки одне – те, що військові планують бити не по місту. Ціллю стає вузол оборони, скупчення техніки або переправа через річку. Тому межа між тактичним і стратегічним зарядом умовна і проводиться не за потужністю, а за носієм і за задачею.
Один і той самий заряд вважається тактичним, якщо він летить на двісті кілометрів по польовому складу боєприпасів. Той самий заряд стає стратегічним, якщо ціллю призначено енергетику чи столицю сусідньої держави. Тому розмови про якусь окрему безпечнішу категорію ядерної зброї є переважно мовною грою. Фізика в обох випадках залишається абсолютно однаковою.
Читайте також: “Ядерна ескалація – це двостороння гра. З Росією не грають”
Ядерний арсенал Шредінгера
Це найголовніше питання, і саме його зазвичай пропускають у публічних дискусіях. За оцінками західних дослідницьких центрів, Росія має близько двох тисяч нестратегічних ядерних боєзарядів. Цифра виглядає лячно рівно доти, доки ви не поставите наступне питання. Де саме ці заряди фізично перебувають просто зараз і в якому вони стані? Так от, вони не стоять на ракетах у бойових частинах, а лежать на складах по всій території Росії.
Радянська, а потім і російська система побудована на жорсткій централізації зберігання. Заряди утримуються на спеціальних об’єктах, підпорядкованих Дванадцятому головному управлінню Міністерства оборони. Це окрема структура зі своєю охороною, своїм транспортом і своїми процедурами передачі. Звичайна ракетна бригада не має ядерних боєголовок у себе на складі. Щоб застосувати заряд, його треба фізично вивезти з центрального сховища, доставити до району розгортання, пристикувати до носія і провести довгу низку процедур перевірки.
Тут починається те, чого росіяни бояться значно більше за санкції. Усі великі об’єкти зберігання давно нанесені на карти. Вони перебувають під постійним супутниковим наглядом розвідувальної спільноти «Пʼяти очей», тобто Сполучених Штатів, Британії, Канади, Австралії і Нової Зеландії (роботу системи ми описували у попередньому матеріалі). Тож йдеться не про один знімок раз на тиждень, а про безперервне спостереження у різних діапазонах, від оптики до радіолокації.
Разом із супутниками працює радіотехнічна розвідка, яка слухає канали управління відповідних частин. Додайте до цього агентурну складову і аналіз логістики, бо спеціальні ешелони і спеціальні борти мають дуже характерний почерк. Тому будь-який реальний рух зарядів зі сховищ у бік фронту буде помічений заздалегідь. Це важливо, оскільки питання підготовки удару займає не хвилини і навіть не години.
Підготовка займає дні, а можливо і тижні, Тому Захід отримає час на політичну реакцію, на попередження, на демонстрацію власної готовності. Україна отримає час на розосередження і на додаткові заходи захисту військ.
Саме тому попередні кризи навколо ядерних погроз розвивалися за схожим сценарієм. Восени 2022 року американські посадовці публічно говорили, що бачать риторику, але не бачать руху арсеналу. Ця фраза була не дипломатичною ввічливістю, а прямим повідомленням Москві: «Ми дивимося на ваші сховища і ми бачимо, що ви нічого не робите. Погроза без фізичної підготовки залишається виключно словами».
А чим росіяни будуть доставляти заряди? Окремої ядерної пускової установки ви не побачите ніде. Носії давно відомі і нічим особливим не виділяються серед звичайної техніки. Це оперативно тактичні комплекси на кшталт Іскандера з дальністю до 500 кілометрів, авіаційні бомби вільного падіння, крилаті ракети морського і повітряного базування. Колись ядерні заряди робили навіть для великокаліберної артилерії.
З тієї самої машини летить звичайна ракета і летить ракета зі спеціальною бойовою частиною. Ця подвійність створює окрему і дуже неприємну проблему для всього світу. Кожен пуск Іскандера теоретично може виявитися ядерним, і зовні відрізнити його неможливо. Розміщення частини носіїв на території Білорусі, про яке оголосили у 2023 році, було саме про це. Політичний жест мав розмити географію і додати невизначеності, а не створити реальну нову військову спроможність.
Читайте також: Ескалація з переляку. Навіщо Путін знижує ядерний поріг
Хто ухвалює рішення і що змінилося у доктрині?
Восени 2024 року Росія оновила свої основи державної політики у сфері ядерного стримування. Формально поріг застосування було знижено, зокрема через згадку про агресію неядерної держави за підтримки ядерної. Пропаганда подала це як історичний поворот і як прямий сигнал Заходу.
Насправді декларативна доктрина і реальна процедура ухвалення рішення є двома різними світами. Доктрину пишуть для зовнішньої аудиторії, і вона нікого фізично ні до чого не зобовʼязує. Реальне застосування вимагає ланцюжка технічних і організаційних дій, які неможливо приховати.
Потрібне рішення першої особи, потрібна участь військового керівництва, потрібна робота Дванадцятого управління, потрібне залучення десятків людей на різних рівнях. Кожна ланка цього ланцюжка є потенційною точкою витоку і потенційною точкою відмови.
Читайте також: Путін доручив підготувати тактичні ядерні сили до бойових завдань: про що йдеться та як Україна може протидіяти
Хроніка погроз і ймовірні наслідки для світу
Пік ядерного залякування припав на осінь 2022 року, коли російський фронт сипався під Харковом і Херсоном. Тоді про можливість застосування говорили публічно і на найвищому рівні. Паралельно розігрувалася історія навколо Запорізької атомної станції, яка мала створити окремий канал ядерного страху.
Далі були навчання нестратегічних ядерних сил, заяви про зміну доктрини, демонстративне застосування балістичної ракети середньої дальності по Дніпру у листопаді 2024 року. Складіть усі ці епізоди в один ряд, і побачите закономірність. Кожна наступна погроза працює гірше за попередню. Шантаж має сенс лише доти, доки жертва йому вірить. Росія витратила свій ядерний кредит довіри на десятки заяв, жодна з яких не була реалізована.
Але якщо таки удар відбудеться, якими будуть наслідки для світу? Цей розділ я вважаю найважливішим для європейського читача. Радіоактивний слід не тримається в межах адміністративних кордонів і не зупиняється на лінії фронту. Залежно від погоди він накриє сотні кілометрів у формі витягнутої плями, і ця пляма перетне державні кордони за кілька діб.
Далі починається ланцюжок, який неможливо зупинити політичними заявами. Заражені ґрунтові води йдуть у Дніпро або в Сіверський Донець, а звідти в Чорне море. Українське зерно втрачає ринки збуту миттєво і назавжди, бо жоден імпортер не купуватиме продукцію з підозрою на радіонукліди.
За зерном ідуть Дунайська дельта, Молдова, Румунія і Болгарія, які фізично не можуть відгородитися від власної річки. Європейський Союз отримає не політичну кризу, а санітарну, з контролем продуктів, забороною на рибу і паніками в супермаркетах Варшави чи Софії. Окремо стоїть Запорізька атомна станція, яка перебуває під окупацією і потребує стабільного живлення для охолодження.
Будь-який ядерний інцидент у регіоні створює другий сюжет, значно гірший за перший. Пошкоджені лінії, зруйнована логістика, персонал, який не може дістатися на робочі місця. У цьому сценарії тактичний заряд стає лише запалом для катастрофи цивільного масштабу.
Тепер найцікавіше питання, яке чомусь майже не звучить у публічній дискусії. Над Україною панують західні і північно західні вітри, і це не питання думки, а питання кліматології. Удар по східних областях означає, що хмара піде рівно туди, звідки прилетіла ракета.
Ростовська, Бєлгородська і Воронезька області опиняться під ядерним слідом протягом доби чи двох. Історія вже дала нам готову ілюстрацію, і вона надзвичайно незручна для Москви. Після Чорнобиля найбільш забрудненими виявилися не українські регіони, а південь Білорусі і Брянська область. Гомельщина досі має зони відселення, а брянські ліси досі дають гриби з підвищеним фоном. Реактор стояв в Україні, а платили здоровʼям люди за кордоном, які взагалі не розуміли, що з ними відбувається.
Земля справді одна, і атмосфера в неї теж одна. Ізотопи не читають паспортів, не питають про громадянство і не звіряються з картою окупованих територій.
Держава, яка застосує ядерну зброю за 50 кілометрів від власного кордону, влаштує ядерну аварію самій собі. Різниця лише в тому, що цього разу вона зробить це свідомо і за власним рішенням.
Далі йде подвійний парадокс, і обидві його частини варто проговорити вголос. Росія оголосила окуповані області своїми і вписала їх до власної конституції. Це означає, що формально вона завдаватиме ядерного удару по власній території, за власним же законом.
Юридична конструкція, вибудувана заради анексії, перетворюється на пастку для того, хто її створив. Друга частина парадоксу лежить у площині простої тактики. Російські підрозділи стоять за кілька кілометрів від будь-якої можливої точки удару, у тій самій кіл зоні, що і наші. Радіус ураження заряду і глибина власних бойових порядків приблизно збігаються. Той, хто бʼє по передньому краю, накриває власну піхоту разом із чужою.
Складіть це в одну картину і подивіться на результат збоку. Виходить держава, яка застосовує ядерну зброю на землі, яку сама називає своєю, проти населення, яке сама називає своїм, накриваючи при цьому власні штурмові підрозділи і власні прикордонні області. Пояснити таке рішення власному суспільству неможливо в принципі. Пояснити його власній армії ще складніше.
Читайте також: Путінська Росія з ядерною дубиною проти цивілізованого світу
Радянська мрія про ядерний прорив
Щоб зрозуміти, звідки взагалі взялася ідея тактичного ядерного удару, треба повернутися у 1950-ті роки. У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні Радянський Союз провів навчання з реальним ядерним вибухом. Через район епіцентру пропускали війська, відпрацьовуючи наступ у щойно утвореному коридорі. Десятки тисяч військовослужбовців отримали дози опромінення, а сама подія лишалася засекреченою десятиліттями. Концепція виглядала логічно і навіть красиво на папері.
Ядерний удар пробиває коридор у щільній обороні, у пролом заходять механізовані колони, наступ розвивається у глибину. Схема мала сенс проти суцільної оборони з чітко визначеним тилом, який можна накрити одним ударом. Саме під таку війну проєктувалася вся радянська сухопутна доктрина. Але ця схема не працює на сучасному фронті
Давайте поясню. Припустімо на секунду найгірший сценарій і уявімо що удар таки нанесуть. Давайте розберемо його наслідки. На дистанції у 100 чи 300 кілометрів політ триває лічені хвилини. Супутники раннього попередження фіксують сам факт пуску практично миттєво, радари підхоплюють ціль і рахують траєкторію. Але вони бачать ракету, а не її начинку. Це означає, що весь світ протягом кількох хвилин перебуватиме у стані повної невизначеності. Що саме стояло в головній частині, стане відомо тільки після підриву. Але чи буде це ефективно? Підрив може бути або повітряний або наземний.
Військові знають, що у першому випадку 20 кілотонн виносить техніку та живу силу в радіусі кількох кілометрів. Додайте засвітку оптики, потужний електромагнітний імпульс і повне вигоряння незахищеного звʼязку. Проте піхота у правильно обладнаних укриттях цілком здатна вижити навіть відносно недалеко від епіцентру. Наземний підрив дає інший результат і додає тривале зараження місцевості.
Радіоактивна хмара піде туди, куди її понесе вітер, і прогнозувати це з точністю до кілометра не вміє ніхто. Погода стає повноцінним учасником операції, а результат залежить від хмарності, вологості і напрямку вітру. Військовий планувальник отримує зброю, наслідки якої він контролює лише приблизно.
Але чи дозволить це прорвати фронт? Ні, не дозволить. Сучасна лінія зіткнення влаштована принципово інакше, ніж уявляли радянські генерали. Оборона розтягнута на сотні кілометрів і не має єдиного вузла, вартого ядерного заряду. Командні пункти винесені, склади розосереджені, підрозділи тримають позиції малими групами. Ви можете витратити боєзаряд і не знайти під ним нічого, крім кількох порожніх лісосмуг.
Та суцільної кіл зони безпілотників, яка тягнеться на 20 кілометрів углиб позицій обох сторін. Вона нікуди не подінеться після ядерного вибуху, бо оператори сидять поза радіусом ураження. Штурмові групи, які мали б увійти у пролом, підуть через ту саму зону ураження дронами. Тільки тепер вони робитимуть це ще й по зараженій місцевості, у засобах захисту, з обмеженим часом перебування і без нормальної евакуації поранених.
Читайте також: Військові аналітики – про ядерну зброю в Білорусі: “Білоруси просто віддають територію росіянам і багатьом ризикують”
Ціна, яку доведеться платити не на фронті
Гриб над Хіросімою через годину після атомного вибуху / AP Photo / SCANPIX / LETA
Головними противниками такого сценарію є не Вашингтон і не Брюссель. Найжорсткіша реакція прийде з Пекіна і з Делі.
- Китай роками повторює формулу про неприпустимість застосування і навіть погрози застосування ядерної зброї. Ця теза потрібна йому не заради України, а заради власного регіону, де ядерні держави стоять поруч і де прецедент зруйнує всю систему стримування.
- Індія перебуває у схожому становищі і має ядерного сусіда за спірним кордоном. У Самарканді восени 2022 року Моді сказав Путіну в обличчя, що сьогодні не епоха воєн. Ця коротка фраза облетіла світ саме тому, що прозвучала не в ООН, а за столом переговорів навпроти самого Путіна.
Обидві держави чудово розуміють головний наслідок першого застосування. Порогові країни від Ірану до Південної Кореї отримають готовий аргумент на користь власної ядерної програми. Режим нерозповсюдження, який тримається на звичці і на страху, перестане існувати протягом кількох років.
Звідси випливають економічні наслідки, які добʼють російську економіку остаточно.
Китай і Індія сьогодні є основними покупцями російських енергоносіїв і головним каналом обходу санкцій. Жодна з цих країн не захоче публічно стояти поруч із державою, яка застосувала ядерну зброю першою за 80 років. Йдеться не про моральний вибір, а про репутаційні і фінансові ризики для їхніх власних банків і компаній. Вторинні санкції у такій ситуації перестануть бути предметом переговорів і стануть питанням виживання для будь-якого контрагента.
Варто нагадати і про попередження американської сторони, яке звучало ще у 2022 році. Відповідь на застосування ядерної зброї не обовʼязково буде ядерною. Захід має достатньо конвенційних інструментів, щоб знищити російське угруповання у Чорному морі і на окупованих територіях. Такий сценарій обговорювався публічно колишніми високопосадовцями саме для того, щоб Москва його почула.
Читайте також: Чому колективний Захід позбавивши Україну ядерного щита не вивчив урок
Ядерна погроза не є чудо зброєю, яка допоможе росіянам виграти. Вона не пробʼє сучасну оборону, не зніме проблему кіл зони і не поверне Росії ініціативу на фронті. Вона не вирішує жодного оперативного завдання, яке росіяни не можуть вирішити звичайними засобами. Зате вона руйнує ті останні опори, на яких тримається російська економіка і російська дипломатія. Росія перетвориться з держави, яка шантажує світ погрозами, на державу ядерного терориста, яка одного разу вже застосувала ядерну зброю проти сусіда, і жити з цим тавром їй доведеться століттями.
—
Віктор Таран, керівник Центру підготовки операторів БПЛА «Крук»; опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ