Повномасштабна війна Росії проти України стала не лише випробуванням для армій, оборонної промисловості та політичних союзів. Вона змінила і середовище, у якому працюють розвідки.
Дані, які раніше збиралися місяцями або тижнями, сьогодні можуть надходити за лічені хвилини, а традиційна модель, побудована навколо агентури, супутникової розвідки та перехоплення комунікацій, тепер доповнюється кіберопераціями, дронами, OSINT, соцмережами, комерційними супутниковими знімками, штучним інтелектом й аналізом величезних масивів відкритих даних. Але саме тут виникає парадокс сучасної розвідки: проблемою стає вже не доступ до інформації, а здатність відрізнити важливий сигнал від шуму і перетворити знання на рішення, зазначає видання ТИЖДЕНЬ.
У коментарі Тижню експерт з питань міжнародної безпеки, доцент з аналізу розвідки в James Madison University, старший позаштатний асоційований науковий співробітник NATO Defense College та асоційований науковий співробітник RUSI Джанджузеппе Пілі зазначає, що з-поміж таких переваг розвідки як доступ до секретної інформації, технології, які використовуються для її збору, чи здатність швидко перетворювати інформацію на рішення, які можна реалізувати, найважливішою є остання.
«Навіть якщо покладатися винятково на інформацію та дані з відкритих джерел, швидкість, з якою ми можемо здобувати знання та розуміння, наразі є достатньою для досягнення високого ступеня інформаційної точності та достовірності. Але, як зауважив Сунь-цзи, можна знати, як перемогти, і все ж не досягти перемоги. Чому? Тому що перемога потребує часу, ресурсів і матеріальних зусиль. Ми досягли точки, в якій інформації часто достатньо, щоб повідомити нам те, що нам потрібно знати, але рішення, які слідують за цим, можуть залишатися вкрай складними, навіть коли вони базуються на майже досконалій інформації. Ви можете точно знати, яку кількість жертв серед цивільного населення спричинить той чи інший варіант дій, і все одно вагатися щодо того, що треба зробити. Отже, знання не перекладаються автоматично на дію, не кажучи вже про раціональну дію», — каже він.
Саме ця проблема — співвідношення інформації, технологій і здатності діяти — може стати ключем до розуміння того, як війна в Україні змінила розвідку.
Читайте також: Російська іржа в ЄС: як пов’язані з мафією кадировці проникли в центри німецької інфраструктури
«Цей конфлікт є найбільш прозорим завдяки обсягам комерційно доступних даних та даних з відкритих джерел про тактичні події на театрі бойових дій. Дані з соціальних мереж у поєднанні з комерційними наборами даних дають змогу щодня уважно стежити за перебігом подій на фронті. Великий обсяг цих даних робить їх чудово придатними для аналізу великих даних (Big Data) за допомогою машинного навчання. Автоматизовані інструменти мовного перекладу роблять ці дані корисними навіть для аналітиків, які не володіють ні українською, ні російською мовами. І це має три наслідки для осіб, які ухвалюють рішення», — зазначає Тижню американська дослідниця та аналітикиня у сфері оборони та безпеки, старша дослідниця Research Division NATO Defense College у Римі, яка спеціалізується на Росії, кібербезпеці, big data та кількісних методах аналізу міжнародної безпеки Олеся Віньяс де Соуза.
Це твердження особливо важливе, якщо порівняти Україну із попередніми війнами.
«Оскільки дані OSINT доступні дослідникам в аналітичних центрах та академічній спільноті, це розширило коло учасників публічної дискусії щодо варіантів політики стосовно України, надаючи незалежні оцінки конфлікту. Це посилило конкуренцію за увагу політиків між розвідувальною спільнотою та неурядовими профільними експертами, а також знизило ризик ефекту “ехо-камери” (ситуація, коли людина чує лише ті думки, які збігаються з її власними поглядами, — Ред.) та потенційної упередженості підтвердження. Ми перебуваємо у зовсім іншій ситуації порівняно, наприклад, із російською війною проти Грузії у 2008 році, коли медіа були єдиним джерелом даних, доступним для неурядових аналітиків», — каже дослідниця Тижню.
Це сприяє підвищенню обізнаності громадськості щодо характеру російської загрози, і роль медіа у цьому процесі є двоякою.
«З одного боку, відповідальні журналісти ризикують своїм життям, щоб надавати свідчення очевидців та неупереджені звіти про звірства, які російські збройні сили чинять в Україні. Ці репортажі стають окремими точками даних для аналізу великих даних. Але водночас медіа підвищують життєздатність аналітичних продуктів на основі відкритих джерел і роблять їх доступнішими для широкого загалу. Крім того, сучасне інформаційне середовище скорочує час реакції між подіями на полі бою та необхідністю вживати заходів для протидії їм, оскільки громадськість миттєво дізнається про перебіг подій і очікує від політиків відповідних рішень», — зазначає Олеся Віньяс де Соуза.
Як наслідок, виникають і недоліки, як, наприклад, те, що величезний обсяг даних із відкритих джерел полегшує противникам ведення когнітивної війни, оскільки інформаційна втома робить людей більш сприйнятливими до «сенсаційних» новин, які не завжди є точними та/або були навмисно змінені для максимізації їхнього емоційного чи психологічного впливу.
Читайте також: Кабель розірвався. Росію підозрюють у серії диверсій на Балтійському морі
«Навмисний потік фейкових новин знижує співвідношення сигналу до шуму та підвищує ризик формування хибних висновків. Великі обсяги цих даних унеможливлюють їхню перевірку перед завантаженням у модель. Це підвищує ризик помилкових рекомендацій щодо політики. Загалом конфлікт не лише змінив характер розвідки на основі відкритих джерел, але й трансформував суть публічного політичного дискурсу, збільшивши різноманітність голосів, які можуть запропонувати свою версію реальності та поставити під сумнів офіційні наративи», — зазначає Тижню Олеся Віньяс де Соуза.
Водночас, на думку Джанджузеппе Пілі, нинішня війна не змінила природу розвідки ані як процесу, тобто отримання інформації для підтримки конкурентного ухвалення рішень в умовах протистояння, ані як інституту, тобто людей і правил, за допомогою яких цей процес здійснюється.
Читайте також: Гібридна війна путінської Росії проти Європи
«Парадоксально, але змінилося все інше. Хоча раніше ми вже спостерігали за операціями OSINT у Сирії та інших конфліктах по всьому світу, лише з російським вторгненням в Україну ми побачили надзвичайний вплив, якого ця форма розвідки могла досягти, формуючи публічні дискусії з-поза меж інституцій, які традиційно відповідали за цю роль. У цьому сенсі збройний конфлікт створив умови для розкриття повного потенціалу можливостей OSINT, які на той час уже досягли зрілого етапу розвитку», — переконаний він.
Хто краще адаптувався до нових реалій розвідки: Росія, Сполучені Штати чи європейські країни?
На перший погляд, технологічний баланс між Росією та Заходом здається очевидним: США та європейські країни мають значно більші фінансові ресурси, потужніші технологічні компанії та доступ до ширшого спектра розвідувальних даних. Однак війна показала, що технологічна перевага не завжди автоматично перетворюється на перевагу розвідувальну.
«У цілому західні розвідувальні служби користуються перевагами значно ширшої інформаційної екосистеми та можуть значно ефективніше використовувати свободу слова, інформацію з відкритих джерел і свої традиційні технологічні переваги у зборі даних та фінансуванні. З іншого боку, російські спецслужби діють за умов меншої кількості обмежень і перебувають у періоді, коли вони є особливо важливими інструментами для виживання режиму. Російське суспільство пожертвувало широким спектром прав в обмін на посилення спроможностей служб діяти як усередині країни, так і за кордоном», — зазначає Тижню Джанджузеппе Пілі.
Читайте також: Росія використовує криміналітет для здійснення диверсій на території Європи
Він також додає, що наразі обидві сторони мають сильні та слабкі сторони, які існували ще до війни, але конфлікт значно прискорює ці тенденції. «Досі важко дати остаточну відповідь, оскільки ситуація залишається динамічною, і складно визначити, наскільки далеко зайдуть ці зміни. Наприклад, досить важко передбачити, як нові технології вплинуть на оперативні методи розвідки (tradecraft), хоча безсумнівно, що вони це зроблять. Також складно узагальнювати щодо будь-якої зі сторін через особливості та різноманітність їхніх відповідних систем», — каже він.
Тож визначити, хто саме найкраще адаптувався до нової реальності війни, поки що неможливо. Причина проста: ця адаптація не завершена — і сама війна продовжує змінювати правила гри.
«На мій погляд, найбільшою адаптацією із західного боку стало залучення нових форм розвідки та технологій у межах традиційних моделей, які за своєю природою не зміняться, але будуть доповнені цими новими інструментами та методами (наприклад, ШІ)», — додає Джанджузеппе Пілі.
—
Анастасія Крупка, оглядачка міжнародної політики; опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ