Війна Росії проти України, за оцінкою австрійського військового експерта Маркуса Райснера, увійшла у десяту фазу і водночас, якщо скористатися його боксерською метафорою, у десятий раунд виснажливого поєдинку.
Більший і формально сильніший російський суперник намагається затиснути Україну в “клінч”, нав’язати їй традиційну війну на виснаження та використати свою перевагу в ресурсах. Україна ж досягає успіху тоді, коли тримає дистанцію, діє нетрадиційно й завдає ударів там, де противник їх не очікує.
Наразі, як оцінює Райснер, стратегічна ініціатива належить Україні. Їй удалося витримати важку зиму та зірвати розгортання масштабного літнього наступу Росії, паралельно посиливши удари по російській логістиці, енергетичній інфраструктурі та стратегічній глибині. Водночас протиракетна оборона залишається її головною вразливістю, а найближчі місяці до зими можуть стати визначальними.
В інтерв’ю Укрінформу керівник Інституту підготовки офіцерів Терезіанської військової академії полковник збройних сил Австрії Маркус Райснер прокоментував нинішню фазу війни та боротьбу за стратегічну ініціативу, роль дронів і далекобійних ударів, перспективи російського наступу та умови, за яких Москва може бути змушена погодитися на припинення вогню.
Читайте також: Пастка переваги: чому Путіну не вдається виграти війну на виснаження проти України
МИ ПЕРЕБУВАЄМО У ДЕСЯТІЙ ФАЗІ ЦІЄЇ ВІЙНИ
– Пане полковнику, ви аналізуєте російську війну проти України через призму послідовних фаз. У якій фазі, за вашою оцінкою, ми перебуваємо зараз і що є її визначальною рисою?
Ми вперше побачили цілком конкретні погрози Росії на адресу Європи
– За моєю оцінкою, зараз ми перебуваємо в 10-й фазі цієї війни. Її початок передусім ознаменували масовані й потужні українські удари дронами та крилатими ракетами по енергетичній інфраструктурі Росії. Вона почалася у травні цього року й триває дотепер, улітку.
Це також фаза, під час якої ми вперше побачили цілком конкретні погрози Росії на адресу Європи – Росія погрожує європейським компаніям, залученим до української програми далекобійних дронів. Крім того, саме зараз – ще у травні – ми побачили спробу США виступити посередником для досягнення певного припинення вогню. Утім, ця спроба поки не стала успішною.
Сам фронт застиг. Росіяни хоча й атакують, але не можуть по-справжньому просуватися вперед. Українці обороняються, однак також не можуть відвойовувати території у якихось значних масштабах.
На оперативно-стратегічному рівні відбувається подальша ескалація. Повітряна війна дедалі більше переносить конфлікт на стратегічний рівень, тоді як Україна на оперативному рівні намагається атакувати російську фронтову логістику.
У цій фазі ми знову побачили й цілком конкретні російські погрози. Наприклад, випробування ядерної ракети “Сармат” 12 травня, великі ядерні навчання та третє застосування ракети середньої дальності типу “Орєшнік” – також у травні, як послання Європі.
Цікаво також, наскільки активно так звані Tech-Bros – керівники провідних американських технологічних компаній – підтримують Україну. Palantir відіграє важливу роль завдяки системам MAVEN і PRISMA. MAVEN допомагає Україні, використовуючи дані про цілі, завдавати точкових ударів по Росії, а PRISMA дає змогу максимально ефективно застосовувати обмежені спроможності протиповітряної оборони. До цього можна додати Ілона Маска зі Starlink.
Для цієї фази, на мою думку, показово й те, що 5 липня Пєсков уперше публічно назвав “спецоперацію” війною. У відомій російській градації рівнів ескалації це, на мій погляд, ще один крок – від локальної війни у напрямі до так званої регіональної війни.
Останньою кульмінацією, якщо можна так сказати, стало звільнення українського міністра оборони. На мою думку, він був одним із головних рушіїв інноваційних ідей та їх реалізації на оперативно-стратегічному рівні, зокрема щодо ударів далекобійними дронами. Він також намагався зменшити втрати українських збройних сил, щоб на фронт не доводилося знову й знову відправляти нових солдатів, а замість них ширше застосовувалися безпілотні системи.
Існують різні теорії щодо причин цієї заміни. Але лише в наступні тижні й місяці ми побачимо, чи вплине це на ведення війни Україною, чи ні.
– Що має статися на фронті, у повітряній війні або в міжнародній політиці, щоб ви могли говорити про початок нової фази?
– На мою думку, початок нової фази настав би тоді, коли, наприклад, із боку Росії відбулася б чітка подальша ескалація. Згадайте: у вересні в Росії відбудуться парламентські вибори. Можливо, Путін чекає завершення цих виборів, щоб потім розпочати нову хвилю мобілізації, як ми вже бачили у 2022 році. Нова хвиля мобілізації супроводжувалася би подальшим зростанням інтенсивності атак і означала б ескалацію.
Ще одним варіантом ескалації може стати те, що Росія, як і очікується, з початком осені та взимку знову почне завдавати важкі удари по критичній інфраструктурі. Це одна з причин, чому Зеленський сказав, що завданням нового уряду є підготувати Україну до зими, тобто посилити заходи захисту.
З іншого боку, нова фаза могла би бути ініційована й Україною, наприклад, якщо її удари на стратегічному чи оперативному рівні дадуть настільки відчутний ефект, що Росію змусять сісти за стіл переговорів для обговорення припинення вогню. Це також могло б започаткувати нову фазу.
– Хто зараз володіє стратегічною ініціативою?
– На мою думку, зараз стратегічна ініціатива належить Україні. Вона вийшла з дуже важкої зими й навесні змогла провести підготовчі заходи, щоб не дати розгорнутися російському літньому наступу.
Було добре видно, що Україна настільки завадила очікуваному російському наступу влітку, що росіяни виявилися неспроможними на масштабне просування. Так, вони роблять це точково на тактичному рівні, але не в тій формі, на яку розраховували.
На мою думку, ми також уперше бачимо, що Путін більше не може заперечувати: українські удари на оперативному і передусім на стратегічному рівні завдають величезної шкоди.
І це головне, на що я постійно вказую: хоч що робила би будь-яка зі сторін, результат має бути вимірюваним. Якщо Путін скликає антикризову нараду й каже, що існують проблеми з постачанням пального, то це вимірюваний результат. Він свідчить про успіх українських сил на оперативно-стратегічному рівні.
Читайте також: Чи може війна в Україні завершитися цього року, чим і чому?
УКРАЇНА ДОСЯГАЄ УСПІХУ, КОЛИ ВОЮЄ НЕСТАНДАРТНО
– Що, на вашу думку, є визначальним чинником успіху української оборони дотепер?
– Я завжди порівнюю цю війну з боксерським поєдинком. Ми, по суті, перебуваємо в десятому раунді. З одного боку – нібито сильніший російський противник, якого можна порівняти з боксером Миколою Валуєвим, а з іншого – спритний український андердог, подібний до Девіда Хея, який переміг Валуєва.
Україна має не допустити, щоб її затягнули у традиційний спосіб ведення війни
Україна досягає успіху щоразу, коли воює нестандартно й діє так, як противник не очікує. Росіяни, навпаки, успішні тоді, коли їм удається змусити Україну перейти до традиційних форм боротьби, наприклад, до війни на виснаження.
У боксі виснажені бійці часто входять у клінч. Це вигідно більшому боксерові, який навалюється своєю вагою на меншого, може трохи перепочити й набратися нових сил.
Україна має не допустити, щоб її затягнули в цей клінч – тобто в такий традиційний спосіб ведення війни. Різноманітні спроможності й методи дронової війни дають змогу діяти на відстані. Україна досягала успіху тоді, коли, наприклад, просунулася в район Курська, провела операцію “Павутина”, несподівано системами HIMARS руйнувала російську логістику або почала переривати постачання пального дронами Hornet – у співпраці з колишнім генеральним директором Google Еріком Шмідтом.
Саме в такі моменти Україна була успішною. На мою думку, новий міністр оборони має продовжити цей шлях. Якщо він знову повністю зануриться у традиційний спосіб ведення війни, цього буде недостатньо.
Читайте також: Віктор Кевлюк: Війна на виснаження – підсумки 2025-го
ЩЕ 300 ТИСЯЧ СОЛДАТІВ НЕ ДОПОМОЖУТЬ РОСІЇ ПОДОЛАТИ УКРАЇНСЬКУ “СТІНУ ДРОНІВ”
– Якою, на вашу думку, є фактична оперативна мета російської кампанії цього літа?
– Оперативна мета росіян однозначна – вони намагаються захопити пояс “міст-фортець” із Костянтинівки, Дружківки, Краматорська та Слов’янська і в такий спосіб на оперативному рівні захопити основну частину Донбасу.
На стратегічному рівні мета Росії, як і раніше, полягає в тому, щоби взяти Україну в лещата, тобто увійти в клінч, стратегічно виснажити її і фактично довести до краху у війні на виснаження.
– Чи здатна Росія, на вашу думку, наявними зараз силами домогтися вирішального прориву? І від чого залежатиме подальший перебіг війни?
– Думаю, що простого підтягування додаткових солдатів буде замало. Спосіб ведення війни настільки змінився, що вирішальну різницю створює передусім застосування спеціальних систем озброєння. Достатньо згадати про дрони.
На тактичному рівні ми маємо патову ситуацію, оскільки обидві сторони створили “прозоре поле бою”. Через застосування багатьох десятків тисяч дронів подолати це поле бою майже неможливо. Якби Росія просто підтягнула ще 300 тисяч військових, цього, на мою думку, було б замало, адже вони розбилися б об українську стіну дронів.
Хіба що Росія й надалі свідомо йтиме на надзвичайно високі втрати і посилатиме солдатів уперед доти, доки в України не закінчаться дрони. Але я думаю, що навіть російське керівництво зрозуміло: це не принесе стійкого успіху.
Зараз завдання росіян – знайти ті шпарини, які є “ахіллесовою п’ятою” України. Саме в ці слабкі місця їм треба було вдарити, щоб потім, використавши мобілізаційний імпульс, здійснити прорив. Але цих слабких місць та “ахіллесових п’ят” вони ще не виявили. Вони їх шукають, однак справжнього прориву поки не досягли. Існують різні технологічні та тактичні підходи, проте справжнього успіху наразі немає.
Україна знає, що в неї є час приблизно до осені, щоби змусити Росію до припинення вогню
Це може змінитися. Але все може залишитися й так, як є, і тоді Росія надовго втратить стратегічну ініціативу.
Вирішальним стане момент, коли Росія через українські удари в глибину зазнає таких важких пошкоджень свого промислового комплексу, що вони стануть непоправними. Якщо при цьому Росія не матиме успіху й на фронті, вона все ж може бути змушена погодитися на припинення вогню, оскільки інакше збитки набудуть надто довготривалого характеру.
Добре видно, що обидві сторони намагаються ще до зими домогтися вирішального результату. Наразі це питання залишається відкритим.
Україна знає, що в неї є час приблизно до осені, щоби змусити Росію до припинення вогню. Потім знову почнеться важка зимова фаза з очікуваними потужними російськими ударами по критичній інфраструктурі України, яка досі пошкоджена або частково зруйнована й зазнала значних руйнувань минулої зими.
Зеленський неодноразово казав, що готовий принаймні на припинення вогню на стратегічному рівні, тобто на завершення взаємних ударів у глибину. З іншого боку, росіяни також намагаються якнайшвидше досягти якогось результату. Вони знають, що й у них спливає час, адже інтенсивність українських ударів углиб російської території постійно зростає. У цьому загостренні йдеться про боротьбу волі і про те, хто сильніший.
Позитивно на це, на мою думку, впливає ситуація навколо Ірану. Американці бачать, що попри повітряні удари вони не досягають там вирішального успіху і що Іран надалі може чинити тиск через Ормузьку протоку.
Думаю, саме тому Трамп знову більше зосереджується на Україні. Він сподівається отримати тут результат, який зможе вигідно подати у внутрішній політиці й використати перед проміжними виборами до Конгресу. На саміті НАТО також знову лунав помітно більш примирливий тон щодо України.
Читайте також: Перемога в кредит: що правда, а що неправда про стан російсько-українського фронту. Ситуація «на землі»
МЕХАНІЗОВАНИЙ ПРОРИВ МОЖЛИВИЙ ЛИШЕ ПІСЛЯ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ “ПРОЗОРОГО ПОЛЯ БОЮ”
– Ви згадали “прозоре поле бою”. Чи означає це, що класичний масштабний механізований прорив у цій війні став майже неможливим? І якою могла б бути відповідь на це “прозоре поле бою”?
– Над цим зараз ламають голову сотні військових теоретиків і стратегів. Існують різні пояснювальні моделі та підходи. Я можу лише коротко й вибірково окреслити кілька тенденцій.
Загалом не виключається, що в майбутньому знову стане можливим механізоване ведення операцій великими з’єднаннями – за умови, що вдасться подолати “прозоре поле бою” або принаймні тимчасово його нейтралізувати. У військово-теоретичній дискусії панує згода в тому, що це може спрацювати лише завдяки поєднанню різних заходів.
Це могло б означати концентрацію систем протидії дронам і ударних безпілотних систем на визначеній ділянці прориву та створення там коридору. Через нього з’єднання могло б швидко просунутися вперед і зламати імпульс противника. Чи вдасться це – питання відкрите. Вирішальним є той момент, коли ситуація схиляється на користь однієї зі сторін, – так званий “hinge factor”, чинник перелому.
УКРАЇНСЬКІ “ДАЛЕКОБІЙНІ САНКЦІЇ” СПРАВДІ ДАЮТЬ РЕЗУЛЬТАТ
– Поговорімо окремо про українські “далекобійні санкції” проти російської нафтової промисловості. Раніше ви казали, що такі удари можуть мати стратегічний ефект лише тоді, коли вони завдаються систематично. Нині значна частина російських нафтопереробних потужностей не працює, виробництво бензину вже не покриває попит, а в кількох регіонах виникли дефіцит і черги. Чи можна вже говорити про прояв цього накопичувального ефекту? І наскільки сильно він може вплинути на здатність Росії продовжувати війну?
– Тут також потрібно розрізняти дві речі: нерафіновані та рафіновані продукти, тобто, з одного боку, сиру нафту, а з іншого – бензин і дизельне пальне.
Сира нафта й надалі дає Росії змогу продавати її на світових ринках. Цьому, серед іншого, сприяє криза навколо Ірану, яка призвела до зростання цін на нафту. Україна хоча й зосередилася на портах завантаження й розвантаження, таких як Усть-Луга, та завдала там серйозних пошкоджень, Росія все одно може експортувати нафту. Поки ці гроші надходять до російської скарбниці, вони залишаються доступними для воєнної економіки.
Другий напрям – дизельне пальне й бензин. Вони потрібні в повсякденному житті, але також збройним силам на фронті. Тут виникає парадоксальна ситуація. Оскільки масштабних механізованих атак зараз немає, потреба в пальному також знизилася. Їздять “Жигулі” й “Буханки”, але немає великої кількості важких танків із величезним споживанням пального.
Ми бачимо дефіцит, довгі черги й подекуди навіть бійки. Проте широкого протестного руху з цього поки що не виникло. Тому вирішальний важіль, на мою думку, – це не так тиск на забезпечення населення пальним, як тиск на постачання ресурсів і грошей для воєнної економіки. Для цього передусім потрібно обмежити діяльність “тіньового флоту” і перекрити експорт, зокрема сирої нафти.
Щодо масштабу пошкоджень, я наведу цифру українського Генерального штабу, яка, на мою думку, є правдоподібною. За цими даними, від 43 до 45 відсотків російських нафтопереробних установок знищено або пошкоджено. Це величезний масштаб. Кадри із соціальних мереж також показують, що українські “далекобійні санкції”, як українці самі називають ці удари, справді дають результат.
Росія тим часом намагається реактивувати старі децентралізовані виробничі майданчики. Унаслідок цього в України з’являється більше цілей, але водночас російській протиповітряній обороні доводиться захищати значно більше об’єктів.
Ще один важливий чинник – вплив американської розвідувальної інформації та штучного інтелекту, зокрема MAVEN від Palantir. Це дає Україні змогу дуже цілеспрямовано використовувати свої обмежені ресурси, обирати нові коридори для атак і нові цілі. Саме це робить можливим успіх, який ми зараз бачимо.
Читайте також: П’ятий рік пекла: Україна готується до війни на виснаження за планом на 3 роки
УКРАЇНА НАМАГАЄТЬСЯ ІЗОЛЮВАТИ КРИМ ТА СТВОРИТИ ДЛЯ РОСІЇ ЛОГІСТИЧНИЙ КОШМАР
– У липні українські сили також значно розширили удари по суднах “тіньового флоту” в Азовському морі, а останніми днями – також у Чорному морі. Як ви оцінюєте цю кампанію проти цього російського “фідерного флоту” та її можливі військові й економічні наслідки?
– На мою думку, дивно, що ця кампанія розпочалася лише зараз, так пізно. У фаховому середовищі також довго дивувалися, чому Україна атакує передусім сухопутні коридори й маршрути постачання, але не судна “тіньового флоту” в Азовському морі.
Тепер Україна розпочала й це. За різними повідомленнями, могло бути уражено до 150 суден. Хоча при цьому незрозуміло, чи не йдеться подекуди про повторні удари по тих самих суднах. Так само невідомо, скільки з них зазнали справді серйозних пошкоджень чи навіть були потоплені.
Але головним є те, що й Азовське море дедалі більше стає для Росії простором, у якому вона вже не може вільно пересуватися. Навіть якщо деякі судна були атаковані повторно, українські цифри та відео, які регулярно публікуються, свідчать про значний ефект і дедалі більшу проблему для Росії.
Чому один із головних акцентів зроблено саме на Азовському морі? Згадайте невдалий український літній контрнаступ 2023 року. Тоді Україна планувала швидко просунутися у Запорізькій області і вийти до Азовського моря, таким чином перерізавши сухопутні комунікації й поєднавши це з ударом по мосту через Керченську протоку. Оперативний задум полягав у тому, щоб відрізати Крим від постачання й створити для Росії справжній логістичний кошмар.
Тепер Україна намагається за допомогою дронів створити ту саму ситуацію, якої у 2023 році хотіла досягти наземним наступом: ізолювати Крим. Розрахунок полягає в тому, щоби створити той самий логістичний кошмар, на який сподівалися тоді, і який фактично міг би змусити Росію до переговорів. Саме цей план зараз реалізується.
Але тут справедливо буде зазначити, що й Росія намагається зробити щось подібне. Вона й надалі атакує критичну інфраструктуру України та завдає точкових ударів на оперативному рівні в прифронтових областях. Серед цілей – автозаправні станції на відстані до 100-160 кілометрів від фронту, залізничне сполучення, і насамперед дизельні та електричні локомотиви. Із Криму також атакуються українські зернові судна в Чорному морі.
У зв’язку з цим я хочу згадати генерала Залужного, нинішнього посла у Великій Британії. Він слушно вказував, що недооцінювати Росію не можна і що війна ще не закінчена. Росія й надалі здатна готувати нові несподіванки.
ППО СТРАТЕГІЧНОЇ ГЛИБИНИ – “АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА” УКРАЇНИ
– Україна та її європейські партнери оголосили про намір створити спільну систему протидії балістичним ракетам. Крім того, США схвалили ліцензійне виробництво ракет до систем Patriot для України. Однак реалізація цих проєктів триватиме роками. Що може захистити українські міста вже зараз?
– Насамперед питання полягає в тому, чи справді це триватиме роками. За останні роки Україна неодноразово показувала, що здатна за дуже короткий час робити неймовірне. Якщо йдеться про ліцензійне виробництво, я принаймні виходжу з того, що відповідна підготовча робота та попередні домовленості вже розпочалися.
Трамп, знову зосереджуючись на Україні, намагається домогтися результату за допомогою подвійного тиску
Було б погано, якби це справді виявилося лише примхою президента Трампа, який досить несподівано підняв цю тему на полях саміту, і тому тепер треба думати, як це реалізувати. Обговорюється також можливість спочатку виробляти ракети Patriot у Європі, а потім постачати їх Україні.
Надзвичайно важливим є те, щоб це відбулося швидко. Часу в України обмаль – про це треба чітко говорити. Протиповітряна оборона стратегічної глибини є її “ахіллесовою п’ятою”. До цього додаються руйнівні удари керованими авіабомбами на оперативно-тактичному рівні.
США могли би упродовж наступних місяців постачати Україні ракети Patriot, щоб перекрити дефіцит спроможностей… Але наразі про це не йдеться
Тепер я перейду до оцінки, яку ви, можливо, вважатимете песимістичною. Раніше я говорив, що війна проти Ірану, з погляду американців, розвивається не так, як їм хотілося б. Вони майже відчайдушно шукають можливість подати якийсь успіх.
На мою думку, Трамп, знову зосереджуючись на Україні, намагається домогтися результату за допомогою подвійного тиску: з одного боку – тиску на Росію через підтримку України, а з іншого – можливо, й тиску на саму Україну.
США могли би протягом наступних місяців постачати Україні ракети Patriot, щоб перекрити цей дефіцит спроможностей, доки вона не зможе самостійно виробляти такі ракети. Але наразі про це не йдеться. Можна поставити питання, а чому? Складається враження, ніби Трамп хоче зберегти для себе варіант, за якого російський тиск на Україну зберігається, аби обидві сторони фактично були змушені сісти за стіл переговорів.
Наголошую окремо, що це – припущення. Але саме таке питання виникло у мене, коли я чую, що ліцензійне виробництво можливе, однак потребує часу. Тоді я запитую себе: що відбуватиметься до того часу?
Українські міста мають знову готуватися до дуже важкої зими. Українська протиповітряна оборона хоча й діє успішно: рівень збиття російських дронів – передусім “Герань-2” і “Герань-3” – становить 80-90%. Але росіяни мають уже нові моделі, “Герань-4” і “Герань-5”, які оснащені ракетними двигунами, розвивають швидкість до 500 кілометрів на годину – значно швидше за дрони-перехоплювачі.
До цього додаються балістичні ракети та крилаті ракети, які становлять серйозну загрозу. Для цих систем озброєнь показники збиття не покращилися так, як нам хотілося б вірити.
Якщо європейці говорять про спільний проєкт, він може бути успішним лише тоді, коли за короткий час дасть конкретні результати. Якщо це знову буде проєкт, над яким роками працюватимуть без жодного результату, для України буде запізно.
– Чи могли б союзники по НАТО з території Польщі або Румунії захищати принаймні частину українського повітряного простору?
– Це питання обговорюється вже кілька років. Воно стосується участі у війні. Йдеться про те, чи готові відповідні держави, їхнє населення та політики піти на такий крок. І постає питання: що це означатиме в межах НАТО?
Досі це питання неодноразово обговорювали, але остаточної відповіді так і не було. Ми бачимо, що відповідні держави готові захищати й обороняти власний повітряний простір. Однак не видно готовності поширити цей захист за межі власного повітряного простору – на повітряний простір України.
Нещодавно цю тему порушив і Трамп. Він сказав, що після можливої мирної домовленості ВПС США могли б, наприклад, захищати повітряний простір над Україною – але лише за умови досягнення такої домовленості.
Читайте також: Як зростаюча перевага ЗСУ в повітрі створює загрозу розпаду російського фронту в найближчі кілька місяців
ЛИШЕ США МОЖУТЬ ГАРАНТУВАТИ ДІЄВЕ СТРИМУВАННЯ РОСІЇ
– Президент Франції Емманюель Макрон заявляв, що Коаліція охочих вже має багатонаціональні сили для України, які готові діяти після припинення бойових дій. У найближчі місяці також мають відбутися навчання для перевірки планів їх розгортання. Наскільки переконливим є цей механізм із військового погляду? Чи можуть такі сили справді стримати Росію від нового нападу?
– Це ми також неодноразово обговорювали в минулому. Ключове питання полягає в тому, що ці сили мають бути розгорнуті й оснащені так, щоб у разі нападу Росії на них на території України була упевненість у неминучій ефективній відповіді, яка одразу поставить Росію на місце.
Або ж ці сили мають бути розгорнуті так, щоб їхній стримувальний ефект був настільки переконливим, аби такого нападу взагалі не сталося. Єдиним партнером, здатним це гарантувати, є Сполучені Штати Америки зі своїми збройними силами, які й досі залишаються найпотужнішими у світі.
Саме тому Україна слушно наголошує, що переговори про припинення вогню мають сенс лише тоді, коли вона отримає гарантії, що Росія не нападе знову. Президент Зеленський торік чітко заявив, що Україна розуміє: можливо, зараз вона не зможе повернути певну частину окупованих територій. Але вона прагне справедливого припинення вогню й гарантій того, що Росія не здійснить нового нападу.
Саме тому Україна так запекло бореться. Адже якщо вона зараз поступиться або навіть віддасть Донбас і росіяни зможуть просуватися далі, хто гарантуватиме, що Росія не нападе знову через пів року чи рік, після того як перегрупується й переозброїться?
Ми часто прикрашаємо дійсність. Я вже роками кажу, що американці та Європа мають усвідомити й прийняти: Росія веде цю війну не сама, а передусім за підтримки Китаю.
Тепер про тісну військову співпрацю Росії та Китаю говорять уже публічно. Китай отримує від неї величезну користь: він може аналізувати досвід війни в Україні, не беручи безпосередньої участі в бойових діях. Росія має актуальний бойовий досвід, тоді як Китай десятиліттями не вів війни. Військова співпраця двох країн при цьому стає дедалі тіснішою.
Читайте також: Яку тактику застосовує ЗСУ і чому ця війна схожа на Зимову (фінську) війну СРСР
ПОПРИ ЕСКАЛАЦІЮ, ШАНС НА ПРИПИНЕННЯ ВОГНЮ ЗРОСТАЄ
– Який сценарій розвитку війни в найближчі шість місяців ви вважаєте найімовірнішим?
– Парадокс полягає в тому, що, хоча зараз ми спостерігаємо ескалацію конфлікту, на мою думку, водночас зростає ймовірність припинення вогню. Як я вже казав, обидві сторони розуміють, що час для них спливає.
Україні треба пробувати уникнути ще однієї важкої зими. Росія намагається мінімізувати шкоду для власної економіки. Ми бачимо, що українські удари дають результат. Крім того, бачимо, що американський президент посилює тиск, оскільки хоче продемонструвати результат перед проміжними виборами.
Якщо справді все буде так, як я прогнозую, то якийсь історик згодом міг би сказати: саме тоді обидві сторони настільки виснажилися в цьому клінчі, що стала можлива домовленість. Але можуть з’явитися й нові чинники, яких ми ще не врахували і які змінять перебіг війни в той чи інший бік – або продовжать її.
Читайте також: Енн Епплбаум: Війна не закінчиться, поки Путін не програє
– Якби ви могли назвати лише три спроможності, які партнери України мають надати або профінансувати в найближчі місяці, що це мало би бути?
– По-перше, протиповітряна оборона України. Це критично важливо. Україна має бути здатною відбивати російські стратегічні удари, щоб російська стратегія виснаження – як її описував Свєчін – не мала успіху.
По-друге, здатність уражати стратегічні цілі в глибині Росії. Сюди належать підтримка розвідувальними даними про цілі, а також усі програми й спроможності, що роблять такі удари можливими.
По-третє, спроможності, які не дозволять фронту обвалитися на тактичному й оперативному рівнях.
Якщо ці три чинники діятимуть разом, Україна зможе й надалі триматися.
—
Василь Короткий, Берлін–Відень; опубліковано у виданні УКРІНФОРМ
Фото: UK in Austria, Bundesheer