Сім років тому відбулася інавгурація Володимира Зеленського. За цей час Україна пройшла через події, які в інший історичний період могли б розтягнутися на десятиліття.
Ми усі пам’ятаємо обіцянки про “просто перестати стріляти” та “шашлики у травні”. Але реальність виявилася значно жорсткішою: пандемія COVID-19, повномасштабне вторгнення росії та щоденна боротьба за виживання держави.
Світ аплодував Україні за нашу стійкість і водночас ставив жорсткі питання щодо корупції, ефективності державних інституцій та якості управління. І це теж частина правди про ці сім років.
Іронія історії полягає в тому, що Зеленський прийшов до влади як “президент миру” на папері, а увійшов у найважчий період новітньої історії як “президент війни” на полі бою.
За цей час були стратегічні помилки, кадрові провали та рішення, які викликали справедливу критику. Але водночас — була міжнародна коаліція на підтримку України, збережена державність і суспільство, яке вистояло у найтемніші моменти.
Рівень підтримки президента сьогодні свідчить про те, що попри втому, біль і накопичені претензії, суспільство не пережило тотального розчарування. Остаточну оцінку цьому періоду, безумовно, поставить історія після завершення війни.
Особисто я, ніколи не забуду блискавичну окупацію наших територій на початку війни, починаючи з Херсону о 9 ранку і закінчуючи Житомирщиною. Цих жертв і втрат мало би бути менше.
Джерело: https://censor.net/ua/b4004205
Соломія Бобровська
Джерело: https://censor.net/ua/b4004205