Зовсім скоро, буквально днями, на сайті президента з’явиться указ про присудження Шевченківської премії. До цього інформація про переможців має бути таємною.
Однак за вчора мені подзвонили/написали кілька людей, серед яких і члени ШевКому, бо інформація про результати вже розійшлася по літературних колах, і я вирішив розповісти про цю ганьбу публічно. Допомогти Зеленському оприлюднити результати, з деякими критично необхідними поясненнями.
Отже, цьогоріч ШевКом (точніше, Зеленський) вирішив не визначати переможця у жанрі поезії, а премію поетів віддати ще одному прозаїку. Таким чином, у прозі два переможця – Юрій Щербак і Павло Белянський.
Як так сталося? Та дуже просто. У поезії цьогоріч було два фаворити – я і Павлюк. Можна було присудити перемогу будь-кому, можна було розділити між двома – це були очевидні варіанти. Однак Павлюк зганьбився на тому, що їздив у росію під час розстрілів на Майдані і для Банкової його кандидатура відпала, бо Зеленський зараз не може собі дозволити такий колаборантський скандал.
Автоматично залишився один я, і якби за поезію голосувало лише “літературне” крило ШевКому, то я б і переміг. Однак голова Комітету Євген Нищук вірнопіддано побіг на Банкову і приніс звідти наказ премії не давати. А оскільки голосують не лише письменники, то міньйони Нищука з інших царин культури дружно проголосували, як велів цар-батюшка.
Таким чином Банкова в списку переможців просто замінила мене на Белянського. Тобто викреслила військового, який зневажає Зеленського, і вписала військового, який Зеленського толерує (і навіть критикував Порошенка).
Я пишу це не для того, щоб оскаржити результати. В цьому, звісно, немає жодного сенсу. Але мені хочеться зафіксувати в історії цю ганьбу.
Відверто кажучи, я був здивований вже тим, що дійшов так далеко. Не те щоб я не хотів перемогти – але в нашій літературі завжди все вирішували “клани” (до слова, цьогоріч вони теж влаштували епічний махач). А я не в кланах, а сам по собі.
Ця премія в своїй історії бачила багато. І не рідко її давали не за талант, а за “заслуги”. Однак навіть такі рішення ШевКом приймав сам. Цього ж разу за нього все вирішив тіп, про якого колись напишуть в енциклопедіях: “дрібний політичний шулер часів Великої Визвольної війни”. Такий собі цар Мідас навпаки, який перетворює усе, до чого торкнеться, на лайно.