Російські ракети по українських ТЕЦ — це не “військова необхідність”. Це системне катування мільйонів цивільних. МКС уже має Шойгу та Герасимова у списку. Питання лише в тому, чи вистачить світу сміливості назвати це геноцидом, коли докази буквально замерзають у квартирах міст по яким наносять удари рашисти.
Під яке визначення у міжнародному праві підпадають російські бомбардування українських ТЕС і ТЕЦ і які докази необхідні, щоб довести, що це геноцид, – в інтерв’ю DW розповів професор міжнародного права Аурел Сарі.
Днями міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс надіслав звернення до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду із закликом видати нові ордери на арешті російських посадовців, відповідальних за нанесення ударів по об’єктах енергетичної інфраструктури України. Глава литовської дипломатії вважає, що ці масовані удари по українській енергетиці посеред зимових морозів мають на меті “фізично знищити українців як групу”, тому, на його думку, такі дії Росії в Україні “можна прирівняти до злочину геноциду”.
Читайте також: Плювок у Трампа та кінець «енергетичного перемир’я»: три висновки після лютневого терору
DW звернулась до британського правника Аурела Сарі з проханням прокоментувати з точки зору міжнародного гуманітарного права російські ракетні удари по українській критичній інфраструктурі, внаслідок яких тисячі мирних жителів України виявилися позбавленими тепла й світла в самий пік екстремальних зимових морозів. Аурел Сарі – професор міжнародного публічного права Університету Ексетера (Великобританія), експерт з міжнародного права у галузі безпеки, військових операції, збройних конфліктів та правових аспектів гібридних загроз.
Читайте також: Коли випишуть ордер Путіну за удари по енергетиці України
Аурел Сарі – професор міжнародного публічного права Університету Ексетера (Великобританія), експерт з міжнародного права у галузі безпеки, військових операції, збройних конфліктів та правових аспектів гібридних загроз.
Deutsche Welle: Професоре Сарі, як відповідно до міжнародного гуманітарного права кваліфікується навмисне ураження енергетичної інфраструктури держави під час війни?
Аурель Сарі: Навмисне ураження енергетичної інфраструктури держави під час збройного конфлікту підпадає під правила, які регулюють ведення воєнних дій. Енергетична інфраструктура може вважатися військовою ціллю, а отже – законною мішенню у разі, якщо її використання робить дієвий внесок у військові дії противника.
Водночас право збройних конфліктів (синонімічний термін до поняття міжнародне гуманітарне право, обидва вони описують сукупність міжнародних норм, призначених для обмеження наслідків збройного конфлікту з гуманітарних міркувань. – Ред.) забороняє навмисне ураження цивільних об’єктів, зокрема електростанцій, ТЕС або подібних об’єктів, які не мають статусу військових цілей.
З огляду на масштаб, час та характер російських атак на енергетичну інфраструктуру України, немає сумнівів, що багато, якщо не більшість цих ударів спрямовані саме на цивільні об’єкти. Це становить воєнний злочин. І у червні 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Сергія Шойгу, колишнього міністра оборони Російської Федерації, та Валерія Герасимова, начальника Генерального штабу Збройних сил РФ, саме за їхню роль у російських атаках на енергетичну інфраструктуру України.
Читайте також: Мистецтво вигаданої угоди: як Трамп і Путін зіграли в «тиждень тиші», якого не було – 2 невтішні висновки
Проте якщо говорити про злочин геноциду, то як він визначається у міжнародному праві і які елементи мають бути присутні для того, щоб злочин було кваліфіковано як геноцид?
У статті 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 1948 року геноцид визначається як певні дії, вчинені з “наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку”. Ці дії включаються убивство членів групи, завдання їм серйозної фізичної чи психічної шкоди, а також навмисне створення таких умов життя, котрі розраховані на повне або часткове фізичне знищення цієї групи.
Таким чином, злочин геноциду включає фізичний елемент, тобто вчинення одного або кількох заборонених актів, та спеціального психічного елементу, а саме наміру знищити захищену групу.
Росія завдає ударів по українській енергетичній інфраструктурі балістичними ракетами, різними видами інших ракет та безпілотників в найхолодніший період зими. Чи можуть масштаб, частота та час цих атак вплинути на їхню юридичну кваліфікацію?
Так, усе це має важливе значення. Величезний масштаб і характер атак роблять малоймовірним те, що всі уражені об’єкти були військовими цілями. Значні обсяги та системність ударів також свідчать, що їхньою метою є завдання страждань цивільному населенню, що суперечить зобов’язанням, які накладає на Росію право збройних конфліктів.
Систематичний характер та ймовірний вплив цих атак також можуть бути важливими у контексті питання, чи були вони спрямовані на фізичне знищення, повне або часткове, української нації. Однак самі по собі вони не є достатніми для доведення злочину геноциду.
Читайте також: Холодний душ для Путіна: чому українці обирають темряву замість капітуляції та мріють про «бавовну» в Москві
Кияни вимушені ночувати в метро, рятуючись від російських повітряних ударів / Фото: Alex Babenko/AP Photo/picture alliance
Які типи доказів є найважливішими для того, щоб довести, що Росія наносить удари по українській енергетиці саме з геноцидним наміром?
У кримінальному процесі встановлення геноциду вимагає доведення як фізичних діянь, так і зумисного наміру. І часто прямих доказів геноцидного наміру бракує. Тому міжнародні суди робили висновки про намір на підставі сукупності непрямих доказів. Наприклад, вчинення інших злочинних дій, систематично скерованих проти тієї ж групи, існування неформального плану, політики або заяв та поведінка, які свідчать про дискримінацію щодо певної групи. Втім, стандарт необхідних доказів у таких справах є дуже високим і, по суті, він має бути єдиними обґрунтованим висновком, який випливає з наявних доказів.
Аби довести, що Росія атакувала енергетичну інфраструктуру України саме з геноцидним наміром, необхідні докази, які не дозволяють зробити жодного іншого обґрунтованого висновку. Знайти такі докази складно, оскільки російські атаки можна правдоподібно пояснити наміром зламати волю українського населення до опору шляхом навмисного ураження критичної інфраструктури. Це є воєнним злочином і може навіть становити злочин проти людяності, беручи до уваги систематичний і масштабний характер атак. Але без доказів навмисного геноцидного наміру це не підпадає під визначення геноциду.
Читайте також: Порожні склади як “жест доброї волі”: чому енергетичне перемир’я — це технічна потреба РФ
Атакам на українську енергетику відверто радіють російські Z-блогери та їхня аудиторія. Наскільки релевантною для оцінки геноцидного наміру Москви може бути підтримка бомбардувань українських енергооб’єктів в соцмережах та публічному дискурсі Росії?
Соціальні мережі та публічний дискурс можуть слугувати непрямими доказами у загальній оцінці геноцидного наміру держави або державної політики. Однак, для того, щоб Російська Федерація несла міжнародну відповідальність, важливо, чи мала сама держава геноцидний намір, а не те, чи підтримували ці атаки певні верстви населення. Громадське схвалення не перетворюється автоматично на державну політику.
Як міжнародне право розрізняє воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид у контексті збройного конфлікту?
Ці злочини відрізняються за низкою критеріїв. Наприклад, воєнні злочини передбачають існування збройного конфлікту, тоді як злочини проти людяності та геноцид можуть бути скоєні і у мирний час. Проте ці категорії можуть і перетинатися. Наприклад, одне й те саме діяння, зокрема, убивство людини, може представляти собою усі три злочини, якщо у ньому присутні відповідні елементи.
—
Вікторія Власенко, висвітлює теми європейської та євроатлантичної інтеграції України; опубліковано у виданні Deutsche Welle