Демре, Туреччина – Поки мільйони туристів штурмують пляжі Анталії, за 150 кілометрів від них стоїть місто, яке могло б стати світовим символом Різдва. Але не стало. Ми вирушили в Демре, щоб зрозуміти, чому батьківщина Святого Миколая залишається поза увагою масового туризму, а світ уперто повторює казку про Санта-Клауса з Лапландії. Червоний костюм, сани, північні олені — усе це вигадка. Реальний Миколай жив під палючим сонцем Лікії, серед пальм й античних руїн, де й досі зберігають його сліди.
Автор:Олександра АндрієнкоРеклама
Демре: маленьке турецьке місто з великою різдвяною історією
Кого б ми не запитали, що вам відомо про Туреччину, у відповідь би почули, що це комфортний і дешевий відпочинок за системою all inclusive — усе включено. А от те, що Туреччина — це батьківщина Святого Миколая, практично ніхто не знає.
Щоб побувати в місцевості, де народився Чудотворець, потрібно автобусом чи літаком дістатися Анталії. Звідти вже машиною чи автобусом поїхати в невелике місто Демре (Demre), що за 150 кілометрів від популярного турецького курорту. Воно знамените тим, що тут є стародавнє місто Мира (Myra) — батьківщина Святого Миколая.
Так-так, Святий Миколай, який приносить дітям подарунки 6 грудня.
Тож у будь-якому екскурсійному бюро можна замовити екскурсію «На батьківщину Санта-Клауса». А поки що редакція RFI Українською пропонує віртуальну екскурсію в місто, де народився і жив Святий Миколай. У Туреччині його називають Ноель Баба — Батько Різдва.
Як народилася легенда про Миколая, що залишає подарунки під дверима
Народився Миколай у 270 році після Різдва Христового в невеликому грецькому поселенні Патара. Це старовинне лікійське місто розташоване на території сучасної Туреччини, за 78 кілометрів від знаменитого курорту Фетхіє (район Каш).
Маленький Микола народився в сім’ї заможних і боговірних лікійців, які довго не могли мати дітей. З раннього дитинства хлопчик перейнявся ідеями християнства, а тому вже в 19 років присвятив себе служінню Богу. Цілий день він не виходив із церкви, а ночі присвячував молитвам і читанню книг. Рідний дядько Миколи, бувши єпископом Патарським, призначив юнака читцем, а після своїм помічником, піднісши до сану священника. У той час Лікія входила до складу Римської імперії, і в деяких її областях християнські громади добре розвивалися. Одна з таких виникла в лікійському місті Мира. Саме сюди Миколая призначили єпископом.
Його дуже поважали й любили, він творив справжні дива, через що ще за життя був визнаний святим.
А ще Миколай любив наділяти людей подарунками. На Різдво бідні сім’ї Мири Лікійської знаходили біля дверей своїх будинків позолочені яблука, солодощі та іграшки. Багато років містяни не здогадувалися, хто саме приносить їм такі щедрі дари, і лише випадково дізналися, що це був єпископ Миколай.
Баба Ноель Кілізе — церква, яка тричі постала з руїн
На заході Демре, у самому центрі стародавньої Мири, височіє всесвітньовідома церква Святого Миколая. Турки називають її Баба Ноель Кілізе, що означає Церква Санта-Клауса. Офіційно це Меморіальний музей Святого Миколая.
Церкву побудували в IV столітті, незабаром після смерті Чудотворця. Будівля пережила чимало важких часів, була неодноразово зруйнована і перебудована.
Нині її внесено до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як унікальну історичну споруду, присвячену життю Святого Миколая.
У церкви непроста історія. Спочатку її знищив землетрус (529 рік), згодом на її місці спорудили базиліку. Але цій будівлі не дано було дожити до наших днів — у VII столітті її зруйнували араби. І тільки через сто років тут з’явилося сучасне приміщення церкви, виконане у формі хреста. При церкві римляни звели християнський монастир. А 1043 року її відреставрував візантійський імператор Костянтин Мономах.
Черговий землетрус повернув річище річки Мирос, і монастир та церкву Миколая, що були на її шляху, повністю затопило водою і багнюкою. На поверхні виднілася лише невелика частина дзвіниці храму. Багато століть церква та монастир перебували під землею, поки їх не виявили, розчистили та відреставрували.
До речі, зараз над будівлею зведений захисний купол, що оберігає її від зовнішніх впливів. Сама ж церква розташована набагато нижче за рівень землі. Майже на 6 метрів.
Загалом церква Святого Миколая — це одна велика зала, вкрита куполом, та дві менші по обидва її боки. Стіни церкви прикрашені яскравими фресками ХІ–ХІІ століть. Підлога викладена мозаїкою.
У кінці довгої зали можна побачити напівзруйнований саркофаг, у якому були мощі Миколая. Проте зараз він порожній, але це окрема історія.
Святиня схована за товстим оргсклом, і воно геть усе у відбитках рук і лобів прочан. Дехто примудряється закинути за скло папірці з бажаннями або фотографіями тих, за кого моляться.
До речі, щоб увійти до церкви, потрібно спочатку пройти крізь раму металошукача, як в аеропорту, і придбати вхідний квиток за 17 євро. Ці кошти Міністерство культури Туреччини спрямовує на реставрацію, охорону і облаштування території церкви.
Відвідувати храм краще взимку, коли немає величезних натовпів туристів. Поруч із церквою розташований Античний будинок та Іконний центр Святого Миколая, у яких можна придбати освячені ікони.
Неподалік чимало крамничок із сувенірами, іконами, книгами на різних мовах про Миколая Чудотворця.
Святий, що допомагає морякам і бездітним родинам
Поруч із церквою є два пам’ятники Чудотворцю. Один із них розташований у парку Святого Миколая — Noel Baba Meydan, буквально Площа Отця Різдва.
Обидва пам’ятники виконані в єдиному ансамблі.
Варто сказати, що над проєктом пам’ятника, де Миколай постає в образі оточеного дітьми старця, протягом п’яти років працювала група турецьких скульпторів. Вони намагалися добитися найбільшої історичної подібності, тобто відтворити образ людини, яка могла жити в ті часи на території Малої Азії, а також відобразити побут і звичаї тієї епохи.
Цю скульптуру турки жартома називають пам’ятником Нейлу Амджену, що в перекладі означає дядечку Миколі. Відкрили його напередодні початку 2009 року.
Десятиметровий бронзовий монумент зовсім не походить на відомого Санта-Клауса, але ще менше нагадує християнського єпископа. Повненький літній чоловік у сандаліях, із довгою бородою, оточений дітьми з подарунками. Скульптори нарядили його в легку літню сорочку, типову для анатолійських чоловіків, широкі шальвари, які носили за часів Османської імперії.
Автори намагалися максимально відійти від відомого всім образу Чудотворця з дзвіночком у руках. Урешті вийшов справжній турецький Санта. Він жив неподалік моря і рятував кораблі, що зазнали лиха в морі. Цей факт пам’ятають мусульмани, які шанують Святого Миколая і називають його покровителем моряків. Одного разу, звернувшись із молитвою до Аллаха, Миколай заспокоїв море і врятував від шторму близький до загибелі корабель. В Анталії на місцевих ринках досі продають медальйони із зображенням Святого Миколая. Їх зазвичай надягають на шию рибалки перед виходом у море.
До речі, у церкву Святого Миколая їдуть і місцеві мусульманки, бо вважають Чудотворця покровителем шлюбу, який допомагає з діточками.
Ось такий він, Святий Миколай — Баба Ноель — справжній Чудотворець, шанований у християнському та мусульманському світі.