Кенотаф (порожня могила) – надгробний пам’ятник у скіфів, давніх греків і римлян, що споруджувався покійному, але не містив його тіла.
Перші кенотафи споруджувалися греками в пам’ять тих, тіла яких не могли бути знайдені з метою хоча б фікцією доставити заспокоєння духу покійних; спочатку при їх тричі закликали по імені покійника для того, щоб він оселився в порожній гробниці. Те саме робилося і в тих випадках, коли шанований співгромадянами, був похований далеко від батьківщини.
Кенотафи споруджувалися багатьма народами світу (Др. Греції, Риму, Середньої Азії, Єгипту та ін.) головним чином в тому випадку, коли прах покійного з якихось причин виявлявся недоступним для поховання. Цей звичай був пов’язаний з переконанням, що душі мертвих, які не мають могил, не знаходять спокою.
За уявленнями різних народів смерть, як і народження людини, є тривалим процесом, в результаті якого людина не зникала, а переходила в інший світ. Благополучний перехід залежав у великій мірі відт дій родичів. Якщо розглядати могильники не тільки як вмістилище праху померлих людей, але і як культове місце, де відбувалася «відправка душ» в інший світ, то кладовище виконувало роль своєрідної пошти. У тому випадку, коли тіло не поховане і душа не відправлена в інший світ, то вона перетворюється на небезпечного привида, здатного нашкодити родичам. Подібні уявлення зафіксовані у народів Сибіру. У нівхів, наприклад, заборонялося вимовляти ім’я потонулого, а якщо його тіло не було знайдено, то це вважалося великим горем. У остяків існувало уявлення, що душі воїнів, які загинули далеко від батьківщини, повертаються в рідне селище, тому в разі передчуття загибелі, ті, хто йшов у похід, попереджали близьких, щоб вони були готові зустріти їхні душі і навіть називали приблизний термін. У зв’язку з такими подіями родичі робили ідолів, клали одяг померлого або ляльку, що зображала його, в могилу, щоб душа загиблої людини могла туди вселитися при своєму поверненні в рідне село. Стимулом для спорудження таких кенотафів, з одного боку, була турбота про душу померлого родича, а з іншого – страх перед можливою небезпекою. Про важливість дотримання певних дій при подібних уявленнях говорять, наприклад, відомості в “Сазі про Скьольдунгах”. Головний герой перед відправкою в небезпечну подорож, велів насипати курган, названий його ім’ям. Таким чином, щоб створити заздалегідь умови для повернення душі в рідне селище, жива людина організовує необхідні заходи.
Своєрідним типом кенотафів є похоронні пам’ятники, куди поміщали імітації воїнів, які повинні були охороняти і супроводжувати в іншому світі померлих людей знатного роду. Зазвичай такі кенотафи складають єдиний комплекс з реальним похованням, причому перші знаходяться в підлеглому положенні. Подібна ситуація зафіксована, наприклад, в Гірському Алтаї на курганному могильнику скіфської епохи Біке-1. Про те, що у скіфів існувала практика поховання разом із знаттю спеціально вбитих людей, які повинні були охороняти і обслуговувати їх в іншому світі, добре відомо і з відомостей Геродота, і з археологічних досліджень. Однак обрядова практика, зафіксована на Біке-I, відрізняється тим, що в могилу поміщали, найімовірніше, ляльки, які імітували воїнів і призначалися виконувати певні функції. Аналогії гірсько-алтайському комплексу поховань можна знайти в Китаї, де також існував звичай поховання з покійними дружинами, рабами, слугами, але, починаючи з епохи Хань, всі реальні супутники замінюються їх зображеннями.
Кенотафом може бути позначено реальне поховання людини, останки якої не збереглися з об’єктивних (незалежних від людей) причин. Особливо це стосується дитячих і вторинних поховань, поховань людей в певних природних умовах, що сприяють повному розкладанню померлого. І в той же час причинами появи кенотафів можуть бути пограбування або осквернення могили, які супроводжуються руйнуваннями останків людини, а також викиданням їх з похоронної камери.
З вищевикладеного стає зрозумілим, що причини появи кенотафів мають практичний і світоглядний характер. Вони простежуються в похоронних традиціях багатьох народів…
https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&url=http://e-lib.gasu.ru/da/archive/ 1997/02/st6.pdf&ved=2ahUKEwjWkcmnytzkAhVfxMQBHZ9DB_MQFjABegQIBRAB&usg=AOvVaw1rsfEX3qsyHWYKvEAxxoTf
e-lib.gasu.ru › 1997/02PDF
Тішкін А.А., Грушин С.П.