За підсумками 2025р. МВФ прогнозує, що Україна за ВВП на душу населення відставатиме від середньосвітового показника у 2,3 рази. Відставання від розвинених країн – 9,7 разів.
Ось дві основні причини такого стану.
1) Зовнішній ворог в особі нацистської Росії. Вона напала на Україну у 2014 році, здійснила широкомасштабне вторгнення у 2022р. вже скоро чотири роки веде кровопролитну війну на знищення незалежної, вільної України. Наша проблема в тому, що національна безпека, обороноздатність, ЗСУ протягом 1991-2022 років не були пріоритетом жодному президенту, парламенту та Кабінету міністрів. Недофінансування збройних сил лише період 2005 – 2021рр. (якщо цільовим показником брати 3% ВВП) становило ~$100 млрд. Цей трагічний чинник посилило ставлення до економіки. Її теж за допомогою російських кланів, олігархів та схематозників за допомогою їхніх українських партнерів, насамперед у сфері паливно-енергетичних товарів та фінансів, взяли у кліщі Держави. Сталося те, що в економічній теорії називається state capture – захоплення органів управління потужними угрупованнями, які використовували виконавчу, законодавчу, судову владу для своїх особистих, шкурних вигод та проти конкурентів за доступ до найприбутковіших ринків та ресурсів.
2) Внутрішній ворог України в особі Держави-Левіафану. Українські політичні, економічні, інтелектуальні, культурні еліти на початок російської війни були прихильниками моделі Держави загального інтервенціонізму. За ~35 років українські еліти так і не змогли вигнати із країни, зі структури економіки та системи управління дух соціалізму, душок марксизму та гниль совка.
Під ширмою «соціальна держава» VIP-розпорядники та споживачі чужого встановили Олігархат/Схематоз. Меми, гасла, назви економічних програм змінювалися, але суть залишалася незмінною. Головним власником, керуючим, кредитором, споживачем, а за одним регулятором, суддею та правоохоронцем була Держава навіть тоді, коли було оголошено курс на Євросоюз. Ситуацію посилює той факт, що за весь час незалежності бенефіціари українського Левіафана (~3% населення) не лише збагачувалися за рахунок ~97% інших, а й проводили потужну кампанію дискредитації базових інститутів та ідею капіталізму, вільного ринку та лібералізму. На лібералізм і вільний ринок навішали всі можливі підлості та гидоти:
– інфляція «з’їла» заощадження населення – це ліберальні реформи;
– інфляція, економічна політика влади призвела до зубожіння 90-95% пенсіонерів – це вина вільного ринку;
– зарплати нижчі за плінтус – це тому, що влада проводить ліберальні ринкові реформи;
– чорний ринок і «сіра» економіка процвітає – то це прямі наслідки вседозволеності та лібералізму;
– у державному бюджеті хронічно не вистачає грошей – то це підприємці влаштували собі вільний ринок, думають лише про свій прибуток;
– у країні жебраки вчителі, лікарі, вихователі – то це ліберальна економічна політика, усім бракує;
– у країні об’єктом купівлі-продажу стали вироки, дозволи та індульгенції від кримінальної справи – так все це через ліберальний підхід до держуправління;
– з’явилися наркотики, порнографія, що викликає багатство чиновників та представників синдикату VIP-розпорядників та споживачів чужого – то це прояви ліберальної демократії.
Ось така і більш перекручена та витончена брехня лилася на голови українців десятиліттями. Культивувалася заздрість, злість та ненависть. Підживлювалося відторгнення до Держави, недовіра до її основних інституцій, щоб широку підтримку в суспільстві отримала найнебезпечніша, деморалізуюча брехня: «Україна стала failed state, тому що обрала ліберальну демократію та вільний ринок».
Ось тому Україна опинилася у такому стані.
Щоб успішно протистояти і перемогти першого ворога – російську імперію зла, нам потрібні потужні, чудово озброєні, оснащені збройні сили, а також високооплачувані солдати та офіцери. Щоб мати насамперед внутрішні ресурси на такі збройні сили нам потрібна по-справжньому вільна економіка, економіка приватного бізнесу, масового підприємництва, тобто ліберальна економіка.Нам потрібна економічна свобода на рівні Топ-30 світу, а не ганебне 143 місце.
Нам потрібний потужний, надійний захист приватної власності на рівні Топ-30 світу, а не 104 місце.
Економічна наука та історія іншого шляху до процвітання, багатства та військової сили не знає. Щоб українська влада вперше в історії взяла курс на ці цільові параметри, нам потрібен Уряд справжніх лібералів, переконаних прихильників вільного ринку. Щоб воно з’явилося в країні, потрібно відмовитися від політики гасел і мемів, від політичного вибору перформансів та надутих політтехнологіями рейтингів під настанови громадської думки. Потрібно струсити з себе рашистську, нацистську, марксистську, левіафанську брехню і вибрати тих, хто розумом, серцем, совістю та репутацією поставить Україну на шлях справжнього лібералізму. Адже свобода – це наша релігія. Може, годі бути грішниками?
Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи; сторінка автора у Фейсбук