У червні 1992 року відбулась малопомітна з перспективи сотень років історії міста, подія. Але саме вона була ключем до розуміння фундаментальних духовних змін суспільства, які були вагоміші за будь-які заклики про демократизацію та руйнації ідеологічних стереотипів часів більшовизму.
Саме в цьому місяці відбулось засідання виконавчого комітету, коли було ухвалене рішення, кардинально протилежне відомому більшовицькому слогану, підхопленому від французського революціонера Бабефа: “Мир — хатам, війна — палацам” та не менш відомому слогану Лєніна (В.Ульянова) “З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно”. До речі цитату цю в працях Лєніна до цього часу не знайшли. І іноді стверджують, що це була фраза італійського фашистського диктатора Мусоліні.
Мерія дала згоду на передачу приміщення найбільшого, широкоформатного кінотеатру імені Кірова релігійній громаді.
СИМВОЛІЧНО У ЦЬОМУ РІШЕННІ ВСЕ:
кіно було для радянської влади своєрідною релігією, яка йшла у минуле
на місці площі де був кінотеатр був свого часу збудований один з найбільших християнських храмів – Покровська церква
саме з руйнації православної віри яка була одним з формоутворюючих елементів суспільства почалось формування “радянської людини”.
Водночас слід зазначити, що передача кінотеатру релігійній громаді в оренду не допомогла розв’язати ключове питання – змін за межами формального користування власністю, самого суспільства. Як і раінше воно було наповнене ідеологемами часів КПРС. А віра сприймалась як модний і обвоязковий атрибут сучасної людини.
З припиненням діяльності “кіровського” кінотеатру продовжувалось скорочення діяльності кінопрокату в місті і перетворення Олександрії в територію за межами великого екрану. А це не вирішило згодом ні проблеми культурного розвитку народних “мас”, як сказали б ті ж більшовики, ні духовного розвитку людей.
Тож це був типовий бумеранг історії, де іноді зло, заподіяне десятки років тому, несподівано повертається автору антигуманістичної ідеї.
Ілюстрація згенерована ШІ