Або чому інколи краще відмовитися від запрошення на чай до сусідів, особливо якщо ті сусіди мають звичку стріляти з танків по твоїм громадянам.
Уявіть собі: вас запрошують на переговори. Кажуть: “Давайте зустрінемося у мене вдома, обговоримо всі питання по-дружньому”. Звучить цілком розумно, чи не так? От тільки якщо ваш співрозмовник останнім часом має звичку заїжджати до вас танками та стріляти ракетами по мирних містах, можливо, варто було б обрати нейтральну кав’ярню?
Коли “партнери” виявляються не зовсім партнерами
1956 рік, Угорщина. Країна бурлить – люди нарешті наважилися сказати “досить!” сталіністському режиму. У цьому історичному моменті з’являється наш герой – полковник Пал Малетер. Чоловік з біографією, що читається як пригодницький роман: воював проти німців, потрапляв у полон, навіть встиг побувати комуністом (ех, молодість!), а потім раптом прозрів і приєднався до повстанців.
Пал Малетер (1917-1958) мав складну біографію. Народившись у сім’ї угорців на території сучасної Словаччини, він спочатку служив у угорській армії на Східному фронті під час Другої світової війни. Потрапивши в радянський полон, він прийняв комуністичні ідеї та був підготований НКВД для партизанських операцій проти німців. Після війни Малетер зробив успішну кар’єру в угорській армії, дослужившись до звання полковника.
Малетер швидко став одним з лідерів угорської революції. І от настає момент істини – треба домовлятися з московськими “партнерами” про виведення радянських військ. Здавалося б, що може піти не так на звичайних переговорах?
Читайте також:
Портрет угорського генерала Пал Малетера у військовій формі під час революції 1956 року
3 листопада делегація угорського уряду прибуває на радянську базу Текель. У складі – сам Малетер (тепер уже міністр оборони), кілька високопоставлених військових та державних діячів. Мета проста: обговорити технічні деталі виведення радянських військ з Угорщини. Що тут складного?
Переговори йдуть, здається, непогано. Радянські представники поводяться ввічливо, навіть чай пропонують. І раптом, опівночі 4 листопада, до залі заходить людина, від одного вигляду якої кров холоне в жилах.
Іван Сєров: коли “гість” виявляється господарем
Іван Сєров (1905-1990) був одним із найжорстокіших представників радянської репресивної системи. Він брав участь в організації катинської різанини, масових депортацій з Прибалтики та Кавказу, а також у створенні секретних служб у країнах Східної Європи. Під час Угорської революції Сєров особисто керував депортацією угорських революціонерів та арештом керівників повстання.
Іван Сєров, голова КДБ СРСР
Знайомтеся – генерал Іван Сєров, голова КДБ СРСР, людина з резюме, що читається як каталог злочинів проти людяності. Катинь? Це він. Масові депортації? Теж його справа. І от цей “джентльмен” з’являється на переговорах не для того, щоб підписувати мирні угоди.
“Ви всі заарештовані”, – оголошує Сєров. “Ви самозванці, а справжній уряд Угорщини буде призначений у Москві”.
Чи не нагадує вам щось цю фразу? Так, точнісінько те саме, що російські “дипломати” говорили і про український уряд, й час від часу витягують з чулану Януковича. Схоже, у Москві дуже люблять старі рецепти – навіщо винаходити щось нове, коли старе так непогано працює?
Радянський танк рухається вулицею Будапешта під час угорського повстання 1956 рокуІ
Угорську делегацію миттєво заарештували та відправили в тюрми. А на світанку радянські танки почали штурм Будапешта. Збіг? Я так не думаю. Це був класичний прийом: заманити лідерів опозиції на “переговори”, заарештувати їх, а потім спокійно давити повстання без керівництва.
Малетер провів півтора року в румунській тюрмі, потім його повернули до Будапешта для “суду”. Секретного, звісно – навіщо світу знати про всі ці неприємні подробиці? 16 червня 1958 року Пала Малетера разом з прем’єр-міністром Імре Надьом повісили. Їхню “провину”? Вони посміли захищати незалежність своєї країни.
Читайте також: Имре Надь. Растрельное дело
Імре Надь, прем’єр-міністр Угорщини під час революції 1956 року, пізніше страчений після придушення повстання радянською владою
Дежа-вю по-путінськи
Перенесемося в сучасність. 2025 рік, Володимир Путін пропонує Зеленському: “А давай зустрінемося в Москві, обговоримо все по-дружньому”. Звучить знайомо? Майже як заклинання з радянського підручника дипломатії: “Приїжджай до нас, ми тебе… того… мирно поговоримо”.
Читайте також: Головні риси Росії: брехня, агресія та провокації
Зеленський, на відміну від угорських лідерів 1956 року, добре знає історію. Його відповідь була лаконічною: “Він може приїхати до Києва”. А потім додав щось на кшталт: “Я не можу їхати до столиці цього терориста, коли моя країна під обстрілами”.
Про це він сказав на пресконференції за підсумками зустрічі “коаліції охочих” у Парижі в четвер, 4 вересня.
“Американські партнери нам передали, що Путін запросив мене в Москву. Я вважаю, що коли хочеш, щоб зустрічі не було, то треба запросити мене в Москву”, – сказав Зеленський.
Російський дипломатичний “підручник”: класика жанру
Російська/радянська дипломатія має свої сталі прийоми, що повторюються з маніакальним постійністю:
- Делегітимізація: “Ви не справжній уряд, справжній буде призначений у Москві”
- Запрошення на “переговори”: “Приїжджайте до нас, ми все обговоримо”
- Пастка: Арешт, викрадення або фізичне знищення
- Зачистка: Відновлення “порядку” танками та ракетами
Цей алгоритм працював в Угорщині 1956-го, спробували застосувати в Чехословаччині 1968-го, використовували в Грузії 2008-го, в Україні 2014-го і 2022-го. Як кажуть, якщо щось працює, навіщо це змінювати?
Читайте також: Как сражался и победил Будапешт
Радянський танк і перекинуті труни серед уламків на вулиці Будапешта під час Угорської революції 1956 року
Як не стати наступним Малетером керівництво для політиків
Якщо вас запрошують на переговори, а ваш співрозмовник останнім часом стріляє по вашій країні, називає вас “самозванцями”, стверджує що “справжній уряд” має бути призначений ним і пропонує зустрітися у себе вдома, то можливо краще обрати нейтральне місце? Наприклад, Швейцарію – там хороший сир, гарні гори і, головне, немає КДБ-шників з мотузками.
Пал Малетер загинув, але його історія живе. Вона нагадує нам: коли авторитарний режим пропонує “переговори” на своїй території, це може бути не прагненням до миру, а підготовкою до нової пастки.
Сучасні українські лідери, схоже, засвоїли цей урок. І це добре, бо історія – найкращий вчитель, хоча іноді надто жорстокий.
Пам’ятайте: довіра – це добре, але контроль – краще. А коли справа стосується режимів з радянською спадщиною, то краще взагалі тричі подумати перед тим, як йти в гості. Пам’ять про угорських героїв 1956 року нагадує нам про ціну довіри до тих, хто вже неодноразово порушував міжнародне право та дипломатичні норми.
P.S. Малетера реабілітували лише в 1989 році, коли комуністичний режим в Угорщині впав. Краще пізно, ніж ніколи, але для самого генерала це вже не мало значення. Тому іноді краще бути живим параноїком, ніж мертвим героєм.
—
Олекса Захар для «Аргумент»