Корупційний фронт у Верховній Раді: Хто і навіщо атакує антикорупційні органи України

Останні події в українському парламенті змушують замислитися про реальні пріоритети політичної еліти в умовах екзистенційної війни.

Гучні заяви та законодавчі ініціативи, спрямовані на ослаблення антикорупційної інфраструктури, свідчать про відкриття другого, внутрішнього фронту — фронту проти прозорості та підзвітності.

«У найзіпсованішій державі найбільше законів» — Таціт

Популізм як зброя проти реформ

Яскравим прикладом цієї тенденції стала позиція лідерки фракції «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Підтримавши ліквідацію незалежності антикорупційних органів, вона вдалася до звичної популістичної риторики, звинувативши опонентів у «блюзнірстві» та «колонізації України» через співпрацю з міжнародними партнерами.

«Для мене сьогодні світлий день в цьому парламенті… перший раз ви переконалися в тому, що колонізація України — це не панацея від всіх наших проблем», — заявила вона з трибуни Верховної Ради.

https://society.comments.ua/ua/news/developments/timoshenko-u-radi-zagov… © Comments.ua” width=”600″ height=”338″ />

Згодом, пропонуючи альтернативу, Тимошенко висунула ідею створення «Національної асамблеї» з-поміж Героїв України, яка б призначала керівництво НАБУ та САП. На її думку, військові герої є «моральними авторитетами», які «найближче стикнулися з корупцією».

Читайте також:  Аналіз: Чому скандальний турбозакон суперечить одразу кільком міжнародним договорам та законодавству України

Ця пропозиція, попри патріотичне забарвлення, є класичною демагогією. Звання Героя України є відзнакою за військову доблесть, але не гарантує компетенцій у юриспруденції, економіці чи державному управлінні. Приклад Надії Савченко, чия політична кар’єра виявилася, м’яко кажучи, неоднозначною, є промовистим застереженням. Більше того, що завадить корумпованим силам чинити тиск або підкуповувати членів такої асамблеї?

Подібна риторика ігнорує реальні результати роботи антикорупційних органів. Саме НАБУ і САП розслідували справи проти топпосадовців, як-от експосадовця Офісу президента Андрія Смирнова чи викрили на хабарі голову Верховного Суду Всеволода Князєва. Атаки на ці інституції виглядають як спроба уникнути відповідальності.

Системна загроза, а не поодинокий випадок

Позиція Юлії Тимошенко, з її суперечливим бекграундом, що включає скандальний газовий контракт 2009 року та співпрацю з одіозними політиками, не є унікальною. Вона лише відображає ширший тренд у політикумі.

Набагато небезпечнішим є те, що ненависть до антикорупційних законів об’єднує представників різних політичних сил. Яскравий приклад — законопроєкт № 13423, підписаний 126 народними депутатами (переважно зі «Слуги Народу»), який пропонує фактично амністувати корупціонерів в оборонній сфері.

«Законопроєкт № 13423 фактично легалізує корупцію в оборонній сфері – при чому для заздалегідь погодженого кола постачальників Міноборони», — зазначає Олена Щербан, заступниця виконавчої директорки Центру протидії корупції.

Це свідчить про спробу не просто уникнути покарання, а узаконити корупцію, перетворивши її на норму. Як зазначає історик Павло Гай-Нижник, відбувається підміна понять, «щоб утримати певну кількість людей, тісне угруповання при владі під час війни».

Читайте також: Аналіз: Що українцям пропонує Зеленський в новому законопроєкті щодо повернення незалежності НАБУ і САП? 

Метастази корупції та ризик втрати держави

Корупція — це ракова пухлина, що руйнує державний організм. І найнебезпечніші її метастази вражають судову систему, адже корумпований суд — це остаточна втрата надії на справедливість. Якщо законодавча влада ухвалює закони, що полегшують корупцію, а судова влада не карає за неї, держава стає беззахисною.

Існує хибна думка, що високі зарплати чиновників є панацеєю від хабарництва. Світовий досвід і українські реалії доводять: єдиною гарантією є невідворотність покарання. Чиновник має боятися не низької зарплати, а втрати посади та свободи за зловживання.

Читайте також: “Татаровщина” перемагає здоровий глузд: кінець епохи хоч якоїсь боротьби з корупцією

Нинішні спроби підпорядкувати антикорупційні органи, легалізувати оборонні «схеми» та захистити «своїх» людей від правосуддя — це не просто політична боротьба. Це симптоми узурпації влади, що веде до авторитаризму.

«Ми маємо ситуацію таку, що держава, державна бюрократія бере верх… над суспільством… Ми відчуваємо авторитаризм буквально в діяльності кожного клерка, кожного бюрократа», — попереджав історик Ярослав Дашкевич.

Ігнорування цієї загрози, потурання корупційним інтересам під час війни за незалежність — це шлях до руйнації довіри громадян до держави та, зрештою, до цивілізаційної поразки. Суспільству потрібно бути пильним, адже, як влучно зауважив Павло Гай-Нижник, «можна не встигнути озирнутися, коли у нас вкрадуть державу».

—

Олег К. РОМАНЧУК для «Аргумент»