Європейцям у своїх діях варто виходити з того, що безпека України — це їхня власна безпека. Київ ще довго не вступить до НАТО і ЄС, але інтеграція України в європейські плани оборони істотно зменшить ризики для обох сторін.
Нещодавнє рішення Пентагону призупинити поставку американських озброєнь Україні виявилося тимчасовим і незабаром було скасовано, але все одно вкотре нагадало, що по обидва боки Атлантики до російсько-української війни продовжують ставитися з небезпечною розслабленістю.
Після невдалого наступу 2023 року, який не призвів до рішучого прориву ЗСУ і не змусив Кремль сісти за стіл переговорів, Україна поступово втрачає позиції. І ризики для неї зростають у міру вичерпання військової допомоги, яка була виділена ще адміністрацією Джо Байдена. Свого часу європейці пообіцяли не допустити перемоги Росії – тепер настав час виконувати обіцяне.
Читайте також: Війна в Україні зруйнувала ілюзію про те, що Європа захищена від великої війни
Поки гіршого не сталося. Під час наступу восени 2024 року Росія не змогла серйозно просунутися вперед. Побоювання з приводу того, що адміністрація Дональда Трампа негайно припинить підтримку України, також не підтвердилися. Провальна лютнева зустріч Трампа і Володимира Зеленського в Білому домі швидко забулася. А саміт НАТО в Гаазі, всупереч побоюванням багатьох, не призвів до розриву трансатлантичних відносин.
Але все це не скасовує того, що справи йдуть дуже погано і можуть стати ще гіршими.
Два раунди російсько-українських переговорів у Стамбулі лише підтвердили очевидне: Путін не зацікавлений у перемир’ї. Зробивши ставку на чисельну перевагу та ігноруючи втрати, російський лідер дедалі більше впевнений, що зможе змусити Україну капітулювати.
У Кремлі розуміють, що адміністрація Трампа не збирається запитувати в Конгресу новий пакет допомоги для України. А загрозу нових санкцій дедалі більше сприймають як порожній звук, бо Вашингтон наразі не поспішає реагувати навіть на обхід уже чинних обмежень. Зрештою, Росія живе під санкціями з 2014 року, і кожен новий виток обмежень Путін зустрічає з упевненістю, що економіка впорається.
У Кремлі впевнені, що володіють ініціативою, і все сильніше тиснуть на Україну, розраховуючи підірвати її здатність до опору. Наприклад, російська армія розширила зону наступальних дій за межі Донбасу – бої тривають в Харківській, Дніпропетровській і Сумській областях.
Читайте також: Європейська неготовність: стратегія переозброєння ЄС оголила проблеми, розв’язання яких перебуває за межами повноважень Єврокомісії
ЗМІ підносили українську операцію “Павутина”, що відбулася 1 червня, як неймовірний успіх, і вона справді була таким, але всі забували, що тієї ж ночі Росія запустила по Україні майже 500 безпілотників. Настільки масштабні атаки із застосуванням сотень дронів і балістичних ракет, перехоплювати які непросто, стають регулярними.
Українській ППО дедалі важче справлятися з ними на тлі скорочення запасів ракет-перехоплювачів і заяв США про можливе припинення поставок. Додатковий тиск створила нещодавня ірано-ізраїльська війна: вона спровокувала різке зростання попиту на подібні озброєння як серед близькосхідних партнерів США, так і з боку самого Пентагону.
Звісно, ні російський наступ, ні ракетні обстріли не стали для України чимось новим, а її здатність до опору часто недооцінюють. Але зараз – за скорочення американської підтримки та затягування війни на невизначений термін – ситуація може стати значно важчою, ніж раніше. Якщо в України не буде американських перехоплювачів ППО, Росія почне з небаченою раніше інтенсивністю утюжити українські міста. Жертв серед цивільного населення стане більше, потік біженців з України посилиться.
Також у вразливому становищі опиниться енергосистема України, особливо якщо Вашингтон перестане постачати Києву вкрай необхідні генератори та інше критично важливе обладнання. В українських військ, які і так виснажені, не залишиться іншого вибору, окрім як продовжувати відступ. За такого розкладу у 2026 році російська армія і далі буде вимотувати ЗСУ в надії на прорив фронту.
Однак в України та її союзників ще є час, щоб запобігти найгіршому сценарію, забезпечити обороноздатність країни і змусити Кремль погодитися на перемир’я. Для цього потрібно терміново вирішити дві проблеми: короткострокову і довгострокову.
Читайте також: Захисти себе сам: як Європа може забезпечити підтримку України та власну безпеку без допомоги США
Насамперед, Європа повинна взяти на себе ініціативу в постачанні озброєнь Україні, щоб уникнути небезпечної паузи після того, як американська допомога буде вичерпана. Порожні надії, що Білий дім передумає і надасть Києву нові транші підтримки, призведуть тільки до нових затримок, які ні Україна, ні європейці не можуть собі дозволити. Українська поразка буде катастрофою і для Європи, яка в цьому випадку залишиться сам на сам з Росією – агресивною, роздратованою і добре озброєною для наступної війни.
Європейські оборонні компанії можуть постачати – і вже постачають – Україні частину необхідних озброєнь, однак деякі ключові системи і боєприпаси, зокрема перехоплювачі ППО, здатні забезпечити тільки США. Трамп уже запропонував схему, яка його влаштовує: європейці купуватимуть у Вашингтона американську зброю, а потім передаватимуть її Києву.
Європейська коаліція охочих могла б призначити свого спецпредставника, близького до адміністрації у Вашингтоні, який координував би фінансові можливості країн Європи, щоб домовитися про великомасштабні закупівлі на основі реалістичної оцінки того, чого потребує Україна і що з цього США можуть поставити. Масштаб у цьому разі має значення: перспектива великих закупівель приверне увагу американського ВПК і дасть Москві зрозуміти, що та марно розраховує на провал європейських зусиль із підтримки України;
Також Європі потрібно домогтися того, щоб її підтримка України залишалася стійкою в довгостроковій перспективі. Без цього Україна не зможе переконати Кремль у безплідності його спроб зломити український опір. Для цього Європа має нарешті зважитися на пряму конфіскацію заморожених російських активів. Обережність європейців зрозуміла, але в поточній ситуації Росія – очевидний агресор, а з фінансовими і юридичними ризиками, пов’язаними з конфіскацією, Європа цілком може впоратися. Завдяки цим коштам допомога Україні поступово перестане впливати на внутрішню політику і національні бюджети країн ЄС.
Читайте також: Як тобі така соціалка, Ілоне Маск? Куди рухатись Україні і чому Європа не хоче бути Америкою
Не менш важливий напрямок – це зміцнення оборонно-промислової бази України за рахунок оптимізації інвестицій і передання технологій – насамперед у секторах, де відчувається гострий дефіцит західних поставок. Позитивні приклади вже є. Адміністрація Байдена вклала сотні мільйонів доларів в українську програму виробництва безпілотників, які тепер відіграють вирішальну роль на полях битв.
Німеччина також інвестує в українські розробки високоточних ударних систем великої дальності. У 2024 році Україна вичерпала запаси таких ракет, поставлених Заходом, але завдяки власному виробництву зможе й надалі тиснути на російський тил, що збільшить для Москви витрати на війну, – і Кремль це добре розуміє. Успішна кампанія з нейтралізації Чорноморського флоту Росії вже показала, на що здатна Україна. Такі цілеспрямовані дальні удари посилюють не тільки стримувальний потенціал України, а й її переговорні позиції.
За останні півроку Вашингтон регулярно нагадував Європі, що їй доведеться нести більший тягар оборонних витрат. Багато європейських лідерів продовжували сподіватися, що все ж зможуть умовити США повернутися до їхньої звичної за часів Байдена ролі в українському питанні. Але цього не станеться. Уникнути найгіршого сценарію та ефективніше стримувати російську агресію в майбутньому Європа зможе лише за однієї умови – якщо вже зараз забезпечить обороноздатність України.
Читайте також: “Ганьба буде суворою, слабкість буде розкрита”: чи може Захід забезпечити ефективну миротворчу місію в Україні?
Європейці у своїх діях мають виходити з того, що безпека України – це їхня власна безпека. Київ ще довго не вступить до НАТО та ЄС, але інтеграція України до європейських планів оборони суттєво зменшить ризики для обох сторін. Не можна просто сидіти і чекати, поки війна закінчиться сама собою.
—
Юджин Румер, директор і старший науковий співробітник Russia Eurasia Program; Нейт Рейнольдс, Senior Fellow, Russia and Eurasia Program; опубліковано у виданні Carnegie Politika