Днями, за рекомендацією Глєба (а в нього, як відомо, смак вишуканий — дещо академічний, з нотками снобізму, але переважно влучний) з великим задоволенням прочитав оповідання Марка Твена- «Как меня выбирали в губернаторы» ( РЕКОМЕНДУЮ !!! )
А потім почалося ….
Як завжди, о шостій ранку я релаксую у своєму розкішному басейні. Плаваю легко, з гідністю, як карась-аристократ обтікаючи своїх рибок Кої та чотирьох жаб, яких я жартома назвав іменами царівен, що колись мені дорогу перейшли.
Кажуть, жаби омолоджують організм і роблять з овоча чоловіка. Хтось їсть колаген, хтось п’є зелений смузі, а я просто слухаю жабине квакання й уявляю, що це лайф-коучі з YouTube. Після 10 хвилин із ними починаєш цінувати тишу Я для себе навіть придумав жаб’ячий афоризм – Жаб’ячий хор — це не хаос. Це нагадування, що навіть у болоті можна знайти гармонію.
І тут — дзвінок. Підпливаю до берега, мов Алан Делон на пенсії. Номер незнайомий: +30-12-18-35…Спершу думаю — ого, з “Екостайлу” дзвонять, напевно, знову за сміття не сплатив. Готуюсь оборонятись.
— Привіт, Миколо! Це Марк. Знаєш такого?
Марк? Що за Марк ??? О шостій ранку? Згадав , що знаю одного поважного Марка в місті, але в нього інший номер — і голос інший.
Питаю – Шагал?
— Куди «шагал»? — питає голос з того кінця.
Зрозумів, що помилився. Марк Шагал – художник помер 40 років тому.
Про себе подумав -Може, Бернес?
… І тут він каже:
— Микола , не тупи! Це Твен!
Я хотів уже сказати: «Та не знаю я такого!», але згадав: з євреями краще не жартувати — дружу з ними з дитинства, знаю їх не з анекдотів
Кажу:
— Та звісно згадав … Твен! Ми ж з тобою в одному класі вчилися! Тільки тоді тебе Аліком Бліндером звали, чи не так?
— Да! Це я. Просто трохи еволюціонував з часом. Мені ось 190 років стукне цього року. Ти що, несеш якусь нісенітницю?
— Слухай, — каже Твен, — бачив твоє інтерв’ю в «Народному слові» — шикарно. Але не про це. От що мене зачепило: «Готуюсь до виборів», пишеш. Ти серйозно?
— Ну, — кажу, — не зовсім. Скоріше, для підняття зацікавленості . Типу інтрига. Типу: «А раптом?» — для фейсбучного хайпу.
Він мені -Раджу з цим не шуткувати..
—Я колись балотувався у губернатори Нью-Йорка. Мав таку мрію — чесну людину привести до влади. Себе, звичайно. Може в тебе все ще попереду і підеш на мера , але, брате, дозволь поділитися гірким своїм досвідом.
— , У мене був простий план: іду у владу чесним. Бо інші кандидати — один крав, інший брехав, а я — ангел без німба, але з совістю. Та щойно оголосили мою кандидатуру — з газет посипалося:
«Твен — злодій в Монтані»,
«Твен — лжесвідок у Кохінхіні»,
«Твен — осквернитель гробниць»,
«Твен — біла гарячка в людському вигляді».
— Але головне — я НІКОЛИ не був у Монтані, навіть не знаю, де та Кохінхіна! Але газети не цікавлять факти. Їм потрібен «смачний» заголовок і лайка, яку легко кричати з трибуни.
А потім… — продовжує Марк, — мене ще й діти обліпили на мітингу і кричали: «Тату!» Дев’ятеро! Всіх кольорів шкіри! І всі кажуть мої !
Я зрозумів, що це політика — не для мене. І під кінець кампанії я офіційно підписав відмову від балотування під повним титулом:
«З повагою ваш, колись чесний чоловік, а нині:
Гнусний Клятвопорушник, Монтанський Злодій, Осквернитель Гробниць, Біла Гарячка, Підлий Шантажист і Просто Марк Твен.»
— Отож, Микола, якщо серйозно хочеш у політику — подумай добре. Там або тебе зроблять чудовиськом, або ти сам ним станеш. Або, в кращому разі, залишишся в історії під десятком псевдонімів і з розбитими вікнами.
— Дякую, Марк, — кажу я. — Я, мабуть, краще повернусь до своїх жаб. Вони хоч і мовчать, але щиро підтримують.
— О, це мудрий вибір, — сказав Марк і кинув слухавку, ніби цеглину у басейн історії.
А я… я пірнув назад у воду. Жаби квакнули щось обнадійливе— як хор ветеранів.
І на цей момент я зрозумів: бути галеристом у халаті — іноді почесніше, ніж бути губернатором із трьома дітьми, дев’ятьма скандалами й десятьма газетними прізвиськами.
Порада від мене:
Якщо тобі телефонує хтось з Твенів — слухай уважно. Але якщо після розмови з ними у тебе з’явилось бажання йти в політику — зупинись, вдихни, “…обійми подушку. Переспи з цією думкою. Може, до ранку минеться.. І згадай: краще квакати з друзями, ніж брехати з трибуни.