Україна готується цього року відзначати 975-річчя Києво-Печерської лаври. Майже десять століть свого існування ця святиня бачила геть усе: від княжих міжусобиць і володіння сотнями шинків до вибухів Другої світової та російських дронових атак на Успенський собор.
Будучи одночасно першою лікарнею Київської Русі, осередком друкарства й найбільшим некрополем, Лавра й сьогодні залишається головним маркером неперервності української історії, яку марно намагаються перекреслити чергові загарбники з сходу.
28 червня 2026 р. Президент України видав Указ № 560/2026 «Про відзначення 975-річчя заснування Києво-Печерської лаври та підготовку до її 1000-річчя», у якому визначено комплексний підхід щодо вшанування, популяризації, захисту та збереження національної святині світового значення.
У цьому контексті доречно пригадати ключові віхи буття, пов’язані з визначною духовно-культурною пам’яткою Українського народу.
Читайте також: Чому Успенський собор Лаври вкотре став мішенню для імперського варварства Кремля
Місце національної пам’яті та історичної величі
Історія Києво-Печерської лаври є своєрідним відображенням української загальнонаціональної історії. За майже тисячу років вона пережила княжу добу, монгольську навалу, литовсько-польський період, козацьку епоху, часи російської імперії, революційні потрясіння ХХ ст., дві світові війни, радянсько-комуністичний тоталітарний режим та зміну юрисдикційного підпорядкування в незалежній Україні. Змінювалися державні кордони, політичні режими й суспільні устрої, однак Лавра незмінно залишалася релігійним і культурним осередком для багатьох поколінь українців.
Саме історична неперервність робить її унікальною. Києво-Печерська лавра належить до тих пам’яток, функціонування яких безпосередньо пов’язане майже з усіма ключовими етапами розвитку Української державності.
Для багатьох поколінь українців Лавра була не лише місцем молитви, а й простором, де відчувається тяглість духовної традиції. Її Ближні й Дальні печери стали місцем спочинку преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Нестора Літописця, Агапіта Печерського, Іллі Муровця та багатьох інших подвижників.
Кожен з них є частиною української історичної пам’яті. Відвідуючи Лавру, люди знайомляться не лише з архітектурними пам’ятками чи музейними експозиціями, а й торкаються живої історії, що зберігається в її святинях, літописах, легендах і багатовікових традиціях.
Читайте також: Панічне скорочення імперської матриці: як московські ракети помножили на нуль міф про нейтральність російського канону
Заснування та становлення обителі
Історія Лаври розпочалася 1051 р., коли чернець Антоній (уродженець Любеча), повернувшись зі Святої гори Афон, оселився в печері на одному з київських пагорбів поблизу князівської резиденції Берестове. Незабаром до нього почали приходити учні. Коли число братії зросло, князь Ізяслав подарував ченцям гору над печерами, де звели першу дерев’яну церкву.
Організаторський талант преподобного Феодосія, який увів у монастирі суворий студійський статут, перетворив невелику громаду на впорядковану обитель, що вже в XI ст. стала одним з найавторитетніших духовних центрів не тільки Київської Русі, а й усього християнського світу Східної Європи. Про її тогочасну значущість свідчить найдавніше літописне джерело – «Повість минулих літ»: «І став монастир Печерський славний по всіх землях…».
Статус лаври – головного, найбільшого монастиря – обитель здобула не одразу, у XII ст. За поширеною версією, надання цього титулу пов’язують з 1159 р. і князем Андрієм Боголюбським, сином Юрія Долгорукого. Тоді монастир домігся виходу з-під прямої опіки Константинопольського патріарха.
Читайте також: Мапа російського терору: як і чому рашисти роками б’ють по одних і тих самих кварталах Києва
Осідок просвітництва й культури
Від самого початку історія Лаври була нерозривно пов’язана з розвитком Української державності: тут знаходили підтримку київські князі, сюди зверталися за духовною порадою державні діячі, а в монастирських стінах формувалися моральні орієнтири тогочасного суспільства.
Одним з найважливіших джерел з історії Києва й дотепер є збірка житій подвижників обителі – «Києво-Печерський патерик», укладений у XIII столітті. Його основу становили листування і твори ченців Симона та Полікарпа, які також спиралися на літописні перекази Нестора Літописця.
На початку XVII ст. в монастирі запрацювала друкарня, яка невдовзі стала одним з провідних видавничих центрів Східної Європи: її книги вирізнялися вишуканими гравюрами й високою поліграфічною культурою, а вплив поширювався далеко за межі українських земель.
Мистецтвознавець Дмитро Антонович називав Лавру «найвидатнішою пам’яткою українського монументального мистецтва». І така оцінка залишається справедливою донині. Архітектурний ансамбль, що формувався майже дев’ять століть, поєднав пам’ятки княжої доби, українського бароко та класицизму: Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву, Велику лаврську дзвіницю, Ближні й Дальні печери, монастирські мури та десятки корпусів. Кожна історична епоха залишила тут власний слід, перетворивши монастир на неповторний комплекс, у якому органічно поєдналися архітектура, природний ландшафт і духовна традиція.
Читайте також: Від Батурина до Лаври: як московити нищили й продовжують нищити українські святині
Світове значення
Міжнародним визнанням виняткового історичного та культурного значення обителі стало внесення Києво-Печерської лаври разом із Софійським собором до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1990 р. У рішенні Комітету всесвітньої спадщини наголошено, що ансамбль Лаври має непересічну універсальну цінність і справив визначний вплив на розвиток архітектури та православної культури Східної Європи. Це стало засвідченням того, що Києво-Печерська лавра є не лише національною святинею України, а й невіддільною частиною світової культурної спадщини.
Читайте також: Навала вандалів і мародерів: війна Росії проти культурної спадщини України
Перипетії сучасності
Працівники ДСНС працюють на місці руйнацій на криші Успенського собору Києво-Печерської лаври. Київ, Україна, 15 червня 2026 року. Фото: Андрій Дубчак / Frontliner
Сьогодні Києво-Печерська лавра є одним з найвідоміших культурних і туристичних центрів України. До початку повномасштабної російської агресії Національний заповідник щороку відвідували близько 1–1,5 млн осіб. Серед них були паломники, історики, архітектори, мистецтвознавці й туристи з десятків країн світу.
Для багатьох іноземних гостей саме знайомство з Лаврою ставало першим кроком до відкриття української історії, культури та духовної традиції. Вона переконливо засвідчує, що Україна є невіддільним складником європейської цивілізації з багатовіковою культурною спадщиною, яка зберегла свою самобутність до наших днів.
Ювілейний для Лаври 2026 рік приніс і нове випробування. Вночі 24 січня 2026 р. під час масованого удару РФ по Києву вперше з 40-х рр. ХХ ст. постраждали об’єкти Лаври зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – вхідна частина комплексу Дальніх печер та Аннозачатіївська церква. У ніч на 15 червня 2026 р. стався другий, ще важчий удар: російський безпілотник влучив у вівтарну частину Успенського собору, спричинивши масштабну пожежу на даху, а повторна атака пошкодила оборонну вежу Йоанна Кущника XVII–XVIII ст. ЮНЕСКО офіційно засудило атаку на об’єкт всесвітньої спадщини, а МЗС України заявило про підготовку міжнародно-правового реагування.
Ця атака стала першим за час повномасштабної війни прямим влучанням у головний храм Лаври. Разом з пошкодженнями інших українських святинь останніх років цей епізод нагадує, що збереження культурної спадщини сьогодні – це не лише питання реставрації, а й питання національної безпеки.
Читайте також: Як працювати зі злочинами російських загарбників проти культурної спадщини України
Цікаві факти про Києво-Печерську лавру
- Печерська обитель була не лише духовним, а й медичним центром Київської Русі: на початку XII ст. на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича, правнука Ярослава Мудрого, при монастирі відкрили першу лікарню на теренах Русі. А найвідомішим лаврським лікарем був Агапіт, до якого зверталися навіть київські князі.
- Частина ченців обирала найсуворішу форму подвижництва – усамітнення в замурованій келії з вузьким віконцем для їжі. Якщо поїдки кілька днів залишалися неторкнутими, це вважали ознакою смерті: келію замуровували остаточно на три роки, а тоді оглядали мощі. Їхню нетлінність сприймали як свідчення святості.
- Попри статус чоловічого монастиря, за переказами, у Лаврі роками таємно жила під виглядом ченця донька російського купця. Про те, що це була жінка, довідалися лише після її смерті.
- До XVIII ст. Лавра стала найбільшим церковним землевласником в Україні: їй належали три міста, сім містечок, близько двохсот сіл, понад сімдесят тисяч кріпаків, а ще паперові, цегельні й скляні заводи, півтори сотні винокурень та майже двісті шинків.
- На четвертому ярусі Великої лаврської дзвіниці з 1903 р. працює механізм курантів, який не має ні циферблата, ні стрілок – час позначають лише удари великого дзвона й мелодійний передзвін малих дзвонів що чверть години. Механізм і сьогодні запускають вручну раз на тиждень за допомогою лебідки.
- Велика лаврська дзвіниця заввишки 96,5 м, зведена в 1745 р., понад століття залишалася найвищою спорудою Києва – її видно за 25–30 км від міста.
- Загальна довжина Ближніх і Дальніх печер перевищує 800 м, а їхня система формувалася протягом кількох століть.
- У печерах спочивають мощі понад 120 святих, що робить Києво-Печерську лавру одним з найбільших православних некрополів світу.
—
Джерело: НІСД